Долинськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
місто Долинськ
рос. Долинск
Герб Долинська Прапор Долинська
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Сахалінська область
Муніципальний район Долинський
Код ЗКАТУ: 64410000000
Код ЗКТМО: 64712000001
Основні дані
Час заснування 1884
Статус міста 1946
Населення 11 167 (2009)[1]
Площа 11 км²
Густота населення 1015 осіб/км²
Поштові індекси 694051-694052
Телефонний код +7 424-42
Географічні координати: 47°19′ пн. ш. 142°48′ сх. д. / 47.317° пн. ш. 142.800° сх. д. / 47.317; 142.800Координати: 47°19′ пн. ш. 142°48′ сх. д. / 47.317° пн. ш. 142.800° сх. д. / 47.317; 142.800
Часовий пояс UTC+10, влітку UTC+11
Висота над рівнем моря 20 м
Міста-побратими Наеро, Японія
День міста Перша неділя вересня
Найближча залізнична станція Долинськ
Відстань
До центру регіону (км):
 - фізична:
 - залізницею:
 - автошляхами:

41,69
43
44
До Москви (км):
 - фізична:
 - залізницею:
 - автошляхами:

6 625,26

9 290
Влада
Адреса 694070, Сахалінська область, м. Долинськ вул. Комсомольська, 37
Вебсторінка dolinsksite.ru
Міський голова Пахомова Світлана Михайлівна
Мапа
Долинськ (Росія)
Долинськ
Долинськ

Долинськ (Сахалінська область)
Долинськ
Долинськ

Мапа


CMNS: Долинськ у Вікісховищі

До́линськ (у 1884—1905 роках — Галкіно-Враське; у 1905—1946 роках — Отіай) — місто в Сахалінській області, Російської Федерації, адміністративний центр Долинського міського округу. Розташоване на східному побережжі острова Сахаліну в Сусунайській долині у місці злиття трьох річок — Долинки, Великий Такой і Найби.

Історія

[ред. | ред. код]

У 1867 році на місці нинішнього міста був військовий пост Найбучі — в гирлі річки Найби, біля двох айнських сіл Сіанчі (інколи називається Сіянці) та Отакоє (зараз називається Такоє). 1884 року на цьому місці було засноване село Галкіно-Враське (поселення отримало назву за прізвищем начальника Головного тюремного управління Михайла Галкіна-Враського. У 1890 році його відвідав і описав Антон Чехов. Тоді воно входило до складу Корсаківського округу. 1904 року селище Сіанчі розташовувалося на лівому березі річки Найби, за дві версти від заснованого в 1884 села Галкіного-Враського. Сьогоднішнє місто розташоване на місці, де колись розташовувалося селище Сіанчі.

За даними Першого всеросійського перепису населення, в 1897 році тут вже мешкало 115 чоловік. У селищі було 53 господарства, у яких нараховувалося 115 різних будівель. Сільськогосподарські угіддя включали 18 десятин присадибної землі і 62 десятини ріллі.

Японський період

[ред. | ред. код]

У період з 1905 по 1945 рік місто входило до складу Японії (префектура Карафуто) і до 1946 називалося Отіай. Назва швидше за все походить від японського оті «долина, лощина», що, мабуть, пов'язано з його розташуванням у долині річки Сусунай (айнське nai — «річка, долина»).

У 1911 році з Тойохара на північ була прокладена залізниця, яка проходила через Отіай. У 1915 році в селі мешкало 250 чоловік, а після побудови паперової фабрики чисельність населення різко зросла і становила кілька тисяч чоловік. З 1922 року Отіай став волосним центром повіту Тоєхара. Продовжилось будівництво залізниці на північ до затоки Терпіння, прокладалися шосейні дороги. Розвивалися вугільна, паперова, лісова, деревообробна промисловість, сільське господарство[2]. Чисельність населення в 1927 році становила 10 639 чоловік.

Радянський період

[ред. | ред. код]

З 1945 року в складі Радянського Союзу. Після відчуження південного Сахаліну та Курильських островів до складу СРСР у місті та районі залишилося кілька напівзруйнованих шкіл і лікарень, зовсім не було дитячих закладів, а також установ культури. До середини 1950-х років в місті і районі було побудовано і переобладнано чотири семирічні та чотири початкові школи. У 1957 році на утримання шкіл з бюджету було виділено 13 мільйонів карбованців.

З кожним роком збільшувався загальний обсяг міського бюджету, в 1957 році він становив близько 40 мільйонів карбованців. Активно розвивалося житлове будівництво. Так в 1957 році на будівництво житлових будинків було витрачено 3,9 мільйона карбованців, крім того, у районі десятки індивідуальних забудовників за допомогою державної позики збудували приватні будинки. У 1956 році став до ладу молочний завод, майже всі виробничі процеси на заводі були механізовані. Було освоєно виробництво широкого асортименту молочної продукції, у тому числі випуск вершків, сметани і сиру, кефіру, кислого молока, сирків і морозива. До 1957 радіофіковано п'ять населених пунктів району, в 1956 було зареєстровано 3 330 радіоточок, 2 100 приймачів. Регулярно оновлювався і поповнювався парк автобусів Долинського автогосподарства. Кількість рейсів між містом та обласним центром, а також населеними пунктами району постійно збільшувався.

В архітектурі міста була відсутня ґрунтовність і це вплинуло на поведінку острів'ян та міграційну ситуацію на Сахаліні. Багато хто приїжджав заробити — і повертався на материк. Коли заробітки тут стали проблематичними, населення почало зменшуватися: за 1989—2009 роки чисельність населення міста скоротилася майже на 4,5 тисяч чоловік (-28,4 %)[1].

У складі Російської Федерації

[ред. | ред. код]

В 1991 році в місті було засновано Долинську асоціацію українців, у 1994—1996 діяла українська недільна школа, протягом 1994—1997 років виходила на міській радіомережі українська радіопередача «Рідне слово»[3].

25 січня 2006 року прийнято Статут муніципального утворення, за яким Долинський район став називатися міський округ «Долинський».

Демографія

[ред. | ред. код]
Чисельність населення
1925[4]1935[5]1959[6]1967[7]1970[8]1979[9]1989[10]
595611 26914 80215 00013 74414 77615 653
1992[7]1996[7]1998[7]2000[7]2001[7]2002[11]2003[7]
15 90015 00014 50014 00013 80012 55512 600
2005[7]2006[7]2007[7]2008[7]2009[12]2010[13]2011[14]
12 00011 70011 60011 60011 51712 20012 166
2012[15]2013[16]2014[17]2015[18]2016[19]2017[20]2018[21]
12 04911 88511 81411 73011 75111 70811 765
2019[22]
11 685

Економіка

[ред. | ред. код]

В місті працюють целюлозо-паперовий та механічний заводи, лісгосп, заказники «Ізюбровий» і «Лосось» площею по 40 тисяч га кожен[2], підприємства рибної і будівельної промисловості, ВАТ «Долинський хлібокомбінат».

Транспорт

[ред. | ред. код]

В місті є залізнична станція Долинськ Сахалінської залізниці. Прохідні потяги зв'язують місто з Южно-Сахалінськом, Ногликами, Томарі, Корсаковим, Биковим, Тимовским.

Міжміським автобусним сполученням місто зв'язане з Южно-Сахалінськом. Також є автобусне сполучення у межах міського округу. Автобусними перевезеннями у місті займаються ВАТ «Долинське АТП» і ТОВ «Долинське ПАТП 1»

Туризм

[ред. | ред. код]

В місті є готель «Ювілейний». Також у одному з гуртожитків кілька кімнат переобладнано під готель.

Освіта

[ред. | ред. код]

У місті два професійні училища, 12 загальноосвітніх шкіл, 3 музичні та художня школи[2].

Культура

[ред. | ред. код]

У місті працює районний будинок культури, три будинки творчості, станція юних техніків, виходить міська газета Долинська правда[2].

Бібліотеки

[ред. | ред. код]

В Долинську централізовану бібліотечну систему входять 10 бібліотек: центральна районна, центральна дитяча, 8 бібліотек-філій. Заснована система у 1979 році. Книжковий фонд 238,7 тисяч примірників.

  • Долинська центральна районна бібліотека заснована у 1947 році і має на балансі 80,2 тисячі примірників.
  • Центральна дитяча бібліотека заснована у 1952 році і має на балансі 22,7 тисячі примірників.

У місті постійно проводяться різноманітні фестивалі, конкурси тощо.

  • Щорічна акція «Діти міста — лауреати року»;
  • Фестиваль фольклорної та народної музики «Масляна»;
  • Фестиваль популярної музики естрадної творчості;
  • Фестиваль сімейних талантів «Погода в домі»
  • Міський фестиваль сімейного дозвілля «Зробимо свято своїми руками»;
  • Фестиваль «Патріот Росії»;
  • Фестиваль «Співдружність»;
  • Виставки: «Чехов і XXI століття», «Сахалін — острів скарбів», «Вони кували Перемогу», «Наше місто» та ін

Спорт

[ред. | ред. код]

У місті є кілька спортивних залів, лижна база, міський стадіон, хокейний корт.

Уродженці

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б World Gazetteer
  2. а б в г Вся Россия. Энциклопедия, 2001, с. 124.
  3. Зелений Клин (Український Далекий Схід): Енциклопедичний довідник / Укл. В. Чорномаз. — Владивосток, 2011
  4. Администрация губернаторства Карафуто. Результаты переписи 1925 года: Домовладения и численность населения.
  5. Администрация губернаторства Карафуто. Результаты переписи 1935 года: Домовладения и численность населения.
  6. Всесоюзний перепис населення 1959 року. Чисельність міського населення РРФСР, її територіальних одиниць, міських поселень і міських районів за статтю (рос.). Демоскоп Weekly. Архів оригіналу за 28 квітня 2013. Процитовано 25 вересня 2013. (рос.)
  7. а б в г д е ж и к л м Народная энциклопедия «Мой город». Долинск
  8. Всесоюзний перепис населення 1970 року. Чисельність міського населення РРФСР, її територіальних одиниць, міських поселень і міських районів за статтю (рос.). Демоскоп Weekly. Архів оригіналу за 28 квітня 2013. Процитовано 25 вересня 2013. (рос.)
  9. Всесоюзний перепис населення 1979 року Чисельність міського населення РРФСР, її територіальних одиниць, міських поселень і міських районів за статтю (рос.). Демоскоп Weekly. Архів оригіналу за 28 квітня 2013. Процитовано 25 вересня 2013.
  10. Всесоюзний перепис населення 1989 року. Чисельність міського населення. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. (рос.)
  11. Всероссийская перепись населения 2002 года. Том. 1, таблица 4. Численность населения России, федеральных округов, субъектов Российской Федерации, районов, городских поселений, сельских населённых пунктов - райцентров и сельских населённых пунктов с населением 3 тысячи и более. Архів оригіналу за 3 лютого 2012. (рос.)
  12. Численность постоянного населения Российской Федерации по городам, поселкам городского типа и районам на 1 января 2009 года. Архів оригіналу за 2 січня 2014. Процитовано 2 січня 2014. (рос.)
  13. Всероссийская перепись населения 2010 года. Сахалинская область. Численность населения городских округов, муниципальных районов, городских и сельских поселений, городских населённых пунктов, сельских населённых пунктов. Архів оригіналу (PDF) за 28 липня 2014. Процитовано 28 липня 2014.
  14. Сахалинская область. Оценка численности постоянного населения на 1 января 2011-2016 годов
  15. Чисельність населення Російської Федерації за муніципальними утвореннями. Таблиця 35. Оцінка чисельності постійного населення на 1 січня 2012 року. Архів оригіналу за 31 травня 2014. Процитовано 31 травня 2014.
  16. Чисельність населення Російської Федерації за муніципальними утвореннями на 1 січня 2013 року. - М .: Федеральна служба державної статистики Росстат, 2013. - 528 с. (Табл. 33. Чисельність населення міських округів, муніципальних районів, міських і сільських поселень, міських населених пунктів, сільських населених пунктів). Архів оригіналу за 16 листопада 2013. Процитовано 16 листопада 2013.
  17. Таблиця 33. Чисельність населення Російської Федерації за муніципальними утвореннями на 1 січня 2014 року. Архів оригіналу за 2 серпня 2014. Процитовано 2 серпня 2014.
  18. Чисельність населення Російської Федерації за муніципальними утвореннями на 1 січня 2015 року. Архів оригіналу за 6 серпня 2015. Процитовано 6 серпня 2015.
  19. Чисельність населення Російської Федерації за муніципальними утвореннями на 1 січня 2016 року
  20. (рос.) Чисельність населення Російської Федерації за муніципальними утвореннями на 1 січня 2017 року. 31 липня 2017. Архів оригіналу за 31 липня 2017. Процитовано 31 липня 2017.
  21. Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2018 года (рос.). Архів оригіналу за 26 липня 2018. Процитовано 25 липня 2018.
  22. Оценка численности населения в разрезе муниципальных образований по состоянию на 01.01.2019 года и среднегодовая за 2018 год. Территориальный орган Федеральной службы государственной статистики по Сахалинской области. 22 квітня 2019. Архів оригіналу за 25 квітня 2019. Процитовано 25 квітня 2019.

Література

[ред. | ред. код]