Елеанора Кобем

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Елеанора Кобем
англ. Eleanor Cobham
Народилася 1400
Starborough Castled, Dormanslandd, Тандридж, Суррей, Англія
Померла 7 липня 1452(1452-07-07) або 1457[1]
Б'юмаріс, Beaumarisd, Beaumarisd, Велика Британія
Країна  Королівство Англія
Діяльність аристократка
Титул Герцог Глостерський
Батько Reynold Cobhamd[2][3]
Мати Eleanor Culpeperd[2][3]
У шлюбі з Humphrey of Lancaster, 1st Duke of Gloucesterd[3]
Діти Antigone of Gloucesterd

Елеанора Кобем (інші варіанти прізвища — Кобхем[4]; англ. Eleanor Cobham; близько 1400 — 7 липня 1452, Бомаріс, Англсі, Уельс або Піл, острів Мен, Королівство Англія) — англійська аристократка, донька Реджинальда Кобема, 3-го барона Кобема зі Стерборо, дружина Гамфрі Ланкастерського, герцога Глостера. Була звинувачена у застосуванні чаклунства проти короля Генріха VI (1441) і померла, відбуваючи довічне ув'язнення.

Біографія[ред. | ред. код]

Покаяння Елеанори Глостерської. Ілюстрація Джеймса Дойла до «Хронік Англії з 55 року до Р. Х. до 1485 року», 1864
Покаяння Елеанори. Картина Едвіна Остіна Еббі, 1900. Музей мистецтва Карнегі, Піттсбург, США

Елеанора Кобем належала до почесного роду, представники якого з кінця XII століття володіли землями у Південно-Східній Англії та з початку XIV століття засідали у парламенті як барони Кобем[5]. Вона була четвертою за рахунком дитиною Реджинальда Кобема, 3-го барона Кобема зі Стерборо, та його першої дружини Елеанори Калпепер[6] і народилася приблизно у 1400 році. Близько 1422 року Елеанора стала придворною жінкою Якоби Баварської; остання втекла до Англії після розлучення з Жаном IV Брабантським, і вийшла заміж за Гамфрі Ланкастерського, герцога Глостера, члена королівського будинку, дядька короля Генріха VI[7].

У 1425 році Елеанора стала коханкою Гамфрі. У 1428 році шлюб останнього з Якобою визнали недійсним, і до 1431 року Елеанора вийшла за герцога заміж[8]. У суспільстві це сприйняли як явний мезальянс, але Гамфрі й Елеанора, мабуть, були щасливі у шлюбі. У своєму маєтку у Гринвічі вони створили подобу королівського двору, де збирали людей мистецтва. У 1435 році, після смерті брата, Глостер став спадкоємцем престолу. Елеанора, мабуть, мріяла стати королевою; у зв'язку з цим вона почала звертатися до астрологів за пророкуваннями. Томас Саутвелл і Роджер Болінгброк склали для неї гороскоп Генріха VI, з якого випливало, що в липні чи серпні 1441 року життя монарха опиниться під загрозою через хворобу. Про це стало відомо при дворі, і розпочалося розслідування. Саутвелла, Болінгброка та капелана Елеанори, Джона Гоума, заарештували за звинуваченням у некромантії та єресі, а Елеанора знайшла притулок у Вестмінстері (між 10 та 12 липня 1441 року). 23 липня Болінгброк, допитаний Королівською радою, дав свідчення проти герцогині. Останню звинуватили у 18 пунктах, включно з чаклунством і зрадою (вона нібито виготовила воскове зображення Генріха VI та розплавила його у вогні[9]); за п'ятьма пунктами Елеанора визнала себе винною. Її відправили за ґрати у замок Лідс у Кенті. Суд визнав Саутвелла та Болінгброка чаклунами та зрадниками, а герцогиню їхньою співучасницею. Вона наполягла на новому процесі та 21 жовтня того ж року постала перед церковним судом; більшість звинувачень Елеанора відкинула, але зізналася, що купувала у якоїсь Марджорі Журден чаклунське зілля, щоб завагітніти та народити дитину[7].

Герцогині довелося три дні босоніж, у чорному одязі, з непокритою головою та зі свічкою у руках ходити по лондонських церквах у супроводі двох лицарів, відбуваючи накладену на неї покуту. Першого дня, 13 листопада 1441 року, вона пронесла свічку до собору святого Павла та поставила свічку на головному вівтарі; другого дня, 15 листопада, пройшла шлях до церкви Христа в Олдгейті, а у третій, 17 листопада, — до церкви святого Михайла в Корнгіллі[10]. Елеанору засудили до довічного ув'язнення, а її шлюб з Гамфрі розірвали. Саутвелл помер у Тауері, Болінгброка покарали через повішення, патрання та четвертування, Журден спалили живцем[7][9].

Спочатку після вироку Елеанора перебувала у в'язниці у Честері, у 1443 році її перевезли в Кенілворт, у липні 1446 року — у замок Піл на острові Мен, у березні 1449 року у замок Бомаріс на острові Англсі біля берегів Уельсу[8]. Її тіло, мабуть, поховали в місцевій парафіяльній церкві[7]. Згідно з альтернативною версією, колишня герцогиня Глостерська померла у Пілі[9].

Сім'я[ред. | ред. код]

Відомо, що Гамфрі Глостерський мав двох дітей — Артура й Антігона, дружину Генрі Грея, 2-го графа Танкервіля. Одні вчені вважають, що їх народила невідома на ім'я коханка герцога, інші — що їхньою матір'ю була Елеанора[11].

Оцінки особистості та діяльності[ред. | ред. код]

У першому виданні «Національного біографічного словника» Елеанору Кобем схарактеризували як «чуттєву та жадібну красуню сумнівного походження»[9]. В оновленому виданні це «красива, розумна та честолюбна жінка»[7].

Історики констатують, що захоплення астрологією було досить поширеним в англійському аристократичному середовищі XV століття. Чаклунські зілля різного роду намагалися використовувати у всіх верствах суспільства, але у колах, наближених до короля, такі практики могли викликати особливі підозри. Можливо, осуд Елеанори був пов'язаний з інтригами проти її чоловіка: вороги Глостера використовували цю історію, щоб послабити вплив герцога[7][10].

У культурі[ред. | ред. код]

Герцогиня Елеанора діє у п'єсі Шекспіра «Генріх VI, частина 2». Тут її осуд як відьми відбувається вже після прибуття в Англію Маргарити Анжуйської, у 1445 році, тобто набагато пізніше, ніж насправді[12]. Британський художник Едвін Остін Еббі у 1900 році створив картину «Покаяння Елеанори».

Пращури[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б A Historical Dictionary of British Women — 2 — Routledge, 2003. — С. 109. — ISBN 978-1-85743-228-2
  2. ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
  3. ↑ а б в Kindred Britain
  4. ↑ Брайант, 2001, с. 566.
  5. ↑ Fleming, 2004.
  6. ↑ Cokayne, 2000, p. 354.
  7. ↑ а б в г д е Harriss, 2004.
  8. ↑ а б Weir, 1999, p. 126.
  9. ↑ а б в г Норвич, 2012, с. 260.
  10. ↑ а б Griffiths, 1969, p. 382.
  11. ↑ Weir, 1999, p. 125.
  12. ↑ Норвич, 2012, с. 300.

Література[ред. | ред. код]

  • Брайант А. Эпоха рыцарства в истории Англии. — Москва : Евразия, 2001. — ISBN 5807100859.
  • Норвич Дж. История Англии и шекспировские короли : [рос.] / Пер. с англ. И. В. Лобанова. — М. : Астрель, 2012. — 414, [2] с. — (Историческая библиотека). — ISBN 978-5-271-43630-7.
  • Cokayne, George E. (2000). Gibbs, V. E. (ред.). The Complete Peerage of England, Scotland, Ireland, Great Britain and the United Kingdom: Extant, Extinct, or Dormant. Т. III. London: St Catherine Press.
  • Fleming P. Cobham family (per. c. 1250 — c. 1530) // Oxford Dictionary of National Biography. — 2004.
  • Griffiths R. The Trial Of Eleanor Cobham: An Episode In The Fall Of Duke Humphrey Of Gloucester // Bulletin of the John Rylands Library. — 1969. — No. 51 (2) (11 May). — P. 381—399.
  • Harriss G. Eleanor [née Eleanor Cobham], duchess of Gloucester (c. 1400–1452) // Oxford Dictionary of National Biography. — 2004.
  • Weir A. Britain's Royal Families: The Complete Genealogy. — London : The Bodley Head, 1999.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Елеанора_Кобем&oldid=41033577