Перейти до вмісту

Діллінджер мертвий

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Діллінджер (значення).
Діллінджер мертвий
Dillinger è morto
Діллінджер мертвий
ЖанрДрама
Притча
Артхаус
РежисерМарко Феррері
ПродюсерЕвер Гаґґіаґ
Альфред Лєві
СценаристМарко Феррері
Серджіо Баціні
У головних
ролях		Мішель Пікколі
Аніта Палленберґ
Джино Лаваджетто
ОператорМаріо Вульпіані
КомпозиторТео Узуеллі
МонтажМірелла Мерчіо
КінокомпаніяPegaso Cinematografica
Ital-Noleggio Cinematografico
Дистриб'юторNetflix Редагувати інформацію у Вікіданих
Тривалість95 хв.
Моваіталійська
КраїнаІталія Італія
Рік1969
Дата виходу23 січня 1969
IMDbID 0062893
Попередній«Сім'я людське»
Наступний«Аудієнція»
criterion.com/films/21641
CMNS: Діллінджер мертвий у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

«Діллінджер мертвий» (італ. Dillinger è morto) — драматичний фільм італійського режисера, сценариста, письменника та актора Марко Феррері, знятий у 1969 році.

Світова прем'єра стрічки відбулася 23 січня 1969 року в Італії[1].

Сюжет

[ред. | ред. код]

Головний герой фільму — інженер-хімік Ґлаучо. Він повертається з роботи додому і застає дружину в ліжку; в неї болить голова. На кухні його чекає вже холодна вечеря. Незадоволений Ґлаучо вирішує сам приготувати собі їжу. У процесі пошуку інгредієнтів для майбутньої страви він знаходить старий револьвер, загорнутий у газету середини 1930-х років із заголовком «Диллінджер мертвий» і статтею про загибель одіозного американського гангстера. Ґлаучо чистить револьвер і фарбує його в червоний колір з білими горошками. Потім він їсть приготовану вечерю, дивиться телевізор і грається зі зброєю, зображуючи самогубство. На світанку він знаходить новій іграшці інше застосування[2].

У ролях

[ред. | ред. код]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Загалом стрічка отримала 2 нагороди[3][4], зокрема:

  • Венеційський кінофестиваль (1970)
    • Найкращий оригінальний сценарій (Марко Феррері та Серджіо Баціні)
  • Італійський національний синдикат кіножурналістів (1970)
    • «Срібна стрічка» за найкращий оригінальний сценарій (Марко Феррері та Серджіо Баціні)

Номінації

[ред. | ред. код]

Загалом стрічка отримала 1 номінацію[5], зокрема:

Цікаві факти

[ред. | ред. код]
  • Це перший з шести фільмів, над яким Феррері та Пікколі працювали разом
  • Окрім сценарію, Марко Феррері дав Мішелю Пікколі лише кілька простих інструкцій і дозволив акторові імпровізувати під час роботи над фільмом
  • Кінострічку було відзнято на квартирі італійського поп-художника Маріо Шифано, тож декотрі з робіт митця можна розгледіти на задньому плані

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Графік прем'єр фільму Dillinger è morto на сайті IMDb (англ.)
  2. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 24 березня 2010. Процитовано 4 січня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 4 січня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  4. ↑ Нагороди та номінації фільму Dillinger è morto на сайті IMDb (англ.)
  5. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 9 серпня 2011. Процитовано 4 січня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Діллінджер_мертвий&oldid=44645360