Кастильська Корона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Corona Castellae  (латинська)
Corona de Castilla  (іспанська)
Кастильська Корона
1230–1715
Прапор Герб
Королівський штандарт Трастамара
(щіт)
Гімн
«Іспанський марш»
Кастилії: історичні кордони на карті
Кастилії: історичні кордони на карті
Кастильська Корона на початку XVI ст.
Столиця
Релігії
Форма правління Монархія підпорядкована фуеро
монарх
 - 1230–1252 Фернандо III (перший)
 - 1474–1504 Ізабелла I та Фернандо II
Законодавчий орган Генеральні кортеси
Історичний період Середньовіччя та Ранній новий період
 - Постійний союз Кастилії та Леону 23 вересня 1230
 - Шлюб Фердинанда II та Ізабелли I 19 жовтня 1469
 - Гранадська війна[en] 2 січня 1492
 - Іспанське завоювання Наварри[en] 1512 (анексія 7 липня 1515)
 - Коронування Карла V 23 січня 1516
 - Декрети Нуева-Планта 1715
Площа
 - 1516 [1] 380 000 км2
Населення
 - 1516 [1] 4 500 000 осіб
     Густота 11,8 осіб/км² 
Валюта
Попередник
Наступник
Кастильське королівство
Леонське королівство
Габсбурзька Іспанія
Бурбонська Іспанія
Гібралтар
a. ^ Мандрівний двір[en], доки Філіп II не закріпив його за Мадридом.
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Кастильська Корона


Касти́льська Коро́на (лат. Corona Castellae, ісп. Corona de Castilla) — у 12301716 роках християнська монархічна держава на Піренейському півострові. Постала внаслідок унії Кастильського та Леонського королівств під егідою першого. Початком існування вважається коронація кастильського короля Фернандо III на леонський престол. Управлялася представниками Іверійського, Трастамарського і Габсбурського домів. Завершила Реконкісту на Піренейському півострові (1492), захопивши його більшу частину. Окрім Кастилії та Леону мала в своєму складі королівства Галісії, Толедо, Севільї, Кордови, Хаена, Мурсії, Гранади, а також князівство Астурійське та сеньйорію Біскайську. Перебувала в династичній унії з Арагонською Короною (14691715) та Португалією (15801668). Скасована по оприлюдненню декретів Нуева-Планта Філіпом V в 1715 році. Була передовою державою Європи в Добу великих географічних відкриттів. Створила велику колоніальну трансконтинентальну імперію. У ранньомодерну добу часто називалася Іспанією (лат. Monarchia Hispaniae), оскільки об'єднувала більшу частину колишньої Римської Іспанії.

У 1492 році подорож Христофора Колумба та відкриття Америки стали головними подіями в історії Кастилії. Вест-Індія, острови та материкова частина узбережжя Карибського моря також були частиною Кастильської Корони, коли вони були перетворені з володінь на королівства-спадкоємиці Кастилії в 1506 році за Вільяфафілським договором[en] та після смерті Фердинанда ІІ. Відкриття Тихого океану, завоювання імперії ацтеків, завоювання імперії інків, завоювання Нової Гранади[en], а також завоювання Філіппін — усе це допомогло трансформувати Кастильську Корону в глобальну імперію в XVI столітті.

Титул «король Кастилії» продовжував використовуватися Габсбургами в XVI та XVII століттях. Карл I був королем Арагону, Майорки, Валенсії та Сицилії, графом Барселони, Руссільона та Серданья , а також королем Кастилії та Леону, 1516–1556.

На початку XVIII століття Філіп Бурбонський виграв війну за іспанську спадщину та нав’язав політику об’єднання з Арагонською короною. Це об’єднало Кастильську Корону та Арагонську Корону в Королівство Іспанія.

Назва[ред. | ред. код]

  • Касти́льська Коро́на (лат. Corona Castellae, ісп. Corona de Castilla) — офіційна назва.
  • Кастилія-Леон (ісп. Castilla y León) — скорочена назва
  • Кастильсько-Леонський союз (лат. Communitas Castellae et Legionis) — історіографічна назва.
  • Королі́вство Касти́лії та Лео́ну (ісп. Reino de Castilla y León, лат. Regnum Castellae et Legionis) — поширена історіографічна назва.
  • Іспанія — поширена назва з XVI століття, від часу правління Габсбургів.

Історія[ред. | ред. код]

Передмова[ред. | ред. код]

Два королівства[ред. | ред. код]

Леонське королівство стало наступником Астурійського королівства, після перенесення його столиці у місто Леон. Кастильське королівство первинно існувало як графство Леонського королівства і з другої половини X століття до першої половини XI-го воно переходило з рук в руки як лен між Леонським і Наваррським королівствами. В XI столітті воно нарешті стає незалежною державою.

Королівства Леону та Кастилії раніше об'єднувались двічі:

  • З 1037 до 1065 року під владою Фернандо I. По його смерті усі королівства переходили до його синів: Леон — Альфонсо VI, Кастилія — Санчо II, та Галісія — Гарсії.
  • З 1072 до 1157 року під владою Альфонсо VI (пом. 1109), Урраки (пом. 1126), й Альфонсо VII. З 1111 до 1126 року Галісія виділялась із союзу під корону Альфонсо VII. У 1157 році, королівства були поділені між синами Альфонсо VII: Фердинанд II отримав Леон, а Санчо III — Кастилію.

Окупація західної Наварри[ред. | ред. код]

У 1199 — 1201 роках під керівництвом Альфонсо VIII війська кастильського короля вторглися в Королівство Наварра, приєднавши згодом Алаву, Дурангесадо[en] і Гіпускоа, разом з Сан-Себастьяном і Віторією (Гастейс). Проте, ці західні баскські території зберегли свої Наваррські статути, підтверджені під час кастильського правління. [2]

Кастильська Корона від правління Фердинанда III до сходження на престол Карла I[ред. | ред. код]

Союз двох королівств за Фердинанда III[ред. | ред. код]

Фернандо III успадкував королівство Кастилія від своєї матері, королеви Беренгарії Кастильської, онуки Санчо III в 1217 році, і королівство Леон від свого батька Альфонсо IX Леонського, сина Фердинанда II в 1230 році. Відтоді два королівства були об’єднані під назвою королівства Леон і Кастилія, або просто Кастильська Корона. Пізніше Фердинанд III завоював долину Гвадалквівір, а його син Альфонсо X завоював Королівство Мурсія що було складовою Аль-Андалусу, ще більше розширивши територію Кастильської Корони. Зважаючи на це, королі Кастильської Корони традиційно називали себе «королем Кастилії, Леона, Толедо, Галісії, Мурсії, Хаену, Кордови, Севільї та лордом Біскаї та Моліни», серед інших володінь, які вони пізніше здобули. Спадкоємець престолу титулувався принцом Астурійським з XIV століття.

Союз кортесів і правовий кодекс[ред. | ред. код]

Майже відразу після об'єднання двох королівств під орудою Фердинандо III відбулося об'єднання парламентів Кастилії і Леона. Він був поділений на три стани, які відповідали дворянству, церкві та містам, і містив представництво від Кастилії, Леона, Галісії, Толедо та провінцій Басків. Спочатку кількість міст, представлених у Кортесах, змінювалася у наступні століття, доки Хуан I остаточно не встановив представників якіх було дозволено надсилати: Бургос, Толедо, Леон, Севілья, Кордова, Мурсія, Хаен, Самора, Сеговія, Авіла, Саламанка, Куенка, Торо, Вальядолід, Сорія, Мадрид і Гвадалахара (з Гранадою, доданою після її завоювання в 1492 році).

При Альфонсо X більшість сесій кортесів обох королівств проводилися спільно. Кортеси 1258 року у Вальядоліді складалися з представників Кастилії, Естремадури та Леона («de Castiella e de Estremadura e de tierra de León»), а у 1261 році Севілья — від Кастилії, Леону та всіх інших королівств (ісп. de Castiella e de León e de todos los otros nuestros Regnos). Подальші кортеси відзначалися окремо, наприклад, в 1301 році Кортеси Кастилії в Бургосі та Кортеси Леона в Саморі, але представники вимагали відтоді об’єднати парламенти.

Попри те, що окремі королівства та міста спочатку зберігали свої окремі історичні права, включно зі старим фуеро Кастилії (ісп. Viejo Fuero de Castilla) та різними фуеро муніципальних рад Кастилії, Леона, Естремадури та Андалусії, єдиний правовий кодекс для всього нового Королівства було створено в Сім Партид (бл.  1265), Ordenamiento de Alcalá[en] (1348) і Leyes de Toro (1505). Ці закони залишалися в силі до 1889 року, коли був прийнятий новий цивільний кодекс Іспанії Código Civil Español.

Іспанські мови та університети[ред. | ред. код]

У XIII столітті в королівствах Леон і Кастилія розмовляли багатьма мовами, а саме: кастильська, леонська, баскська та галісійсько-португальська. Але з плином часу кастильська набувала все більшої популярності як мова культури та спілкування — одним із прикладів цього є Пісня про мого Сіда.

В останні роки правління Фердинандо III кастильська мова почала використовуватися для деяких важливих документів, таких як Вестготська правда, яка була основою правового кодексу для християн, що проживали в мусульманській Кордові, але це було за часів правління Альфонсо X, що вона стала офіційною мовою. Відтепер усі публічні документи були написані кастильською мовою, так само всі переклади арабських юридичних та державних документів були зроблені кастильською замість латини.

Деякі вчені вважають, що заміна латини кастильською відбулася через силу нової мови, тоді як інші вважають, що це сталося через вплив івритомовних інтелектуалів, які вороже ставилися до латини, мови християнської церкви.

У 1492 році, за католицьких монархів, було опубліковано перше видання Граматики кастильської мови[en] Антоніо де Небріха. Кастильську мову зрештою перенесли до Америки в XVI столітті конкістадори. Через важливість кастильської мови в країні, якою керує Іспанська корона, ця мова також відома як іспанська.

Крім того, у XIII столітті було засновано багато університетів, де навчання велося кастильською мовою, наприклад, Леонський університет Саламанки, Кастильський загальний університет Паленсії та Університет Вальядоліда, які були одними з перших університетів в Європі.

У XIII столітті місцеві скотарі об’єдналися в Месту[en], головну гільдію для торгівлі вовною протягом наступних трьох століть. [3] З часом Кастилія стала провідним експортним ринком вовни в пізньому середньовіччі. [4]

Розквіт династії Трастамара[ред. | ред. код]

Розширення території Кастилії.

Громадянська війна в Кастилії[en], в якій протистояли прихильники Енріке II проти Педро I, спричинила боротьбу конкуруючих угруповань: з одного боку кастильська знать (і, меншою мірою, духовенство), [5] тоді як з іншого боку були євреї, конверсо[en] і міські ради. [6] Врешті-решт Трастамари перемогли в конфлікті. [6] Ці династичні зміни відбувалися паралельно з радикалізацією антисемітських настроїв у Кастилії. [7]

Після смерті Альфонсо XI почався династичний конфлікт між його синами, інфантами Педро та Енріке, графом Трастамари, що пізніше стала складовою Столітньої війни (між Англією та Францією). Альфонсо XI одружився з Марією Португальською, від якої мав спадкоємця, інфанта Педро. Однак у короля також було багато позашлюбних дітей від Елеонори де Гусман[en], серед них і згаданий вище Енріке, який оскаржував право Педро на престол, коли той став королем.

У результаті боротьби, в якій обидва брати претендували на королівство, Педро об'єднався з Едуардом, принцом Уельським, «Чорним принцом». У 1367 році Чорний Принц переміг союзників Генріха II у битві при Нахері[en], відновивши контроль Педро над королівством. Чорний принц, побачивши, що король не відшкодовує його витрати, залишив Кастилію. Енріке, який втік до Франції, скористався нагодою і відновив війну. Енріке нарешті переміг в 1369 році в битві при Монтьєлі[en], в якій він убив Педро.

У 1371 році брат Чорного принца, Джон Гонт, 1-й герцог Ланкастерський, одружився з Констанцією, донькою Педро. У 1386 році він претендував на корону Кастилії на підставі прав своєї дружини, законної спадкоємиці згідно з Севільськими кортесами 1361 року. Він прибув до Ла-Корунья з армією та захопив місто. Потім він перейшов до окупації Сантьяго-де-Компостела, Понтеведра та Віго. Він запропонував Хуану I, сину Енріке II, відмовитися від трону на користь Констанції.

Хуан відмовився, але запропонував, щоб його син, інфант Енріке III, одружився з дочкою Джона Гонта Катериною. Пропозиція була прийнята, і для Енріке та Катерини було створено титул принца Астурійського. Це поклало кінець династичному конфлікту, зміцнило позиції дому Трастамари та встановило мир між Англією та Кастилією.

Відносини з Арагонською Короною в XIV ст[ред. | ред. код]

Територія Кастилії наприкінці XIV ст.

Під час правління Енріке III королівська влада була відновлена, затьмаривши значно могутнішу кастильську знать. У пізніші роки життя Енріке делегував частину своєї влади своєму братові Фердинанду I Антекерському, який був регентом разом зі своєю дружиною Катериною Ланкастерською під час дитинства свого сина Хуана II. Після компромісу в Каспе[en] в 1412 році Фердинанд покинув Кастилію, щоб стати королем Арагону.

Після смерті матері Хуан II у віці 14 років обійняв престол і одружився зі своєю двоюрідною сестрою Марією Арагонською. Молодий король довірив своє правління регенту Альваро де Луна[en], найвпливовішій особі при дворі та союзник дрібної знаті, міста, духовенства та євреїв. Це об’єднало взаємну неприязнь до короля, яку розділяла велика кастильська знать і арагонські інфанти, сини Фердинанда I Антекери, які прагнули контролювати кастильську корону. Зрештою це призвело до війни в 1429 і 1430 роках між двома королівствами. Альваро де Луна виграв війну і вигнав арагонських інфантів з Кастилії.

Договори[ред. | ред. код]

Королі[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Reilly, Bernard F. (1993). The Medieval Spains (англ.). Cambridge University Press. с. 139. ISBN 978-0521397414. Архів оригіналу за 4 August 2020. Процитовано 11 October 2019. «The new kingdom of Castile had roughly tripled in size to some 335,000 square kilometers by 1300 but, at the same time, its population had increased by the same factor, from one to three millions, so that the average density remained steady at about 8.5 persons per square kilometer.» 
  2. Urzainqui, Tomás (1998). La Navarra marítima. Pamplona: Pamiela. с. 213–249. ISBN 84-7681-284-1. 
  3. Vicens Vives, Jaime (1969). An economic history of Spain. Princeton: Princeton University Press. с. 131–132. 
  4. Vicens Vives, 1969, с. 6.
  5. Díaz Ibáñez, Jorge (2019). Iglesia, nobleza y poderes urbanos en la corona de Castilla durante la baja Edad Media. Una aproximación historiográfica. Iglesia, nobleza y poderes urbanos en los reinos cristianos de la Península Ibérica durante la Edad Media. Murcia: Sociedad Española de Estudios Medievales. с. 38–39. ISBN 978-84-17157-97-5. 
  6. а б Vicens Vives, 1969, с. 246.
  7. Cantera-Montenegro, Enrique (2019). Los judíos de Castilla ante el cambio de dinastía. Memoria y Civilización (Pamplona: Universidad de Navarra). 22: 143; 146. ISSN 1139-0107. doi:10.15581/001.22.028.  {{cite journal}}: Проігноровано невідомий параметр |hdl= (довідка)

Посилання[ред. | ред. код]