Джон Хаглінгс Джексон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джон Хаглінгс Джексон
Народився 4 квітня 1835(1835-04-04)
Йоркшир, Велика Британія
Помер 7 жовтня 1911(1911-10-07) (76 років)
Лондон, Сполучене Королівство
Поховання Гайґейтський цвинтар
Країна  Сполучене Королівство
Діяльність невролог, нейронауковець, фізіолог, лікар
Alma mater Університет Йоркаd
Barts and The London School of Medicine and Dentistryd
Галузь неврологія, епілепсія
Членство Лондонське королівське товариство
Брати, сестри Samuel Jacksond
Нагороди
CMNS: Джон Хаглінгс Джексон у Вікісховищі

Джон Хаглінгс Джексон, ФРС (4 квітня 1835 — 7 жовтня 1911) — англійський невролог. Найбільш відомий своїми дослідженнями епілепсії та як співзасновник журналу Brain. Був членом Лондонського Королівського Товариства.

Біографія[ред. | ред. код]

Він народився в Провіденс-Грін, Грін-Гаммертон[en], поблизу Гаррогіта, Йоркшир, як молодший син Семюеля Джексона, пивовара та йомена, який володів і обробляв свою землю, і Сари Джексон (уроджена Хьюлінгс), доньки валлійського збирача доходів. Його мати померла трохи більше ніж через рік після його народження. Мав трьох братів і сестру; його брати емігрували до Нової Зеландії, а сестра вийшла заміж за лікаря[1]. Він здобув освіту в Тадкастері, графство Йоркшир, і в Нейлсворті, графство Глостершир, перш ніж відвідати Йоркську медичну та хірургічну школу. Отримавши кваліфікацію в Лікарні Святого Варфоломія[en] в 1856 році, він став домашнім лікарем в Йоркському диспансері[en].

У 1859 році він повернувся до Лондона, щоб працювати в Metropolitan Free Hospital і Лондонській Королівській Лікарні[en]. У 1862 році він був призначений помічником лікаря, пізніше (1869) лікарем у Національній лікарні паралічу та епілепсії, розташованій на Квін-сквер, Лондон[en] (нині Національна лікарня неврології та нейрохірургії), а також лікарем (1874) у Лондонській (Королівській) лікарні. У цей період він зарекомендував себе як невролог. У 1878 році він був обраний членом Королівського товариства.

Портрет Джона Хаглінгса Джексона роботи Ленса Калкіна[en]

Джексон помер у Лондоні 7 жовтня 1911 року і був похований на західній стороні Хайгейтського кладовища. Він був атеїстом.[2][3] На його честь названо будівлю медичної школи Халл-Йорка[en] при Йоркському університеті[en].

Могила Джона Хьюлінгса Джексона на Хайгейтському кладовищі

Наука та дослідження[ред. | ред. код]

Файл:John Hughlings-Jackson bust.jpg
Бюст Джона Хьюлінгса Джексона, резидента Інституту неврології[en] в Лондоні

Джексон був новаторським мислителем, і плідним і чітким, хоча іноді і повторюваним, письменником. Незважаючи на те, що коло його інтересів був широким, його найбільше запам'ятали за його фундаментальний внесок у діагностику та розуміння епілепсії в усіх її формах і складностях[4][5]. Його ім'я пов'язане з епонімом характерного «маршу» (The Jacksonian March) симптомів фокальних моторних нападів[6] і так званого «сонного стану» психомоторних нападів скроневої частки[7]. Його роботи про останній різновид епілепсії рідко були кращими в описових клінічних деталях або в аналізі зв'язку психомоторної епілепсії з різними моделями патологічного автоматизму та іншими психічними та поведінковими розладами.

Джексон також досліджував афазію, зазначивши, що деякі діти з афазією вміли співати, навіть якщо вони втратили здатність до звичайної мови[8][9]. Він також досліджував, які типи втрати мови були виявлені у пацієнтів з ушкодженням лівого мозку, включаючи усталені фрази, такі як «До побачення» та «О, дорогий»[10][11].

У молодості Джексон цікавився концептуальними питаннями, і вважається, що в 1859 році він обмірковував ідею відмовитися від медицини заради філософії.[12] Таким чином, важлива частина його роботи стосувалася еволюційної організації нервової системи, для якої він запропонував три рівні: нижчий, середній[13] і вищий. На найнижчому рівні рухи мали бути представлені в найменш складній формі; такі центри знаходяться в довгастому і спинному мозку. Середній рівень складається з так званої моторної зони кори, а найвищі моторні рівні знаходяться в префронтальній зоні.

Вищі центри гальмували нижчі, і, отже, пошкодження в них викликали «негативні» симптоми (через відсутність функції). «Позитивні» симптоми були викликані функціональним звільненням нижніх центрів. Цей процес Джексон назвав «розчиненням», термін, який він запозичив у Герберта Спенсера[14]. Розрізнення «позитивне-негативне» він узяв у сера Джона Рейнольдса[15].

Континентальні психіатри та психологи (наприклад, Теодюль Рібо, П'єр Жане, Зигмунд Фрейд, Анрі Ей) зазнали більшого впливу теоретичних ідей Джексона, ніж їхні британські колеги[16]. У 1980-х роках було введено розрізнення «позитивно-негативно» щодо симптомів шизофренії[17].

Він був одним із небагатьох лікарів, які читали лекції Гулстона[en] (1869), Круна[en] (1884) і Люмлея[en] (1890) у Королівському коледжі лікарів[en]. Він також виголосив Мисливську промову 1872 року до Хантерівського товариства[en] (імені Джона Хантера[en]).

Методологія[ред. | ред. код]

Джексон не міг використовувати сучасну складну технологію нейродослідження (вона не була винайдена), а мав покладатися на власні сили клінічного спостереження, дедуктивну логіку та дані розтину[18]. Деякі з його видатних наступників у галузі британської неврології критично ставилися до багатьох його теорій і концепцій; але, як зауважив сер Френсіс Уолш[en] про свою роботу в 1943 році, «… коли все, що застаріло або не має значення, відкидається, залишається багатий скарб фізіологічного розуміння, який ми не можемо дозволити собі ігнорувати».

У свому дослідженні моторної кори Отфрід Ферстер[en] посилається виключно на Хьюлінгса Джексона для початкового відкриття (хоча без доказів) мозку як джерела неврологічної моторної сигналізації[19].

Внески[ред. | ред. код]

Разом зі своїми друзями сером Девідом Феррієром[en] і сером сером Джеймсом Крайтоном-Брауном[en], двома видатними нейропсихіатрами свого часу, Джексон був одним із засновників важливого журналу Brain, який був присвячений взаємодії між експериментальною та клінічною неврологією (публікується й сьогодні — один з найавторитетніших журналів в сфері нейронаук та неврології). Його перший номер вийшов у 1878 році.

У 1892 році Джексон був одним із членів-засновників Національного товариства працевлаштування хворих на епілепсію (нині Національне товариство епілепсії), разом із сером Вільямом Гауерсом і сером Девідом Феррієром.

Олівер Сакс неодноразово цитував Джексона як джерело натхнення у своїй неврологічній роботі.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Koehler, Peter (2000). Neurological eponyms. New York: Oxford University Press. с. 95. ISBN 9780198030591.
  2. ↑ J. Hughlings Jackson.
  3. ↑ Siegman, Aron Wolfe., and Stanley Feldstein. Nonverbal Behavior and Communication. Hillsdale, NJ: L. Erlbaum Associates, 1978. Print.
  4. ↑ Janković, SM; Sokić, DV; Lević, Z; Susić, V (1997). Dr. John Hughlings Jackson. Srp Arh Celok Lek. 125 (11–12): 381—6. PMID 9480576.
  5. ↑ Balcells Riba, M (1999). [Contribution of John Hughlings Jackson to the understanding of epilepsy]. Neurología. 14 (1): 23—28. PMID 10079688. He systematized what we today know as complex partial crisis, establishing the link between the function of the temporal lobe and the sensorial auras, automatism's, déjà-vu and jamais vu phenomena.
  6. ↑ York, George K; Steinberg, David A (2011). Hughlings Jackson's neurological ideas. Brain: A Journal of Neurology. 134 (Pt 10): 3106—3113. doi:10.1093/brain/awr219. PMID 21903729. By observing the march of epileptic seizures he developed the idea of somatotopic representation.
  7. ↑ Lardreau, Esther (2011). An approach to nineteenth-century medical lexicon: the term "dreamy state". Journal of the History of the Neurosciences. 20 (1): 34—41. doi:10.1080/09647041003740937. PMID 21253938. Hughlings-Jackson coined the concept of dreamy state: According to him, one of the sensations of a "dreamy state" was an odd feeling of recognition and familiarity, often called "deja vu". A clear sense of strangeness could also be experienced in the "dreamy state" ("jamais vu").
  8. ↑ Johnson, Julene K; Graziano, Amy B (2015). Some early cases of aphasia and the capacity to sing (PDF). Progress in Brain Research. Т. 216. с. 73—89. doi:10.1016/bs.pbr.2014.11.004. ISBN 9780444633996. PMID 25684286. The observation that some patients with aphasia and limited speech output were able to sing the texts of songs inspired scholars to examine the relationship between music and language. Early ideas about the capacity to sing were provided by well-known neurologists, such as John Hughlings Jackson and Adolf Kussmaul.
  9. ↑ Lorch, Marjorie Perlman; Greenblatt, Samuel H (2015). Singing by speechless (aphasic) children: Victorian medical observations. Progress in Brain Research. Т. 216. с. 53—72. doi:10.1016/bs.pbr.2014.11.003. ISBN 9780444633996. PMID 25684285. One notable publication was of two cases of children briefly observed by John Hughlings Jackson (1835-1911) in 1871. These children were speechless but could produce some musical expression.
  10. ↑ Hughlings Jackson, J. (1874a/1932). On the nature of the duality of the brain. In J. Taylor (Ed.), Selected writings of John Hughlings Jackson (Vol. 2, pp. 129—145). London, United Kingdom: Hodder & Stoughton.
  11. ↑ Hughlings Jackson, J. (1874b/1932). On affections of speech from disease of the brain. In J. Taylor (Ed.), Selected writings of John Hughlings Jackson (Vol. 2, pp. 155—204). London, United Kingdom: Hodder & Stoughton.
  12. ↑ James Taylor, 'Jackson, John Hughlings (1835—1911)', rev. Walton of Detchant, Oxford Dictionary of National Biography, Oxford University Press, 2004
  13. ↑ Phillips, C. G. (1973). Proceedings: Hughlings Jackson Lecture. Cortical localization and "sensori motor processes" at the "middle level" in primates. Proceedings of the Royal Society of Medicine. 66 (10): 987—1002. doi:10.1177/003591577306601015. PMC 1645607. PMID 4202444.
  14. ↑ Berrios, G. E. (2001). The factors of insanities: J. Hughlings Jackson. Classic Text No. 47. History of Psychiatry. 12 (47 Pt 3): 353—73. doi:10.1177/0957154x0101204705. PMID 11954572.
  15. ↑ Berrios, G. E. (1985). Positive and negative symptoms and Jackson. A conceptual history. Archives of General Psychiatry. 42 (1): 95—7. doi:10.1001/archpsyc.1985.01790240097011. PMID 3881095.
  16. ↑ Berrios G. E. (1977) Henri Ey, Jackson et les idées obsédantes. L'Evolution Psychiatrique 42: 685—699
  17. ↑ Berrios, G. E. (1991). Positive and Negative Signals: A Conceptual History. Negative Versus Positive Schizophrenia. с. 8—27. doi:10.1007/978-3-642-76841-5_2. ISBN 978-3-642-76843-9.
  18. ↑ Eadie, M. J. (1990). The evolution of J. Hughlings Jackson's thought on epilepsy. Clinical and Experimental Neurology. 27: 29—41. PMID 2129959. By 1870, and within 5 or 6 years of his beginning to analyse the clinical phenomena of epilepsy and to correlate them with autopsy data, the 35-year-old John Hughlings Jackson had come to a view of the nature of epilepsy that was radically different from that of his contemporaries
  19. ↑ Foerster, O. (1936). The Motor Cortex in Man in the Light of Hughlings Jackson's Doctrines. Brain. 59 (2): 135—159. doi:10.1093/brain/59.2.135.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джон_Хаглінгс_Джексон&oldid=40878216