Ельза Радзиня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ельза Радзиня
Elza Radziņa
Elza Radziņa 2017 envelope of Latvia cr2.jpg
Народилася 10 лютого 1917(1917-02-10)
Харків
Померла 18 серпня 2005(2005-08-18) (88 років)
Рига
Поховання: Лісовий цвинтар (Рига)[d]
Громадянство: СРСР і Латвія
Рід діяльності: акторка
Нагороди:
Народний артист СРСР
Орден Трьох зірок
Орден Дружби народів
IMDb: ID 0705952
Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Ельза Радзиня

Ельза Радзиня, повне ім'я Радзиня Ельза Янівна, латис. Elza Radziņa (*10 лютого 1917(19170210), Харків, Російська імперія — пом.18 серпня 2005, Рига, Латвія) — радянська, латвійська акторка театру і кіно. Заслужена артистка Латвійської РСР (1956). Народна артистка Латвійської РСР (1967). Народна артистка СРСР (1976).

Народилась 10 лютого 1917 р. у Харкові. Працювала в Єлгавському й Валмієрському театрах, а з 1954 р. — в Театрі драми ім. А. Упіта.

У кіно зіграла близько сорока ролей. Яскрава характерна актриса.

Грала у фільмах: «Гамлет» (1964, Гертруда, королева), «Едгар і Христина» (1966), «Остання реліквія» (1969), «Король Лір» (1970, Гонерілья, дочка Ліра), «Вій, вітерець!» (1973, Приз за найкращу жіночу роль Всесоюзного кінофестивалю в Тбілісі, 1972), «Смерть під вітрилом», «Фаворит» (1976), «Театр» (1978), «Інспектор Гулл» (1979, місіс Берлінг), «Таємниця „Чорних дроздів“» (1983) та ін.

Знялась в українських кінокартинах: «Берег надії» (1967, Мері Джонсон), «Як гартувалась сталь» (1975, 2 с, Ірина Олександрівна), «Ми звинувачуємо» (1985, мати Пауерса).

Померла 18 серпня 2005 року в Ризі.

Література[ред.ред. код]

  • Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.341—342;
  • Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С.625.

Посилання[ред.ред. код]


Актор Це незавершена стаття про актора або акторку.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.