Духи стихій
Духи стихій (вони ж стихійники, елементали, елементалі, живолаки тощо) — у середньовічній натурфілософії, окультизмі та алхімії істоти, що відповідають елементам (стихіям) світу, символи елементів та їх охоронці.
У художніх творах, переважно літературі, настільних іграх та відеоіграх, стихійником є істота, що належить до певного елементу вигаданого світу або навіть і складається з нього. Наприклад, водяний стихійник, вогняний стихійник, стихійник магії тощо[1].
В українських перекладах польського фентезі Анджея Сапковського трапляється назва «живолаки»[2][3] — від польського слова żywiołak, порівн. з українським «живло»[4] (застаріле — «стихія», «елемент»[5][6]). Назву «Живолак» носить також польський музичний гурт відповідного спрямування.
Розвиток ідеї чотирьох елементів, землі, води, вогню і повітря, приписується Емпедоклу, Платону та Аристотелю. За Аристотелем світ складається із цих чотирьох елементів і п'ятого елемента — етеру, або початку руху. Перші чотири визначають різні якості всіх речей світу, відповідно до пропорцій у їх складі. При цьому кожному елементу відповідає певна геометрична фігура.
Ідея була розвинена алхіміком епохи Відродження Парацельсом. Його думки про елементи та елементалів викладено в праці «Liber de Nymphis». За ним стихійники є божими творіннями, як і людина. Вони мають людську подобу, хоча й не походять від Адама і Єви. Це цілком матеріальні істоти, на противагу духам. Бог створив їх, щоб кожен вид охороняв свою стихію та приховував її таємниці. Так, гноми оберігають рудні шахти від спустошення їх людьми. Стихійники не мають душі, після смерті вони розчиняються в тій стихії, якій відповідають. Через відсутність душі їхні дії залежать від природних інстинктів, елементали не володіють мораллю. Проте вони здатні на допомогу людям[7].
Зі стихіями пов'язувалися різні мітичні істоти національних мітологій. Наприклад, Парацельс писав, що латинські німфи відповідають ундинам з німецької мітології[8]. Окультист Поль Седір писав про духів стихій: «всяка істота, згідно кабали, кожна травинка, кожен камінь має свого духа», перераховуючи в тому числі тролів, наяд та ін. Елементалам приписувалося спричинення стихійних лих, здійснення обвалів, ураганів. Також уявлялося, що вони входять до складу людського тіла, представляючи душу різних органів. В спіритизмі елементали є нижчими духами і стоять нижче демонів і ангелів у небесній ієрархії.
Деякі окультисти вважали, що стихійники складаються виключно зі свого елементу. Наприклад, стихійник води — з рідкої води, пари та льоду[1].
Традиційний поділ духів стихій, згідно елементів природи, включає такі різновиди[9]:
- Гноми (пігмеї) — стихійники землі. Саме слово «гном» було неологізмом, введеним Парацельсом. Він описував гномів як людиноподібних низькорослих істот, здатних рухатися крізь земну твердь з такою ж легкістю, як люди переміщуються по її поверхні. За народними повір'ями, істоти, які відповідають сучасному поняттю гномів — цверґи, нібелунґи, — зберігають підземні скарби.
- Саламандри (вулкани) — стихійники вогню. Вважалося, що таким елементалом є земноводне саламандра. Аристотелем і Плінієм відзначалося нібито коли кинути саламандру у вогонь, він погасне, оскільки сама саламандра холодна. Також вважалося, що саламандру можна викликати, фокусуючи сонячні промені. За іншими уявленнями, саламандри виглядають як люди. У близькосхідної мітології їм відповідають іфрити.
- Сильфи (сильвестри) — стихійники повітря. Описувалися як красиві дівчата з крилами, здатні літати та ставати невидимими. Пізнішими алхіміками та окультистами, як Холлом Менлі Палмером, їм приписувалася здатність формувати хмари та сніжинки.
- Ундини (німфи) — стихійники води, часто ототожнюються з русалками. Зазвичай зображуються як дівчата, іноді з риб'ячими хвостами.
- 1 2 Бестиарий. Элементали - Михаил Попов - МИР ФАНТАСТИКИ И ФЭНТЕЗИ. www.mirf.ru. Архів оригіналу за 28 липня 2015. Процитовано 8 серпня 2015.
- ↑ Сапковський, Анджей (2016). Останнє бажання. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля». с. 155. ISBN 978-617-12-0986-2.
- ↑ Сапковський, Анджей (2007). Lux Perpetua. Київ: Зелений пес: Гамазин. с. 203. ISBN 978-966-2938-55-5.
{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки із зайвим розташуванням у параметрі publisher (посилання) - ↑ Гасло «живло» в 11-томному словнику української мови (1971). Архів оригіналу за 22 грудня 2017.
- ↑ Желехівський, Євген (1886). Малоруско-нїмецкий словар, т. 1. Львів. с. 221. Архів оригіналу за 4 грудня 2017. Процитовано 19 грудня 2017.
- ↑ Костомаров, Микола (1918). Історія України в життєписах визначних її діячів. Львів: З друкарні Наукового Товариства імені Шевченка. с. 206.
{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Paracelsus (1537/38). Astronomia Magna.
{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела, що мають зайву точність в параметрі year (посилання) - ↑ Paracelsus (1566). Liber de Nymphis, sylphis, pygmaeis et salamandris et de caeteris spiritibus.
- ↑ Guiley, Rosemary (2006). The Encyclopedia of Magic and Alchemy (англ.). Infobase Publishing. с. 86—87. ISBN 978-1-4381-3000-2.
- Theory of the Elements [Архівовано 24 серпня 2015 у Wayback Machine.](англ.)
- Knowledge in Nature, Knowledge of Nature: Paracelsus and the Elementals [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.](англ.)