Готтфрід фон Банфілд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Готтфрід фон Банфілд
нім. Gottfried Freiherr von Banfield
Gottfried von Banfield.jpg
Банфілд в 1915 році.
Народився 6 лютого 1890(1890-02-06)[1][2]
Херцег-Новий, Херцег-Новий
Помер 23 вересня 1986(1986-09-23)[1][3][2] (96 років)
Трієст, Італія
Поховання Трієст
Країна Flag of Italy (1946–2003).svg Італія
Flag of Italy (1861–1946).svg Королівство Італія
Діяльність льотчик, судновласник, тенісист, військовослужбовець
Знання мов німецька[3]
Учасник Перша світова війна
Роки активності з 1909
Титул барон
Військове звання лейтенант (ВМС)
Діти Raffaello de Banfieldd
Нагороди
Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Орден Залізної Корони 3 ступеня
Кавалер ордена Леопольда (Австрія)
Медаль за хоробрість (Австро-Угорщина)
Військовий Хрест Карла (Австро-Угорщина)
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Кавалер ордена Марії-Терезії
Медаль за 4 поранення (Австро-Угорщина)
Кавалер ордена Почесного легіону

Готтфрід Банфілд, з 17 серпня 1917 по квітень 1919 року — барон фон Банфілд (нім. Gottfried Freiherr von Banfield; 6 лютого 1890, Кастельново, Австро-Угорщина23 вересня 1986, Трієст, Італія) — австро-угорський льотчик-ас та італійський підприємець ірландського походження, лейтенант австро-угорського флоту. Найрезультативніший льотчик австро-угорської морської авіації. Кавалер лицарського хреста Військового ордена Марії Терезії (був останнім живим кавалером).

Біографія[ред. | ред. код]

Походження[ред. | ред. код]

Рід Банфілд має ірландське походження і відомий з 16 століття. Дід Готтфріда Томас, офіцер британської армії, одружився з австрійською дворянкою в Баварії, брав участь у Кримській війні і загинув після взяття Севастополя. Його син Річард Банфілд, що народився у Відні в 1836 році, здобув освіту в Австрії і прийняв австрійське підданство. Річард став офіцером Імператорського і Королівського флоту і взяв участь в в битві при Ліссі в якості одного з офіцерів на флагмані Вільгельма фон Тегеттоффа, броненосці SMS Erzherzog Ferdinand Max. Він залишив після себе трьох синів, кожен з яких під час Першої світової війни воював на боці Австро-Угорщини.

Початок кар'єри[ред. | ред. код]

Банфілд навчався у військовій середній школі в Санкт-Пельтені і у Військово-Морської академії в Фіумі. 17 червня 1909 року вступив у ВМС. Декілька років служив на борту SMS Erzherzog Friedrich, SMS Custozza, склав іспит на отримання офіцерського звання на лінкорі SMS Erzherzog Franz Ferdinand в травні 1912 року. Через місяць почав навчання пілота в льотній школі у Вінер-Нойштадті, в серпні отримав ліцензію пілота. Захоплений авіацією, як і його старший брат, який вже встиг стати відомим льотчиком, він був обраний до числа перших пілотів австрійського флоту і відправився удосконалювати свою підготовку в льотній школі Донні-Левек у Франції, де його тренером був головний пілот компанії, військово-морський лейтенант Жан-Луї Кінно — пілот, відомий в той час тим, що виграв багато повітряних змагань під псевдонімом Бомонт. На військово-морській авіабазі Пола, на острові Санта-Катерина, він тренувався літати на гідролітаках. В результаті вимушеної посадки в 1913 році Банфілд зламав ногу. Травма була такою сильною, що лікарям ледь вдалося врятувати кінцівку, тому він не піднімався в повітря до початку війни.

Перша світова війна[ред. | ред. код]

Ще до початку Першої світової війни Банфілд був направлений для польотів на летючому човні Lohner E. 21, який був виділений для лінкора SMS Zrinyi як літак повітряної розвідки.

20 липня 1914, за 3 дні до ультиматуму Сербії, лейтенант Восечек на Lohner E. 20, лейтенант фрегата Магліч на Lohner E. 18 і лейтенант фрегата Банфілд на Lohner E. 21 з бази в Тіват виконали розвідувальні польоти на Ловчен, недалеко від кордону з Чорногорією, як спостерігачі артилерії. Він взяв участь в перших повітряних боях проти Чорногорії з бази Каттаро. 16 серпня 1914 року Банфілд на літаючому човні Lohner E. 21 атакував артилерійські батареї на Ловчені, а 28 серпня 1914 роки знову бомбив укріплення на Крстаце. В ході бою був легко поранений льотчик-спостерігач. Надалі Банфілд працював льотчиком-випробувачем і інструктором на аеродромі на острові Санта-Катаріна біля бази ВМС Пола. Як тільки італійці вступили у війну, йому було доручено побудувати велику гідролітакову станцію недалеко від Трієста, і після її завершення призначили командиром станції. З цього часу за ним закріпилось прізвисько «Орел Трієста».

Відзначився Готтфрід Банфілд і як нічний льотчик-винищувач. Навесні 1917 року здобув перші успіхи в боротьбі з нічними рейдами противника на цілі, розташовані позаду лінії фронту в тилу. Починаючи з 1915 року, успішно діяв днем ​​проти гідролітаків противника в районі Трієста і Поли, а також пробував вночі перехоплювати італійські літаки і дирижаблі. Однак гідролітак Hansa-Brandenburg (бортовий номер А 24 білого кольору), на якому Банфілд тоді літав, був недостатньо швидкий, щоб наздогнати ворожі літаки, які лише короткий час було видно в променях прожекторів або в місячному відблиску. Восени 1916 року інженер фірми Hansa-Brandenburg Вайхманн спеціально для Банфілда ​​побудував одномісний летючий човен Oeffag H з більш потужним двигуном AD 350 PS. Він отримала бортовий номер А 11 і скоро, через синього забарвлення, став відомий як «Синє Чудо». Увечері 31 травня 1917 року Банфілд, нарешті, домігся довгоочікуваного успіху. О 22:30 на А 11 в районі Мірамар на висоті 2400 метрів він перехопив італійський гідролітак. Атакувавши з дистанції 30 метрів, Банфілд змусив його зробити вимушену посадку в гирлі річки Прімеро.

За свою кар'єру Банфілд отримав 4 поранення, включаючи одне важке.

Всього за час бойових дій здобув 9 підтверджених і 11 непідтверджених перемог. Всі перемоги здобув як льотчик морської авіабази в Трієсті. Велика кількість непідтверджених перемог зумовлена тим, що Банфілд здійснив значну частину своїх повітряних боїв над Північною Адріатикою і багато із заявлених його повітряних перемог не могли бути підтверджені уламками збитих літаків.

Повоєнне життя[ред. | ред. код]

Після закінчення Першої світової війни залишився жити в Трієсті, який відійшов Італії. Італійці його негайно заарештували. За допомогою начальника в'язниці Банфілду вдалося звільнитися. Він покинув Трієст і попрямував до Відня. Його наречена, дочка судновласника Діодаті Тріпковіча, залишилася жити на узбережжі Адріатики. Банфілд недовго попрацював в корпорації Австро-Даймлер у Відні, потім працював на заводах «Шкода» в Празі. Після одруження на шотландській судноремонтній верфі в Глазго. Звідти він відправився працювати в Ньюкасл-на-Тайні і 2 роки працював на судноремонтній верфі Сміта.

У 1925 році після смерті свого тестя Діодаті Тріпковіча став директором фірми «Тріпковіч і компанія акціонерів, судноплавне буксирування і порятунок судів. У 1926 році після тривалих переговорів отримав італійське громадянство і повернувся в Трієст. Трієстські судна тоді плавали під італійським прапором. Банфілд реорганізував систему порятунку на морі, і в 30-40-х роках йому вдалося отримати безліч контрактів на підйом цінних військових і торгових суден в Середземному морі та Індійському океані. Зокрема, в 1941 році після боїв за Крит він піднімав кораблі затоплені в бухті. У 1945 році саме його фірмою порт і затоки Трієста були очищені від незліченних уламків суден всіх розмірів. Також фірма Банфілда блискуче впоралася з очищенням частини Суецького каналу після близькосхідної війни 1967 року. Банфілд став знаменитістю Трієста, городяни зазвичай називали його «наш барон».

Сім'я[ред. | ред. код]

У 1920 році одружився з графинею Марією Тріпковіч з Трієста (? — 1976). Вони оселилися в Ньюкаслі-на-Тайні. У 1922 році в пари народився син Рафаель Дуглас — майбутній відомий композитор, більш відомий як Раффаелло де Банфілд.

Звання[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Портрет Банфілда.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118652338 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б Istrapedia
  3. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.