Гепарин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гепарин
Систематизована назва за IUPAC
Heparin
Класифікація
ATC-код B01AB01
PubChem 772
CAS 9005-49-6
DrugBank DB01109
Хімічна структура
Формула C12H19NO20S3 
Мол. маса 12000-15000 г/моль
Фармакокінетика
Біодоступність
Метаболізм
Період напіввиведення
Екскреція
Реєстрація лікарського засобу в Україні

Гепарин — сульфатований глікозаміноглікан змішаної полісахаридної природи, з різною молекулярною масою. До його складу входять полімери, похідні D-глікозаміну і L-ідуронової кислоти або D-глюкуронової кислоти. Він звільняється тканинними базофілами, базофілами крові і наявний у багатьох тканинах, зокрема, в печінці та легенях. Гепарин перешкоджає зсіданню крові.

Виробляється в організмі тварин і людини зокрема. Міститься у печінці, легенях, скелетних м'язах. Його молекулярна маса становить 10 000 — 20 000 дальтон.

Історія[ред. | ред. код]

Гепарин був відкритий Джеєм Макліном і Вільямом Генрі Хоуелом у 1916 році, хоча клінічні випробування він проходив лише в 1935 році. Спочатку він був виділений з клітин печінки собаки, звідси і його назва (ἧπαρ hēpar по-грецьки означає «печінка»; hepar + -in: «в печінці»).

Маклін був студентом другого курсу медицини в Університеті Джона Хопкінса і працював під керівництвом Хауелла над дослідженням прокоагулянтів, коли він виділив жиророзчинний фосфатидний антикоагулянт у тканині печінки собаки.[1] У 1918 році Хауелл ввів термін «гепарин» для цього типу жиророзчинних антикоагулянтів. На початку 1920-х років Хауелл виділив водорозчинний полісахаридний антикоагулянт, який він також назвав «гепарином», хоча він відрізнявся від раніше відкритих фосфатидних препаратів[2][3]. Робота Макліна як хірурга, ймовірно, змінила фокус групи Хауелла на пошук антикоагулянтів, що зрештою призвело до відкриття полісахариду.

У 1930-х роках кілька дослідників досліджували гепарин. Ерік Йорпес з Каролінського інституту опублікував своє дослідження про структуру гепарину в 1935 році,[4] що дозволило шведській компанії Vitrum AB випустити перший продукт гепарину для внутрішньовенного застосування в 1936 році. Між 1933 і 1936 роками Connaught Medical Research Laboratories, яка тоді була частиною Університету Торонто, вдосконалила техніку виробництва безпечного, нетоксичного гепарину, який можна вводити пацієнтам у фізіологічному розчині. Перші випробування гепарину на людях почалися в травні 1935 року, і до 1937 року стало ясно, що гепарин Коннота безпечний, легкодоступний і ефективний як антикоагулянт крові. До 1933 року гепарин був доступний у невеликих кількостях, був надзвичайно дорогим і токсичним і, як наслідок, не мав медичної цінності.[5]

Виробництво гепарину пережило перерву в 1990-х роках. До того часу гепарин в основному отримували з тканин великої рогатої худоби, яка була побічним продуктом м'ясної промисловості, особливо в Північній Америці. Зі швидким поширенням ГЕВРХ все більше виробників відмовлялися від цього джерела постачання. У результаті глобальне виробництво гепарину стало все більше зосереджуватися в Китаї, де речовина тепер закуповувалась із індустрії розведення та забою свиней, що розвивалася. Залежність медичного обслуговування від м’ясної промисловості набула загрозливих масштабів після пандемії COVID-19. У 2020 році кілька досліджень продемонстрували ефективність гепарину для пом’якшення прогресування важкої хвороби, оскільки його антикоагулянтний ефект протидіє утворенню імунотромбозу. Однак доступність гепарину на світовому ринку зменшилася, оскільки одночасно з відновленням епідемії свинячого грипу скоротилася значна частина китайської популяції свиней. Ситуація ще більше погіршилася тим фактом, що масові бійні по всьому світу самі стали гарячими точками коронавируса і були змушені тимчасово закритися. У менш заможних країнах нестача гепарину також призвела до погіршення охорони здоров’я поза межами лікування ковіду, наприклад через скасування кардіохірургічних операцій.[6]

Еволюція консервування[ред. | ред. код]

На додаток до тканин великої рогатої худоби та свиней, з яких зазвичай екстрагують фармацевтичний гепарин, його також екстрагують та характеризували з:

  1. Індик[7]
  2. Кити[8]
  3. Верблюд одногорбий[9]
  4. Миша[10]
  5. Людина[11]
  6. Лобстери[12]
  7. Fresh water mussel[13]
  8. Clam[en] (2 ст. молюски)[14]
  9. Креветки[15]
  10. Мангровий краб[16]
  11. Sand dollar («морське печення»)[16]
  12. Лосось атлантичний[17][18]
  13. Даніо-реріо (рибка-зебра)[19]

Фармакотерапевтична група[ред. | ред. код]

Антитромботичні засоби. АНТИТРОМБОТИЧНІ ЗАСОБИ. Група гепарину.[20]

Код АТС: В01А В01. Гепарин[20]

Прямі антикоагулянти на основі гепарину і його похідних.[джерело?]

Фармакологія[ред. | ред. код]

У природі гепарин є полімером із різним розміром ланцюга. Нефракціонований гепарин (НФГ) як фармацевтичний препарат — це гепарин, який не був фракціонований для виділення фракції молекул з низькою молекулярною масою. На відміну від цього, низькомолекулярний гепарин (НМГ) пройшов фракціонування, щоб зробити його фармакодинаміку більш передбачуваною. Часто можна використовувати НФГ або НМГ; у деяких ситуаціях той чи інший гепарин є кращим.[21]

2 різні структури гепарину

Покази до застосування[ред. | ред. код]

Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад!
Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря.
  • Профілактика тромбозу глибоких вен і тромбоемболії легеневої артерії, та попередження ускладнень (гострий коронарний синдром, тромбози та емболії магістральних вен i артерій, судин мозку, очей, І фаза синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання, постійна форма мерехтіння передсердь з емболізацією).
  • Лікування тромбозу глибоких вен, тромбоемболії легеневої артерії, гострого коронарного синдрому, інфаркту міокарда, гострої оклюзії периферійних судин.
  • Профілактика зсідання крові при екстракорпоральному кровообігу і діалізі (гемодіалізі), операціях на серці та судинах
  • Попередження згортання крові при лабораторних дослідженнях, прямому переливанні крові[22]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ McLEAN J (January 1959). The discovery of heparin. Circulation 19 (1): 75–8. PMID 13619023. doi:10.1161/01.CIR.19.1.75. 
  2. ↑ Howell WH (1922). Heparin, an anticoagulant. American Journal of Physiology 63: 434–435. 
  3. ↑ Mueller RL, Scheidt S (January 1994). History of drugs for thrombotic disease. Discovery, development, and directions for the future. Circulation 89 (1): 432–49. PMID 8281678. doi:10.1161/01.cir.89.1.432. 
  4. ↑ Jorpes E (August 1935). The chemistry of heparin. The Biochemical Journal 29 (8): 1817–30. PMC 1266692. PMID 16745848. doi:10.1042/bj0291817. 
  5. ↑ Rutty CJ. Miracle Blood Lubricant: Connaught and the Story of Heparin, 1928–1937. Health Heritage Research Services. Архів оригіналу за 23 серпня 2007. Процитовано 21 травня 2007. 
  6. ↑ Prinz B (April 2022). How blood met plastics, plant and animal extracts: Material encounters between medicine and industry in the twentieth century. Studies in History and Philosophy of Science 92: 45–55. PMID 35131685. doi:10.1016/j.shpsa.2022.01.007. 
  7. ↑ Warda M, Mao W, Toida T, Linhardt RJ (January 2003). Turkey intestine as a commercial source of heparin? Comparative structural studies of intestinal avian and mammalian glycosaminoglycans. Comparative Biochemistry and Physiology. Part B, Biochemistry & Molecular Biology 134 (1): 189–97. PMID 12524047. doi:10.1016/S1096-4959(02)00250-6. 
  8. ↑ Ototani N, Kikuchi M, Yosizawa Z (July 1981). Comparative studies on the structures of highly active and relatively inactive forms of whale heparin. Journal of Biochemistry 90 (1): 241–6. PMID 7287679. doi:10.1093/oxfordjournals.jbchem.a133456. 
  9. ↑ Warda M, Gouda EM, Toida T, Chi L, Linhardt RJ (December 2003). Isolation and characterization of raw heparin from dromedary intestine: evaluation of a new source of pharmaceutical heparin. Comparative Biochemistry and Physiology. Toxicology & Pharmacology 136 (4): 357–65. PMID 15012907. doi:10.1016/j.cca.2003.10.009. 
  10. ↑ Bland CE, Ginsburg H, Silbert JE, Metcalfe DD (August 1982). Mouse heparin proteoglycan. Synthesis by mast cell-fibroblast monolayers during lymphocyte-dependent mast cell proliferation. The Journal of Biological Chemistry 257 (15): 8661–6. PMID 6807978. doi:10.1016/S0021-9258(18)34179-6. 
  11. ↑ Linhardt RJ, Ampofo SA, Fareed J, Hoppensteadt D, Mulliken JB, Folkman J (December 1992). Isolation and characterization of human heparin. Biochemistry 31 (49): 12441–5. PMID 1463730. doi:10.1021/bi00164a020. 
  12. ↑ Hovingh P, Linker A (August 1982). An unusual heparan sulfate isolated from lobsters (Homarus americanus). The Journal of Biological Chemistry 257 (16): 9840–4. PMID 6213614. doi:10.1016/S0021-9258(18)34147-4. 
  13. ↑ Hovingh P, Linker A (October 1993). Glycosaminoglycans in Anodonta californiensis, a Freshwater Mussel. The Biological Bulletin 185 (2): 263–276. JSTOR 1542006. PMID 27768418. doi:10.2307/1542006. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 22 березня 2007. 
  14. ↑ Pejler G, Danielsson A, Björk I, Lindahl U, Nader HB, Dietrich CP (August 1987). Structure and antithrombin-binding properties of heparin isolated from the clams Anomalocardia brasiliana and Tivela mactroides. The Journal of Biological Chemistry 262 (24): 11413–21. PMID 3624220. doi:10.1016/S0021-9258(18)60822-1. 
  15. ↑ Dietrich CP, Paiva JF, Castro RA, Chavante SF, Jeske W, Fareed J, Gorin PA, Mendes A, Nader HB (August 1999). Structural features and anticoagulant activities of a novel natural low molecular weight heparin from the shrimp Penaeus brasiliensis. Biochimica et Biophysica Acta (BBA) - General Subjects 1428 (2–3): 273–83. PMID 10434045. doi:10.1016/S0304-4165(99)00087-2. 
  16. ↑ а б Medeiros GF, Mendes A, Castro RA, Baú EC, Nader HB, Dietrich CP (July 2000). Distribution of sulfated glycosaminoglycans in the animal kingdom: widespread occurrence of heparin-like compounds in invertebrates. Biochimica et Biophysica Acta (BBA) - General Subjects 1475 (3): 287–94. PMID 10913828. doi:10.1016/S0304-4165(00)00079-9. 
  17. ↑ Flengsrud R, Larsen ML, Ødegaard OR (December 2010). Purification, characterization and in vivo studies of salmon heparin. Thrombosis Research 126 (6): e409–17. PMID 20937523. doi:10.1016/j.thromres.2010.07.004. 
  18. ↑ Flengsrud R (April 2016). Disaccharide analysis of chondroitin and heparin from farmed Atlantic salmon. Glycoconjugate Journal 33 (2): 121–3. PMID 26993287. doi:10.1007/s10719-016-9652-8. 
  19. ↑ Zhang F, Zhang Z, Thistle R, McKeen L, Hosoyama S, Toida T, Linhardt RJ, Page-McCaw P (February 2009). Structural characterization of glycosaminoglycans from zebrafish in different ages. Glycoconjugate Journal 26 (2): 211–8. PMC 2643322. PMID 18777207. doi:10.1007/s10719-008-9177-x. 
  20. ↑ а б гепарин
  21. ↑ Hetzel GR, Sucker C (October 2005). The heparins: all a nephrologist should know. Nephrology, Dialysis, Transplantation 20 (10): 2036–42. PMID 16030035. doi:10.1093/ndt/gfi004. 
  22. ↑ Гепарин-Біолік розчин для ін'єкцій 5000 МО/мл флакон 5 мл

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Гепарин і гепариноїди у клінічній практиці : Моногр. / Б. Ковалів, Ю. Б. Ковалів, І. Ковалів; Львів. держ. мед. ун-т ім. Д.Галицького, Наук. т-во ім. Шевченка. - Л., 2003. - 347 c.


CHEM: Це незавершена стаття з хімії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гепарин&oldid=40641931