Голоси Місяця (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Голоси місяця M:
La Voce Della Luna
Affiche-la-voce-della-luna.jpg
Жанр притча
драма
сюрреалістична комедія
Режисер Федеріко Фелліні
Продюсер Вітторіо Чекі Ґорі
Маріо Чекі Ґорі
Сценарист Тулліо Пінеллі
Федеріко Фелліні
Ермано Каводзоні
У головних
ролях
Паоло Вілладжо
Роберто Беніньї
Оператор Тоніно Деллі Коллі
Композитор Нікола Пйовані
Художники постановник: Данте Ферретті
декоратор: Франческа Ло Ск'яво
Тривалість 120 хв
Мова італійська
японська (кілька слів)
Країна Італія Італія
Франція Франція
IMDb ID 0098606

Голоси Місяця (італ. La voce della Luna) — останній фільм Федеріко Фелліні, знятий за мотивами повісті Ермано Кавацоні «Поема про Сновид» у 1990 році.

Сюжет[ред.ред. код]

У фільмі розповідається історія сновиди на ім'я Іво Сальвіні (Роберто Беніньї), що постійно подорожує вночі прислухаючись до голосів місяця. Він намагається звабити білявку Альдіну, чий образ нагадує йому місяць; натомість вона не має жодного бажання бути з ним. Згодом він знайомиться з колишнім префектом Ґонеллою (Паоло Вілладжо), котрому усюди маряться демони. Разом з ним вони починають вести розслідування, бувши одержимими різними нав'язливими ідеями.

Згодом Сальвіні з Ґонеллою потрапляють на фестиваль «Місс Мука 89», де Іво бачить свою Аделіну, що танцює з іншим. Він викидає тарілку з равіолі на голову тому панові і згодом тікає у поле разом з Ґонеллою. Потім Ґонелла потрапляє на імпровізовану дискотеку, де звучить музика Майкла Джексона. Ґонелла починає танцювати вальс і усі мовчки дивляться на нього. Згодом вальс обривається музикою Майкла Джексона. В той самий час Іво приміряє туфлю, що її колись загубила Аделіна, дівчатам тієї дискотеки і виходить що ця туфля усім підходить.

Кінець фільму є своєрідним заповітом Фелліні. Іво підходить до тієї ж криниці що й спочатку фільму і робить висновок, що якщо слухати голос місяця, щось у цьому світі можна зрозуміти.

Критика[ред.ред. код]

Цей фільм залишився незрозумілим для більшості кінокритиків. Один із американських кінокритиків Каннського кінофестивалю заявив, що цей фільм є найнудотнішим серед усіх, що йому доводилося бачити за своє життя [1].

Тим не менше провідні італійські кінокритики Альберто Моравіа, Туліо Кезіх та Альдо Тассоне позитивно оцінили роботу Фелліні [2].

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Reported in Time Magazine, Oct. 1990, 37. See also Kezich, Federico Fellini: His Life and Work, 385-86
  2. Kezich, Fellini: His Life and Work, 383

Екранізації італійських літературних творів