Доля Євдокія Іванівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Євдокія Доля
Євдокія Доля.jpg
Ім'я при народженні Євдокія Іванівна Волошко
Інші імена Явдоха Іванівна Верховинець-Костева, сценічний псевдонім - Цвіркунець
Народилася 1 березня 1885(1885-03-01)
Полтава
Померла 15 листопада 1988(1988-11-15) (103 роки)
Полтава, УРСР
Національність українка
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність театральна акторка
Чоловік Верховинець Василь Миколайович
IMDb ID 1132178

Євдокія Іванівна Доля (уродж. Волошко; Явдоха Іванівна Верховинець-Костева) — українська акторка.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася 1 березня 1885 р. в Полтаві. Працювала у театрах Києва, Полтави, в ансамблі «Жінхоранс» Василя Верховинця.

Народилася в Полтаві в багатодітній сім’ї, де росли ще семеро братиків та сестричок. Батько, Іван Погорілий, у зрілому віці перекваліфікувався зі складача друкарні на диригента. Керував хором у єпархіальному училищі, де з восьми літ навчалася і співала й Євдокія. Грала також у драматичній студії при російському театрі “Червоний факел”. Під час гастролей на репетицію завітали імениті артисти Микола Садовський, Іван Мар’яненко, Северин Паньківський. Дівчина виконувала соло в кантаті Миколи Лисенка “Б’ють пороги”. Після прогону Садовський пожартував: “Голос я чув, артистки ж не бачу” (була маленького зросту).

В двадцять один рік Євдокія Іванівна приїхала до Києва в складі трупи Миколи Садовського в перший стаціонарний український театр. Там познайомилася з Василем Верховинцем, а через два роки побралися. Незадовго до революції Верховинці повернулися до Полтави — перейшли в “Товариство українських акторів” під орудою Івана Мар’яненка. А в перші роки радянської влади там утворився національний концертно-театральний осередок. У оперному йшли “Запорожець за Дунаєм”, “Наталка Полтавка”, “Різдвяна ніч”, “Катерина”, хоча не забували і про російську та європейську класику — ставили “Євгенія Онєгіна”, “Пікову даму”, “Мазепу”, “Бориса Годунова”, “Князя Ігоря”, “Аїду”, “Ріголетто”, “Травіату”, “Фауста”. Десять років (з 1919-го до 1929-го) там працювала Верховинець-Костєва, гастролювала з групою солістів країною.

Василь Миколайович започаткував “Жіночий хоровий театралізований ансамбль” (“Жінхоранс”). Його артисти театралізували пісні. Доля стала режисером. У середині тридцятих у Москві відбулася перша Декада української літератури та мистецтва. Василь Верховинець тоді поставив обрядові танки до опери Миколи Лисенка “Наталка Полтавка”. Її твір привіз у Білокам’яну Київський театр опери та балету.

В 1938 році Василя Миколайовича заарештували, звинуватили у “вільнодумстві”, а згодом розстріляли. Євдокію Іванівну заслали в Казахстан, де вона пробула з 1938-го до 1944-го. Повернулася на рідну Полтавщину, в обласну філармонію. Спочатку була декламатором, а потім очолила новостворений ансамбль і знову гастролювала аж до 1959 року, до пенсії.

Знялась у фільмі І. Кавалерідзе «Коліївщина» (1933, мати нареченої). Також в епізоді стрічки "За двома зайцями".

Померла 15 листопада 1988 р. у Полтаві.

Pолi в Театрі М. Садовського[ред. | ред. код]

В Театрі Миколи Садовського грала такі ролі:[1]

  • Мацюсь, пастушок ("Зачароване коло" Л. Piдeля)
  • Матюша, Кася, Харитина ("Суєта", "Сава Чалий", "Наймичка" I. Карпенка-Карого)
  • Галя, Проня ("Циганка Aза", "За двома зайцями" М. Старицького)
  • Маня ("Beсняні сни" A. Добровольського)

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997. — С.215.