Дощовик (рід)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дощовик
Lycoperdon - Flickr - S. Rae (5).jpg
Біологічна класифікація
Царство: Гриби (Fungi)
Відділ: Базидіомікотові (Basidiomycota)
Клас: Агарикоміцети (Agaricomycetes)
Порядок: Агарикальні (Agaricales)
Родина: Печерицеві (Agaricaceae)
Рід: Дощовик (Lycoperdon)
Pers. 1801
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Lycoperdon
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Lycoperdon
EOL logo.svg EOL: 16350
MB: 19207
IF: 19207

Дощовик (Lycoperdon) — рід грибів родини печерицевих (Agaricaceae). Має більзько 50 видів, хоча можливо сягають 60. Інша назва «вовчий тютюн».наукова назва походить від грецьких слів λύκος, тобто «вовк», і πέρδομαι — «бздюхати».

Опис[ред.ред. код]

В середньому діаметр плодове тіло становить 20 см при вазі 300—400 г. Максимальний діаметр може сягати 11 см при вазі 12,5 кг. Можуть утворювати великі поєднані групи, що мали вагу до 30—35 кг.

Найбільш часто зустрічаються дощовики округлої (кулеподібної) або грушоподібної форми на циліндричній ніжці (головка і ніжка складають єдине плодове тіло). М'якоть у молодому віці біла, з приємним запахом, досить пружна, легко відділяється від шкірки. Ніжка кулястого і грушоподібного дощовика виражена не різко, в висоту вона сягає 5-12 см при товщині 3-4 см. Дощовики відносяться до IV категорії.

Зі старінням м'якоть дощовика темнішає і перетворюється в зеленувато-коричневий пил (спори), який легко розлітається під впливом вітру або механічного дотику з грибом.

Розповсюдження[ред.ред. код]

Зустрічаються з травня до глибокої осені на галявинах, на луках, уздовж доріг, в скверах і на газонах, на різних ґрунтах, полях, вигонах, в садах, парках, лісах і навіть на гнилій деревині. З'являється після теплих дощів. Зростає дуже швидко, максимально до 5 см в діаметрі за добу.

Поширені у Північній та Південній Америках, Африці, Австралії та Європі.

Використання[ред.ред. код]

Низку видів можна вживати в їжу, за смаковими якостями вони не відрізняються від білого гриба. У низці країн Західної Європи дощовики вважають делікатесом і прирівнюють до печериць. В Італії вважають молоденькі дощовики одними з найкращих грибів.

При сушінні дощовики не втрачають своєї білизни, добре зберігаються в щільній поліетиленовій тарі, легко розтираються в порох, тому їх використовують для приготування бульйонів і соусів.

Деякі з них вказують напрямок повітря. Дощовики в лісі як флюгера для орієнтування в незнайомій місцевості. У звичайний день в лісі, без компаса людина, що заблукала, може визначити напрямок за допомогою дощовика. Знаючи напрямок вітру в даній місцевості, навіть у лісовій нерухомості повітря, струснувши плодове тіло сухого дощовика, людина точно дізнається напрям зовні невідчутного вітру.

Північноамериканські індіанці і племенами африканців використовували дощовики на полюванні. При підході до звіра — бізона, носорога, левів — вони, навіть при повній тиші, вміли визначити малопомітну силу повітря з поведінки спор дощовика і підходили до звіра з того боку, де він не міг відчути наближення мисливця. Стародавні племена мисливців використовували масу спор цих грибів для засліплення тварини, на якого потім нападали.

У давні часи спори дощовиків використовували як кровоспинний засіб, називали «чарівним порошком». З цією метою цирульники тримали шкірку дощовиків у банках. У сушеному вигляді дощовик вживали при лікарських операціях у ветеринарії: ним присипали розрізані криваві жили і рани. Досить прикласти до рани білу кашку з м'якоті молодої шапки або внутрішню оболонку старого дощовика, коли спори з нього вилетіли, — і кров згортається, біль вщухає. Цю кровоспинний властивість дощовиків раніше широко застосовували в партизанській практиці при відсутності інших медикаментів.

Зрілі дощовики з успіхом можна застосовувати також в садівництві при боротьбі з попелицею та іншими шкідниками дерев й чагарників. Для цього досить підпалити темно-зелену начинку стиглого дощовика і обкурити сад їдким димом.

Найвідоміші види[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Werner Rothmaler: Exkursionsflora von Deutschland, Niedere Pflanzen. 3. Auflage, Spektrum Akademischer Verlag, Heidelberg 2000, Seite 517—518, ISBN 3-8274-0655-2
  • Kirk PM, Cannon PF, Minter DW, Stalpers JA (2008). Dictionary of the Fungi (10th ed.). Wallingford, UK: CAB International. p. 394. ISBN 978-0-85199-826-8.