Ельза Радзиня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ельза Радзіня)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ельза Радзиня
Elza Radziņa
Elza Radziņa 2017 envelope of Latvia cr2.jpg
Народилася 10 лютого 1917(1917-02-10)
Харків
Померла 18 серпня 2005(2005-08-18) (88 років)
Рига
Поховання Лісовий цвинтар (Рига)[d]
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Latvia.svg Латвія
Рід діяльності акторка
IMDb nm0705952
Нагороди та премії
Народний артист СРСР
Орден Трьох зірок
Орден Дружби народів
Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Ельза Радзиня

Ельза Радзиня, повне ім'я Радзиня Ельза Янівна, латис. Elza Radziņa (*10 лютого 1917(19170210), Харків, Російська імперія — пом.18 серпня 2005, Рига, Латвія) — радянська, латвійська акторка театру і кіно. Заслужена артистка Латвійської РСР (1956). Народна артистка Латвійської РСР (1967). Народна артистка СРСР (1976).

Народилась 10 лютого 1917 р. у Харкові. Працювала в Єлгавському й Валмієрському театрах, а з 1954 р. — в Театрі драми ім. А. Упіта.

У кіно зіграла близько сорока ролей. Яскрава характерна актриса.

Грала у фільмах: «Гамлет» (1964, Гертруда, королева), «Едгар і Христина» (1966), «Остання реліквія» (1969), «Король Лір» (1970, Гонерілья, дочка Ліра), «Вій, вітерець!» (1973, Приз за найкращу жіночу роль Всесоюзного кінофестивалю в Тбілісі, 1972), «Смерть під вітрилом», «Фаворит» (1976), «Театр» (1978), «Інспектор Гулл» (1979, місіс Берлінг), «Таємниця „Чорних дроздів“» (1983) та ін.

Знялась в українських кінокартинах: «Берег надії» (1967, Мері Джонсон), «Як гартувалась сталь» (1975, 2 с, Ірина Олександрівна), «Ми звинувачуємо» (1985, мати Пауерса).

Померла 18 серпня 2005 року в Ризі.

Література[ред. | ред. код]

  • Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.341—342;
  • Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С.625.

Посилання[ред. | ред. код]