Гуменюк Микола Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гуменюк Микола Олександрович
UA-OR1-REC-GSB-H(2015).svg Солдат
Гуменюк Микола Олександрович.jpg
Загальна інформація
Народження 23 травня 1993(1993-05-23)
Птича, Дубенський район, Рівненська область
Смерть 29 серпня 2014(2014-08-29) (21 рік)
Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область
поховання: Краснопільський цвинтар
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Emblem of the Ukrainian Ground Forces.svg Сухопутні війська
Рід військ Емблема механізованих військ (2007).png Механізовані війська
Формування
51 OMBr ZSU.png
 51 ОМБр
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки

На державному рівні не вшанований

Мико́ла Олекса́ндрович Гуменю́к (23 травня 1993(19930523) — 29 серпня 2014) — український військовик, солдат Збройних сил України.

Життєпис[ред. | ред. код]

Мобілізований у квітні 2014-го, солдат, водій 51-ї окремої механізованої бригади, ремонтна рота ремонтно-відновлюваного батальйону.

У серпні перебував удома в короткотерміновій відпустці, повернувся до підрозділу. Загинув під час прориву з оточення під Іловайськом, поблизу села Новокатеринівка (Старобешівський район). Перебував за кермом бортового ЗІЛ-131, зазнав поранень у ногу й руку, передав документи воякам, що відходили, сам лишився на соняшниковому полі.

Вважався зниклим безвісти.[1][2] Тіло підібрала 1 вересня 2014 р. група медиків та військовиків полковника Палагнюка. Був похований 10 жовтня 2014 року на Краснопільському цвинтарі (ділянка № 79) як тимчасово невстановлений захисник України. Ідентифікований за ДНК й визнаний загиблим слідчими органами, про що складено відповідну постанову.

3 серпня 2018 року відбулось прощання у м. Дубно та перепоховання на кладовищі рідного села Птича.[3][4]

Без сина залишилась мама.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]