Галета Василь Федорович
 | Ця стаття не містить посилань на джерела. (травень 2018) |
 | Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (травень 2018) |
 | Тема цієї статті може не відповідати загальним критеріям значущості Вікіпедії. (травень 2018) |
| Галета Василь Федорович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народився |
6 січня 1928 село Кривуха | |||
| Помер | 13 березня 1988 (60 років) | |||
| Поховання | Дубно | |||
| Громадянство | Польща, СРСР | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | поет | |||
| Мова творів | українська | |||
| Діти | Галета Богдан Васильович | |||
| Нагороди | За відвагу, За перемогу над Німеччиною | |||
|
| ||||
Василь Федорович Галета — український поет (6 січня 1928, Кривуха Дубенського району Рівненської області — 13 березня 1988)
Біографія[ред. | ред. код]
Народився в селі Кривуха Дубенського району Рівненської області 6.01.1928 року у селянській родині.
У 15-ти річному віці вивезений до Німеччини.
Після звільнення пішов на фронт добровольцем, воював у мінометній роті, був поранений, після лікування вже механіком-водієм Т-34. Отримав бойові нагороди медаль «За відвагу» (за прявлений героїзм при відбитті контратаки супротивника 27.04.1944р) та «За перемогу над Німеччиною»[1].
Навчався у Дубенському педагогічному училищі, де на другому курсі в 1948 році був заарештований НКВС та засуджений на 25 років як «ворог народу».
Перебував у таборах міста Інта (Комі АРСР) де працював у шахті, звільнений через 7 років у зв'язку з розвінчанням культу особи Сталіна. Улітку 1956 р. звільнений з-під варти комісією Президії Верховної Ради СРСР. Після звільнення виїхав до батьків на Рівненщину. Був пов’язаний з Я. Гасюком, який доручив йому роздобути чисті паспортні бланки та за можливістю налагодити зв’язки з оунівським підпіллям.[2]
Працював спочатку в Дубенській автоколоні, потім в промкомбінаті.
За роки перебування на Півночі написав і зумів зберегти цілий зошит своїх віршів. У цих талановитих поетичних рядках йому вдалося донести ту найзаповітнішу мрію про свободу і щастя, з якою жили і страждали тисячі українців, що перебували в рабстві на чужині за колючими дротами ГУЛАГу. До кінця життя В. Ф. Галета домагався реабілітації, але довідка з Верховного суду прийшла вже після його смерті.
Неодноразово звертався у Верховний суд добиваючись реабілітації.
Помер 14 березня 1988 року, не доживши до реабілітації два місяці.
1995 року в Державному історико-культурному заповіднику міста Дубно започатковано іменний фонд поета. Одна з вулиць міста носить його ім'я.
У 1998 році на фасаді Дубенського педагогічного коледжу РДГУ по вул. Свободи, 44, відкрито меморіальну табличку.[3] [4]
Творчість[ред. | ред. код]
Автор збірок «Невільничі струни» (1990), яка вийшла російською мовою у перекладі Віктора Того у 1992 р., «Етап» (1992), які вийли у світ стараннями поета М.Пшеничного.
За життя уродженець села Кривуха Дубенського району не опублікував жодного рядка. Головною причиною такого замовчування стали національні прояви українця. Перебуваючи в таборах, написав ряд віршів, в яких гостро та влучно викривав московсько-більшовицьку гулагівську систему, наприклад "Байка".
Документальний фільм до ювілею поета із серії «Скарби заповідника» (https://www.youtube.com/watch?v=-9TMtustnwI) [5]
Посилання[ред. | ред. код]
- http://archive.khpg.org/index.php?id=1233416874 [Архівовано 18 травня 2018 у Wayback Machine.]
- https://www.youtube.com/watch?v=-9TMtustnwI
- https://static.7x7-journal.ru/filestorage/2015-05-22/103381_Каганцов_книга_вся(1).pdf
- ↑ Галета Василий Федорович :: Память народа. pamyat-naroda.ru. Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 7 травня 2021.
- ↑ ОБ`ЄДНАННЯ (м. Інта, Комі АРСР, 1956-1959, 94 особи) - Український національний рух. Дисидентський рух в Україні (ua) . Архів оригіналу за 26 вересня 2017. Процитовано 25 листопада 2019.
- ↑ Дубенський педколедж гордиться ними! – Вільне Слово. vilneslovo.rv.ua. Архів оригіналу за 16 березня 2018. Процитовано 25 листопада 2019.
- ↑ Меморіальні дошки міста Дубна. Всеосвіта (укр.). Архів оригіналу за 20 червня 2018. Процитовано 25 листопада 2019.
- ↑ Скарби заповідника (укр.), процитовано 25 листопада 2019