Гриценко Володимир Ілліч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гриценко Володимир Ілліч
Народився 23 травня 1937(1937-05-23) (81 рік)
Іпатово
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність науковець
Відомий завдяки кібернетика
Науковий ступінь професор
Посада головний редактор
Нагороди Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани»
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Заслужений діяч науки і техніки України Державна премія СРСРДержавна премія України в галузі науки і техніки Державна премія України в галузі науки і техніки Почесна Грамота Президії Верховної Ради України

Володи́мир Іллі́ч Грице́нко (* 23 травня 1937) — український вчений, знавець технічної кібернетики, професор. 1977 — лауреат Державної премії УРСР, 1982 — Державної премії СРСР, 1992 — премії ім. М. В. Глушкова, 1997 — лауреат Державної премії України. Нагороджений орденами «Знак Пошани», Трудового Червоного Прапора, орденом «За заслуги» третього ступеня, Почесною грамотою ВР України, заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент НАНУ.

Життєпис[ред. | ред. код]

З 1960 року працює в Інституті кібернетики НАН України. В 1969—1977 роках — вчений секретар, з 1977 працює заступником директора по науковій роботі.

З 1997 року — директор Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем.

Його авторству належать ґрунтовні роботи щодо економіко-математичних моделей і біоекомедицини; інформатики, інформаційних технологій та систем; комп'ютерних технологій навчання.

Розвивав загальну теорію інтелектуальних інформаційних технологій та можливості її застосування в багатообіцяючих мережах обробки інформації. Працював над створенням високодинамічних комп'ютерно-телекомунікаційних середовищ, інтелектуальних комп'ютерних мереж нового покоління та по питанню багатомовності в кібернетичному просторі.

Багато робіт його та творчого колективу впроваджуються на підприємствах та в організаціях Києва.

Керував низкою робіт, виконуваних за державними та міжнародними науково-технічними програмами.

Є автором більше чим 400 наукових праць, з них 19 монографій, зареєстрованих 11 авторських свідоцтв.

Як педагог підготував 15 кандидатів наук.

Входить до складу Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, є членом Консультативної ради по питаннях інформатизації при Верховній Раді України, в складі Національного комітету з інформатики при Президії НАН України.

З 1998 року працює заступником головного редактора, а з 2012 року — головним редактором журналу Кибернетика и вычислительная техника.

Джерела[ред. | ред. код]