Гатаєв Валерій Закірович

Гатаєв Валерій Закірович
Народився	16 вересня 1938(1938-09-16) Казань, РРФСР, СРСР
Помер	24 червня 2011(2011-06-24) (72 роки) Москва, Росія ·серцева недостатність
Поховання	Троєкуровське кладовище
Країна	СРСР  Росія
Діяльність	актор
Alma mater	Школа-студія МХАТ
Знання мов	російська
Заклад	Калінінський театр драми; МХАТ імені Горького
Роки активності	з 1964
Нагороди
IMDb	ID 0309494

Валерій Закірович Гатаєв (нар.. 16 вересня 1938, Казань, Російська РФСР, СССР — пом.. 24 червня 2011, Москва, Росія) — радянський і російський актор театру і кіно, народний артист РРФСР (1986).

Біографія

Файл:Могила артиста Валерия Гатаева.jpg

Могила Валерія Гатаєва на Троєкуровському кладовищі Москви.

Закінчив Казанське театральне училище і школу-студію МХАТ (1966). У 1961—1969 і в 1971—1987 рр. був актором Калінінського драматичного театру, де зіграв понад 30 ролей.

У 1971 році грав у ленінградському театрі ім. Ленінського Комсомолу. У 1987 році був запрошений в трупу Московського художнього академічного театру ім. М. Горького (художній керівник — Тетяга Дороніна), де працював до кінця життя.

У кіно Валерій Гатаєв почав зніматися з середини 1960-х років. Знаменитим актора зробила пам'ятна роль Фрола Курганова у фільмі « Тіні зникають опівдні» (1971).

У 1972 році Валерій Гатаєв знявся в ролі Григорія Котовського в історико-революційному фільмі «Останній гайдук». Згодом Гатаєва задіяли в кіно, головним чином, у ролях другого плану. У 1998 році він знявся разом з Аленом Делоном, Ванессою Параді, Жаном-Полем Бельмондо і Олександром Яковлєвим у французькому бойовику «Один шанс на двох».

Народний артист РРФСР (1986).

Валерій Гатаєв помер від серцевої недостатності в Москві 24 червня 2011 року . Похований на Троєкуровському кладовищі Москви.

Особисте життя

• Перша дружина — Людмила. У цьому шлюбі в 1966 році народився син Артем. Закінчив Вищу Школу міліції в Каунасі (Литва), командир СОБР.
• Друга дружина — актриса МХАТ імені Горького Ольга Дубовицька (нар. 19 вересня 1962). У цьому шлюбі в 1989 році народилися доньки-двійнята Марія і Тетяна.

Призи та нагороди

• Заслужений артист РРФСР (1976)
• Народний артист РРФСР (1986)
• Орден Дружби (1999).

Фільмографія

• 1964 — Дочка Стратіона — Штюрмер (капітан Ворон)
• 1967 — Туманність Андромеди — оператор станції розподілу робіт
• 1969 — Іспит на чин — екзаменований чиновник
• 1971–1974 — Тіні зникають опівдні — Фрол Курганов
• 1972 — Останній гайдук — Григорій Іванович Котовський
• 1973 — Сибірський дід
• 1975 — Георгій Сєдов — матрос Линник
• 1980 — Остання втеча — Олександр, вітчим Віктора
• 1980 — Хід у відповідь (короткометражна версія) — капітан Швець
• 1985 — Корабель прибульців — Комаров
• 1985 — Співучасть у вбивстві — інспектор поліції Філберт
• 1986 — Без терміну давності — капітан Дементьєв
• 1987 — Перші уроки. Рік по тому. . . (фільм-спектакль) — Корчной, голова облвиконкому.
• 1989 — Його батальйон — генерал
• 1989 — Ніч на роздуми
• 1990 — Очищення — Іван Порфирович, староста
• 1990 — Футболіст — Едуард
• 1991 — Плащаниця Олександра Невського — Сергій, слідчий
• 1991 — Похорон на другому поверсі — полковник міліції Волошин
• 1991 — Штемп — підполковник
• 1991 — Майстер Сходу — слон
• 1993 — Розкол — міністр Дмитро Сипягін
• 1994 — Простодушний
• 1994–1995 — Фатальні яйця — кореспондент
• 1995 — Чоловік талісман
• 1998 — Один шанс на двох (Франція) — ватажок мафії Анатолій Шарков
• 1998 — Суддя в пастці — Стафф, констебль
• 1999 — Каменська-1 (серія «Шістки вмирають першими») — Кабанов
• 2001 — Під Полярною зіркою — Оруджев
• 2001 — Сищики-1 (серія «Знак Іуди») — патологоанатом
• 2001–2004 — Дружна сімейка — міліціонер
• 2002 — Дві долі — лікар
• 2002 — Російські амазонки — батько Майї
• 2003 — Next 3 — засуджений
• 2003 — Капітан Правда — генерал
• 2003 — Колгосп інтертейнмент — Немигайло
• 2005 — Полювання на ізюбра
• 2005 — Сищики-4 (серія «Крижане полум'я») — Сиплий
• 2005 — Тайський вояж Степанича — один Степановича
• 2006 — Іспанський вояж Степанича — один Степановича
• 2007 — Громови. «Будинок надії» — партійний діяч, гість Валишевский

Посилання

• Остання любов Валерія Гатаєва. [Архівовано 21 травня 2017 у Wayback Machine.] Експрес-газета [Архівовано 21 травня 2017 у Wayback Machine.]