Два-граф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

У математиці два-граф це (невпорядкована) множина трійок, вибраних зі скінченної множини вершин X таким чином, що будь-яка (невпорядкована) четвірка з містить парне число вибраних трійок два-графа. У регулярному (однорідному) два-графі будь-яка пара вершин лежить у тому самому числі трійок два-графа. Два-графи вивчають через їх зв'язок з рівнокутними прямими, зв'язок регулярних два-графів із сильно регулярними графами, а також через зв'язок регулярних два-графів зі скінченними групами, оскільки багато із цих графів мають цікаві групи автоморфізмів.

Два-графи не є графами, і їх не слід плутати з іншими об'єктами, які називаються 2-графами в теорії графів, зокрема, з 2-регулярними графами. Для їх розрізнення використовують слово «два», а не цифру «2»[1].

Два-графи увів Хіґман як природні об'єкти, що виникають під час роботи з деякими простими групами. Відтоді їх інтенсивно вивчали Зайдель, Тейлор та інші, розглядаючи множини рівнокутних прямих, сильно регулярних графів та інших об'єктів[2][1].

Приклади[ред. | ред. код]

На множині вершин {1, …, 6} такий невпорядкований набір трійок є два-графом:

123  124  135  146  156  236  245  256  345  346

Цей два-граф є регулярним, оскільки будь-яка пара різних вершин присутня разом рівно в двох трійках.

Якщо дано звичайний граф , то набір трійок вершин з , у яких породжений підграф має непарне число ребер, утворює два-граф на . Будь-який два-граф можна подати в такому вигляді[3]. Цей приклад показує стандартний спосіб побудови два-графа зі звичайного графа.

Наведемо складніший приклад. Нехай  — дерево зі множиною ребер . Множина всіх трійок ребер, що не лежать на одному шляху в утворюють два-граф на множині [4][5].

Перемикання та графи[ред. | ред. код]

Перемикання у графі

Два-граф еквівалентний класу перемикання графів, а також (знаковому) класу перемикання знакових повних графів[en].

Перемикання множини вершин у (звичайному) графі означає змінення суміжності кожної пари вершин, одна з яких у множині, а інша не у множині — суміжна пара стає несуміжною, а несуміжна пара стає суміжною. Ребра, кінцеві вершини яких належать множині, або обидва кінці не алежать множині, не змінюються. Графи є еквівалентними за перемиканням, якщо один можна отримати з іншого перемиканням. Клас еквівалентності за перемиканням називають класом перемикання. Перемикання ввели Ван Лінт і Зайдель (van Lint, Seidel, 1966) і розвинув Зайдель. Назву перемикання графів або перемикання Зайделя введено, зокрема, щоб відрізнити від перемикання знакових графів[en].

У наведеній вище стандартній побудові два-графів зі звичайного графа два графи дають той самий два-граф тоді й лише тоді, коли вони еквівалентні за перемиканням, тобто належать до одного класу перемикання.

Нехай  — два-граф на множині . Для будь-якого елемента із визначимо граф із множиною вершин , у якому вершини і суміжні тоді й лише тоді, коли належить . У цьому графі буде ізольованою вершиною. Ця побудова оборотна: візьмемо звичайний граф , додамо новий елемент до множини вершин , зберігши набір ребер, і скористаємося розглянутою стандартною побудовою. Цей два-граф мовою блок-схем називають розширенням графа вершиною [1].

Графу відповідає знаковий повний граф на тій самій множині вершин, ребра якого від'ємні, якщо належать , і додатні, якщо не належать . І навпаки, є підграфом і складається з усіх вершин та від'ємних ребер. Два-граф можна визначити як множину трійок вершин, які утворюють від'ємний трикутник (трикутник із непарним числом від'ємних ребер) у . Два знакових повних графи дають той самий два-граф тоді й лише тоді, коли вони еквівалентні за перемиканням.

Перемикання і пов'язані: перемикання тих самих вершин дає граф і відповідний йому знаковий повний граф.

Матриця суміжності[ред. | ред. код]

Матриця суміжності два-графа це матриця суміжності[en] знакового повного графа. Тобто вона симетрична, має нулі на діагоналі, і значення поза діагоналлю дорівнюють ±1. Якщо  — граф, який відповідає знаковому повному графу Σ, то цю матрицю називають (0, − 1, 1) матрицею суміжності або матрицею суміжності Зайделя[en] графа . Матриця суміжності Зайделя має нулі на головній діагоналі -1 для елементів, відповідних суміжним вершин, і +1 для елементів, відповідних несуміжним вершинам.

Якщо графи і перебувають у одному класі перемикання, мультимножини власних значень двох матриць суміжності Зайделя для і збігаються, оскільки матриці подібні[6].

Два-граф на множині є регулярним тоді й лише тоді, коли його матриця суміжності має лише два різних власних значення, скажімо , де [7].

Рівнокутні прямі[ред. | ред. код]

Будь-який два-граф еквівалентний множині прямих у деякому багатовимірному евклідовому просторі, кут між будь-якою парою прямих з якої однаковий. Множину прямих можна побудувати з два-графа з вершинами в такий спосіб. Нехай  — найменше власне значення матриці суміжності Зайделя[en] два-графа, і припустимо, що його кратність дорівнює . Тоді матриця є додатно напіввизначеною матрицею рангу , і її можна подати як матрицю Грама скалярних добутків векторів у евклідовому просторі розмірності . Ці вектори також мають однакову норму (а саме, ) та попарний скалярний добуток , а кут між будь-якою парою з прямих, на яких лежать ці вектори, дорівнює , де . Навпаки, будь-яка множина неортогональних прямих у евклідовому просторі, кут між будь-якою парою яких однаковий, дає два-граф[8].

У позначеннях, наведених вище, найбільша потужність задовольняє нерівності , і межа досягається тоді й лише тоді, коли два граф регулярний.

Сильно регулярні графи[ред. | ред. код]

Два-графи на , що складаються з усіх можливих трійок з , і порожні (що не мають трійок) є регулярними два-графами, але їх прийнято вважати тривіальними два-графами і, як правило, виключають із розгляду.

Нетривіальний два-граф на множині є регулярним тоді й лише тоді, коли для будь-якого із граф є сильно регулярним з (степінь будь-якої вершини вдвічі більший за кількість вершин, суміжних обом з будь-якої несуміжної пари вершин). Якщо ця умова виконується для одного із , вона виконується для всіх елементів із [9].

Звідси випливає, що нетривіальний регулярний два-граф має парну кількість вершин.

Якщо  — регулярний граф, розширений два-граф якого має вершин, то є регулярним два-графом тоді й лише тоді, коли є сильно регулярним графом із власними значеннями , і для яких виконується або [10].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Cameron, van Lint, 1991, с. 58—59.
  2. G. Eric Moorhouse. Two-Graphs and Skew Two-Graphs in Finite Geometries // Linear Algebra and its Applications. — 1995. — 11 травня.
  3. Colbourn, Dinitz, 2007, с. 876, примечание 13.2.
  4. P. J. Cameron. Two-graphs and trees // Discrete Mathematics. — 1994. — Т. 127 (11 травня). — С. 63—74. — DOI:10.1016/0012-365x(92)00468-7., як процитовано в Colbourn, Dinitz, 2007, с. 876, підсумок 13.12.
  5. Peter J. Cameron. Counting two-graphs related and trees // The Electonic Journal of Combinatorics. — 1995. — Т. 2 (11 травня). — ISSN 1077-8926.
  6. Cameron, van Lint, 1991, с. 61.
  7. Colbourn, Dinitz, 2007, с. 878, #13.24.
  8. van Lint, Seidel, 1966
  9. Cameron, van Lint, 1991, с. 62, теорема 4.11.
  10. Cameron, van Lint, 1991, с. 62, теорема 4.12.

Література[ред. | ред. код]

  • A. E. Brouwer, A. M. Cohen, A. Neumaier. Параграфи 1.5, 3.8, 7.6C // Distance-Regular Graphs. — Berlin : Springer-Verlag, 1989.
  • P. J. Cameron, J. H. van Lint. Designs, Graphs, Codes and their Links. — Cambridge University Press, 1991. — Т. 22. — (London Mathematical Society Student Texts) — ISBN 978-0-521-42385-4.
  • Charles J. Colbourn, Jeffrey H. Dinitz. Handbook of Combinatorial Designs. — 2nd. — Boca Raton : Chapman & Hall/ CRC, 2007. — С. 875—882. — ISBN 1-58488-506-8.
  • Chris Godsil, Gordon Royle. Глава 11 // Algebraic Graph Theory. — New York : Springer-Verlag, 2001. — Т. 207. — (Graduate Texts in Mathematics)
  • J. J. Seidel. Colloquio Internazionale sulle Teorie Combinatorie. — Rome, 1973. — Т. I. — С. 481—511.
  • D. E. Taylor. Proceedings of the London Mathematical Society. — 1977. — Т. 35. — С. 257—274.
  • J. H. van Lint, J. J. Seidel. Equilateral point sets in elliptic geometry // Indagationes Mathematicae. — 1966. — Т. 28. — С. 335—348. — (Proc. Koninkl. Ned. Akad. Wetenschap. Ser. A 69).