Гуменюк Микола Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гуменюк Микола Олександрович
UA-OR1-REC-GSB-H(2015).svg Солдат
Гуменюк Микола Олександрович.jpg
Загальна інформація
Народження 23 травня 1993(1993-05-23)
Птича, Дубенський район, Рівненська область
Смерть 29 серпня 2014(2014-08-29) (21 рік)
Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область
поховання: 
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Emblem of the Ukrainian Ground Forces.svg Сухопутні війська
Рід військ Емблема механізованих військ (2007).png Механізовані війська
Формування
51 OMBr ZSU.png
 51 ОМБр
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки

На державному рівні не вшанований

Мико́ла Олекса́ндрович Гуменю́к (23 травня 1993(19930523) — 29 серпня 2014) — український військовик, солдат Збройних сил України.

Життєпис[ред. | ред. код]

Мобілізований у квітні 2014-го, солдат, водій 51-ї окремої механізованої бригади, ремонтна рота ремонтно-відновлюваного батальйону.

У серпні перебував удома в короткотерміновій відпустці, повернувся до підрозділу. Загинув під час прориву з оточення під Іловайськом, поблизу села Новокатеринівка (Старобешівський район). Перебував за кермом бортового ЗІЛ-131, зазнав поранень у ногу й руку, передав документи воякам, що відходили, сам лишився на соняшниковому полі.

Вважався зниклим безвісти.[1][2] Тіло підібрала 1 вересня 2014 р. група медиків та військовиків полковника Палагнюка. Був похований 10 жовтня 2014 року на Краснопільському цвинтарі (ділянка № 79) як тимчасово невстановлений захисник України. Ідентифікований за ДНК й визнаний загиблим слідчими органами, про що складено відповідну постанову.

3 серпня 2018 року відбулось прощання у м. Дубно та перепоховання на кладовищі рідного села Птича.[3][4]

Без сина залишилась мама.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]