Граф Луканор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Граф Луканор
Libro de los enxiemplos del Conde Lucanor et de Patronio
Incipit del Conde Lucanor.jpg
Рукопис XIV-XV ст.
Жанр збірник оповідань
Автор Хуан Вільєнський
Мова кастильська
Написано 1335
Опубліковано Севілья, 1575

CMNS: Цей твір у Вікісховищі[1]

«Гра́ф Лукано́р» (ісп. El conde Lucanor) — кастильський збріник оповідань пізнього середньовіччя. Написаний близько 1335 року вільєнським князем Хуаном. Складається з 5 частин. Перша, найвідоміша частина, містить 51 коротке оповідання (приклади), що були складені на основі Езопових байок, іспанських та арабських казок. Друга, третя і четверта частини є збірниками афоризмів. П'ята частина — невеликий морально-дидактичний і теологічний трактат. Вперше опублікований 1575 року у Севільї. Перевиданий у Мадриді 1642 року, після чого був забутий. Наново осмислений письменниками у ХІХ столітті. За мотивами 32-го оповідання з першої частини книги Ганс Крістіан Андерсен написав «Нове вбрання короля». 11-те оповідання опрацював Хорхе Луїс Борхес.

Назва[ред. | ред. код]

  • Граф Луканор ісп. El conde Lucanor) — коротка назва.
  • Книга прикладів (ісп. Libro de los ejemplos) — коротка назва.
  • Книга Патроніо (ісп. Libro de Patronio) — коротка назва.
  • Книга прикладів графа Луканора і Патроніо (ісп. Libro de los ejemplos del conde Lucanor y de Patronio)

Видання[ред. | ред. код]

  • Enrique Moreno Baez, "El Conde Lucanor", Madrid, Editorial Castalia, 1976.
  • El Códice de Puñonrostro: el Conde Lucanor y otros textos medievales, Madrid, Real Academia Española, 1992.
  • Fernando Gómez Redondo, Libro del conde Lucanor, Madrid, Castalia, 1987.
  • María Jesús Lacarra, El Conde Lucanor, Madrid, Espasa Calpe, 1999 (Austral, 21).
  • Guillermo Serés, Germán Orduña, El conde Lucanor, Barcelona, Crítica, 1994 (Biblioteca Clásica, 6).
  • Juan Vicedo (versión actualizada), Biblioteca virtual Cervantes.
  • Agustín S. Aguilar, Víctor G. Ambrus, "El Conde Lucanor", Barcelona, Vicens Vives, 2006 (Clásicos Adaptados)

Вплив[ред. | ред. код]

  • В основі «Притчі про приязнь» Івана Франака лежить 48-е оповідання «Про те, що сталося з чоловіком, який випробовував своїх друзів» із книги «Граф Луканор»[2].

Переклади[ред. | ред. код]

англійські
  • Don Juan Manuel. The Book of Count Lucanor and Patronio: A Translation of Don Juan Manuel’s “El Conde Lucanor”. Keller, John E., and L. Clark Keating, trans. New York: Peter Lang, 1993.
польські
  • Juan Manuel Don. Księcia Don Zuana Manuela Rady patroniuszowe czyli Historye i przykłady opowiadane Hrabi Lukanorowi / Juan Manuel Don ; Z hiszpańskiego wydane po polsku przez L. S. – T. 1–2. – Poznań: W księgarni i drukarni nowej, 1847.
російські
  • Хуан Мануэль. Граф Луканор / перевод с испанского Д. К. Петрова – М. ; Л. : Государственное издательство художественной литературы, 1961.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:El_conde_Lucanor
  2. Корнійчук В. До джерел «Притчі про приязнь» Івана Франка // Українське літературознавство. 2014. Випуск 78. С. 49–59.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Ayerbe-Chaux, Reinaldo. El Conde Lucanor: Materia tradicional y originalidad creadora. Madrid: J. Porrúa Turanzas, 1975.
  • Biglieri, Aníbal A. Hacia una poética del relato didáctico: Ocho estudios sobre El conde Lucanor. Chapel Hill: UNC Dept. of Romance Languages, 1989.
  • Flory, David. El Conde Lucanor: Don Juan Manuel en su contexto histórico. Madrid: Pliegos, 1995.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Граф Луканор