Додаток Проба

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Додаток Проба
Зображення
Автор Марк Валерій Проб
Мова твору або назви Класична латина і народна латина
Зберігається в колекції в Національна бібліотека імені Вітторіо Емануеле IIId

Додаток Проба (лат. Appendix Probi) — важливе джерело посткласичної латини.

Історія[ред. | ред. код]

Документ був створений невідомим керівником школи приблизно в IV столітті н. е. Документ називається Додаток Проба (Appendix Probi), оскільки він знаходився в кінці рукопису, який містив тексти так званого Псевдопроба.[1] Додаток Проба тривалий час помилково приписували Марку Валерію Пробу. Хоча текст датується четвертим століттям, він зберігся лише в рукописі з восьмого чи дев'ятого століть.[2]

Додаток Проба є списком із 227 пар слів у двох стовпчиках. У лівій колонці — слова, які відповідають класичній латинській нормі. У правій колонці — слова, які порушують цю норму. Класична (письмова) форма і некласичні (усні) форми порівнюються між собою за схемою speculum non speclum, тобто «(треба казати) speculum, а не speclum».

Приклади[ред. | ред. код]

Додаток Проба Зауваження
класична (письмова) форма посткласична (усна) форма
speculum speclum Італійською specchio, «дзеркало» — в посткласичній формі ненаголошене u зникло (синкопа: згасання голосного ненаголошеного складу)
columna colomna Італійською colonna, «стовп»
calida calda Італійською calda «тепла» (ж. рід) — у посткласичній формі ненаголошена і зникла
auris oricla Італійською orecchia, «вухо» — пост-класична форма oricla є продовженням auricula[3], тобто є зменшувальною формою від класичного auris; в посткласичномій формі oricla відбулася монофтонгізація au до o і ненаголошене u зникло (синкопа)

Для дослідження походження романських мов, слова в правому стовпчику цікавіші, ніж слова в лівому. Так, наприклад, сучасні італійські еквіваленти більше схожі на посткласичні (усні) форми, ніж класичні (письмові) форми, оскільки італійська, як і інші романські мови, продовжує усну латинську мову, а не її письмовий варіант.[1]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Giuseppe Patota, Lineamenti di grammatica storica dell'italiano, Bologna 2002, ISBN 88-15-08638-2, S. 23–24
  2. Gerhard Rohlfs, Vom Vulgärlatein zum Altfranzösischen, Max Niemeyer Verlag, Tübingen 1960; Seite 27
  3. Angelico Prati, Vocabolario etimologico italiano, Milano 1951; Stichwort orecchia

Посилання[ред. | ред. код]