Ріголетто

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Опера «Ріголетто»
італ. Rigoletto[1]
Rigoletto premiere poster.jpg
Афіша до першої постановки у театрі «Феніче»
Композитор Джузеппе Верді[1]
Автор лібрето Ф. М. П'яве
Мова лібрето італійська
Джерело сюжету Le roi s'amused
Жанр опера[1]
Кількість дій 3 Дія (театр)[1]
Рік створення 1850
Перша постановка 11 березня 1851[1]
Місце першої постановки Театр ла Феніче, Венеція
Інформація у Вікіданих

CMNS: Ріголетто у Вікісховищі

«Ріґоле́тто» (італ. Rigoletto) — опера на 3 дії італійського композитора Джузеппе Верді, лібрето — Франческо Марія П'яве. Прем'єра — Венеція, Театр ла Феніче, 11 березня 1851 рік.

Історія створення опери[ред. | ред. код]

Створення опери стало початком зрілого етапу у творчості композитора. В її основі лежить драма Віктора Гюґо «Король розважається» (фр. Le Roi s'amuse), яка свого часу була заборонена для постановок. Аби домогтися дозволу від австрійської цензури, автори дещо змінили сюжет: Франциск I, король Франції, став герцогом Мантуанським, відповідно змінили імена інших персонажів. Герцоґ теж підходив для образу легковажного та розніженого правителя, який контрастує з бідним і знедоленим блазнем.

Верді змальовує персонажів у постійному розвитку і русі: блазень Ріґолетто, який ще недавно сміявся з графа Монтероне, чию дочку обезчестив герцоґ, згодом відчуває такий самий розпач і сам перетворюється на батька, який пережив горе у сім'ї.

Музика опери сповнена глибокого драматизму, яскраво контрастна, психологічно глибока. Кожен персонаж — завершений образ, який вимагає від виконавця високої вокальної та сценічної майстерності. Завершені арії нерозривно пов'язані з драматичною дією на сцені і поза контекстом мають інше значення.

Несподіваним виявився образ горбаня на сцені. Загалом опера викликала багато суперечливих відгуків. В той час, коли після 1852 року твір вже ставили у Відні, Будапешті, Празі й Лондоні, прем'єра в Парижі відбулася лише 1857 року через протести Гюґо, обуреного такою переробкою свого твору.

Дійові особи[ред. | ред. код]

Персонаж Голос Виконавець на прем'єрі
11 березня 1851
Диригент: Гаетано Марес
Серед інших виконавців
Герцоґ Мантуанський Тенор Рафаелі Мірат Михайло Михайлов, Дмитро Смирнов, Сергій Лемешев, Іван Козловський, Анатолій Орфенов
Ауреліано Пертіле, Лучано Паваротті, Пласідо Домінго, Франка Бонісоллі, Франческо Демура, Віктор Кириченко, Микола Фокін, Анатолій Солов'яненко, Марсело Альварес
Ріґолетто Баритон Феліче Варезе Дмитро Хворостовський
Маттіа Баттістіні, Тіто Гоббі, Інгвар Віксель, Роландо Панераі, Лео Нуччі, Пласідо Домінго, Муслім Магомаєв, Дмитро Гнатюк
Джильда Сопрано Тереза ​​Брамбілья Антоніна Нежданова, Олена Степанова, Олена Катульська, Валерія Барсова, Ірина Масленнікова, Віра Фірсова, Валентина Арканова, Галина Олейниченко, Ірина Журіна
Едіта Груберова, Джоан Сазерленд, Маргеріта Рінальді, Ніно Мачаїдзе, Лючіано Серра, Марія Каллас.
Спарафучіле Бас Паоло Дамін Федір Шаляпін
Феруччо Фурланетто
Маддалена Контральто Аннетта Касалоні Вероніка Борисенко
Вікторія Вергара
Віра Лемінська
Джованна Мецо-сопрано Лаура Саїні Федора Барб'єрі
Граф Монтероне Баритон Феліціан Понс Інгвар Віксель
Кавалер Марулло Баритон Франческо де Куннерт Євген Кунгур
Маттео Борса Тенор Анджело Дзуліані
Граф Чепрано Бас Андреа Белліні Роланд Брахт
Графиня Чепрано Мецо-сопрано Луїджі Морселлі Кетлін Кульман
Офіцер Баритон
Паж герцоґині Мецо-сопрано
Кавалери, дами, пажі, слуги

Лібрето[ред. | ред. код]

Тітта Руффо в головній ролі (1912)
Дія 1, картина 1

Бал в палаці герцоґа Мантуанського. Герцоґ залицяється до графині Чепрано, викликаючи ревнощі її чоловіка. Блазень Ріґолетто знущається з графа Чепрано та радить герцоґу цієї ж ночі викрасти чарівну графиню; оскаженілий Чепрано клянеться помститися Ріґолетто. Веселощі балу порушуються появою графа Монтероне, який вимагає від герцоґа повернути йому дочку. Ріґолетто глумиться з Монтероне. Герцоґ наказує взяти графа під варту. Монтероне погрожує герцоґу помстою за безчестя дочки та проклинає Ріґолетто.

Дія 1, картина 2

Погроза Монтероне не дає спокою Ріґолетто. Повертаючись пізно ввечері додому, він зустрічає найманого вбивцю Спарафучіле, який пропонує йому свої послуги. Ріґолетто тривожиться за долю дорогої дочки Джильди, яка живе в глухому передмісті зі служницею Джован. Він заборонив їй виходити з будинку, боячись герцоґа і його розбещеної челяді. Одного разу в церкві Джильда зустрічає юнака, краса якого полонила її. Несподівано дівчина бачить його перед собою. Це герцоґ, переодягнений студентом. Він палко присягається Джильді у вічному коханні. Залишившись сама, дівчина віддається солодким мріям. А тим часом біля будинку Ріґолетто збираються придворні: вони задумали викрасти Джильду, вважаючи її коханкою блазня. З похмурими передчуттями Ріґолетто повертається додому і в темряві стикається з ними. Щоб розсіяти підозри блазня, один з придворних розповідає про підготовлюване викрадення графині Чепрано, що живе поруч. Ріґолетто погоджується допомогти придворним. Тоді йому надягають маску, повʼязавши її зверху хустиною. Здалеку доносяться приглушені крики Джильди. Ріґолетто зриває повʼязку і з жахом переконується, що його дочка викрадена.

Дія 2
Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Арія Ріголетто (в головній ролі - Дмитро Гнатюк)

Герцоґ засмучений: прекрасна незнайомка зникла, всі пошуки виявилися марними. Придворні, бажаючи розвеселити його, розповідають про нічну пригоду — коханка Ріґолетто тепер у палаці. Герцоґ радісно поспішає до своїх покоїв. Наспівуючи пісеньку, входить Ріґолетто; він всюди шукає доньку, приховуючи відчай під удаваною безтурботністю. Дізнавшись, що Джильда у палаці, він гнівно вимагає, щоб йому повернули дочку, але придворні глухі до погроз і благань блазня (арія «Куртизани, ганебні прокляті», («Cortigiani, vil razza dannata»)). Ріґолетто клянеться помститися за ганьбу дочки; зустріч з Монтероне, якого ведуть в темницю, укріплює його рішучість. Джильда в страху благає батька простити герцоґа.

Дія 3

Дім Спарафучіле на березі річки. Глупа ніч. Приходить переодягнений герцоґ; він захоплений новою пристрастю — до красуні Маддалени, сестри бандита Спарафучіле (тут звучить знаменита арія герцоґа — «Серце жіноче до зрад охоче», La donna è mobile). Переконавшись у зраді коханого, Джильда прощається зі своїми світлими мріями. Батько відсилає її у Верону; переодягнувшись в чоловічий костюм, вона повинна тої ж ночі покинути Мантую. Ріґолетто залишиться, щоб заплатити Спарафучіле за вбивство та самому кинути в річку труп ненависного герцоґа. Починається гроза. Маддалена, зачарована молодим красенем, просить брата помилувати його. Після довгих умовлянь Спарафучіле погоджується вбити першого, хто постукає в двері. Цю розмову чує Джильда; вона як і раніше любить герцоґа та прийшла сюди, щоб попередити його про небезпеку. Для порятунку коханого Джильда готова віддати життя. Вона сміливо входить у будинок бандита. Гроза стихає. Повертається Ріґолетто. Спарафучіле виносить мішок з мертвим тілом. Блазень радіє — нарешті за нього помстилися! Збираючись кинути труп у воду, Ріґолетто з жахом чує веселу пісеньку герцоґа. Він розрізає мішок та бачить Джильду, яка помирає. Опера закінчується глибоко проникливим дуетом батька і доньки.

Постановки опери в Україні[2][ред. | ред. код]

Афіша опери «Ріґолетто» Одеського національного академічного театру опери та балету
  • У 1863 році опера вперше прозвучала у Києві під час гастролей італійської трупи під керівництвом Фердінанда Бергера.
  • У 1900 році «Ріґолетто» презентувала у Києві харківська трупа А. Церетелі.
  • У 1910 році у Києві партію Джильди виконала Антоніна Нежданова.
  • У 1934 році під час гастролей Большого театру у Києві партію герцога Мантуанського виконав Іван Козловський.
  • У 1948—1949 рр. відбувся дебют в партії Джильди Єлизавети Чавдар.
  • У 1949 році опера під час гастролей Київського театру опери та балету прозвучала у Сочі.
  • У 1975 році відбулася прем'єра «Ріґолетто» на київській сцені за участю Євгенії Мірошниченко та Дмитра Гнатюка.
  • 28 березня 1998 року відбулася прем'єра опери на сцені Національної опери України (дириґент-постановник — Дядюра Микола, режисер-постановник — Молостова Ірина, хормейстер-постановник — Згуровський Владислав, сценографія — Злобін Андрій, художник костюмів — Іпатьєва Ганна, балетмейстер — Рубіна Алла).
  • Опера йде на сценах Одеського національного академічного театру опери та балету (художник-постаноник — заслужений художник України Наталія Бевзенко-Зінкіна, хормейстер-постановник — заслужений діяч мистецтв України Леонид Бутенко); Львівської націоанльної опери (дириґент-постановник — народний артист України та народний артист Республіки Татарстан Ігор Лацанич, режисер-постановник — Анатолій Лимарєв, художник-постановник — Тадей Риндзак, хормейстер — Ірина Коваль).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Archivio Storico Ricordi — 1808.
  2. Ярослав Гордійчук. Про оперу «Ріголетто» Дж. Верді. 

Посилання[ред. | ред. код]