Перейти до вмісту

Дощовик їстівний

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
?Дощовик їстівний
Lycoperdon perlatum
Lycoperdon perlatum
Біологічна класифікація
Царство:Гриби (Fungi)
Відділ:Базидіомікотові (Basidiomycota)
Клас:Агарикоміцети (Agaricomycetes)
Порядок:Агарикальні (Agaricales)
Родина:Печерицеві (Agaricaceae)
Рід:Дощовик (Lycoperdon)
Вид:L. perlatum
Біноміальна назва
Lycoperdon perlatum
Посилання
Вікісховище:Lycoperdon perlatum
Віківиди:Lycoperdon perlatum
EOL:162875
МСОП:122090665
NCBI:90686
MB:220647
IF:220647

Дощови́к їстівний (Lycoperdon perlatum Pers., Lycoperdon gemmatum Batsch) — гриб роду дощовик родини печерицевих (Agaricaceae). Інші назви — порхавка, моруха, діалектні назви — курявка, морюха, бздюха.

Плодове тіло спочатку майже кулясте, потім обернено-грушоподібне, 2—8 см заввишки, біле, білувате, жовтувато- або сірувато-біле, зовні більш або менш шипасте, всередині спочатку біле, наче вата, при достиганні оливково-червоне, порохняве, достигле з отвором у центрі. Спори 3,5-4 мкм, темно-бурі.

Плодове тіло дощовика їстівного здатне виростати після дощу до 30 см за добу. Тому побутує вислів: «Ростуть немов гриби».

Ареал

[ред. | ред. код]

Зустрічається на усіх материках окрім Антарктиди. Зустрічається по всій Україні. Росте у листяних і хвойних лісах, степах, на луках.

Використання

[ред. | ред. код]

Збирають гриб з весни до осені. Дуже добрий їстівний гриб у молодому стані, поки м'якуш білий. Використовують вареним і смаженим тільки в день збирання, поки м'якуш чисто білий. Використовують у народній медицині як кровоспинний засіб і при лікуванні нирок.

Дуже подібний до дощовика їстівного  — дощовик грушеподібний, який росте на старих пеньках, гнилих гілках і стовбурах дерев. Його можна їсти молодим, але в зрілому віці небезпечний.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. — К.: Урожай, 1979.
  • Зерова М. Я., Єлін Ю. Я., Козьяков С. М. Гриби: їстівні, умовно їстівні, неїстівні, отруйні. — Київ : Урожай, 1979. — С. 148–149.