Еліта

Елі́та (від фр. elite — найкраще, вибране) — невід'ємна частина соціуму, вибрані, найкращі, панівна верства. Теорія еліт відстоює соціологічну концепцію, згідно з якою суспільство поділяється на вибрану меншість — активну керівну творчу верхівку з формальних і неформальних лідерів і пасивнішу масу. Розрізняють політичну, економічну, адміністративну, військову, духовну, технічну, бізнесову та ін. еліту. Виникнення елітарної верхівки пояснюється різними факторами — політичною владою (В. Парето, Р.Міхельс), технічним і технологічним розвитком (Дж. Берхнем), природною обдарованістю людей, які становять еліту (С.Дарлінгтон, Й.Шумпетер). В розвинених країнах формування національної еліти починається з дитячих елітарних садочків (або аналогів), шкіл, гімназій, ліцеїв тощо, елітарних високих шкіл, факультетів, кафедр.

Вельми важливо розуміти, що сама адміністративна, службова, наукова чи інша посада ще не є гарантом належності особи, що її посідає, до еліти. Для цього «суспільного інтелекту» характерна новаторська роль у своїй галузі, авторитет і популярність, визнаний неформальний статус лідера. Особливо цінною якістю для «обраних» є їхня відкритість, спрямованість їх діяльності на максимальний суспільний результат (навіть жертвуючи своїми особистими інтересами). Якщо є тенденція до звужування цих інтересів, кола зацікавленості, кола дій, впливу того чи іншого лідера, а ще гірше — ознаки сектанства в його діяльності, то частіше всього маємо справу з псевдолідером, псевдоелітою. Навпаки, розширювання горизонтів діяльності і впливу попри всі обставини, виявляє справжнього лідера, його належність до еліти.

Отже, основною ознакою, що вирізняє еліту є, напевно, інтегральне поняття впливу на колектив, населення, народ, людство, вплив на розвиток науки, культури, техніки тощо. Власне за цим ступенем впливу можна, очевидно, вирізнити еліту місцеву, регіональну, загальнонаціональну, еліту людства. Зрозуміло, що це доволі умовний поділ, який більше стосується окремих інтелектуалів чи керівників. Бо так чи інакше регіональну еліту становлять не тільки діячі регіонального рівня, але й вся сума місцевої еліти певного регіону. Аналогічно загальнонаціональну еліту становлять яскраві особистості, таланти національного рівня плюс вся сума регіональних еліт тощо.

Звичайно, еліта кожного народу служить як потреба народу чи нації, так і людству в цілому. Без еліти народ, втрачає своє майбутнє, досить швидко асимілює, деградує, вкорінюється синдром меншовартості, підпорядкованості сильнішому народу, етносу. Знаючи це, завойовники всіх часів намагалися в першу чергу знищити «обраних», тобто верхівку, провідників, еліту нації, що є обов'язковою умовою підкорення останньої.

Національні еліти визначаються як ті, що «мали моральний авторитет, фактично носії і провідники національних цінностей, які хотіли розвивати національні духовні та культурні цінності, для яких українська державність була споконвічною мрією, а в даних умовах — ще і єдиним виходом, способом уникнути повного знищення народу — як народу українського» . Треба констатувати щонайменш тисячолітнє неперервне існування української еліти. Князівська, козацька еліта складала верхівку українських держав минулого — Київської Русі-України, Галицько-Волинського Королівства (князівства), Гетьманщини, Запорізької Січі. Саме еліта українського народу створила ряд відомих літописів всеслов'янського значення, започаткувала своє книгодрукарство в перші десятиріччя після його виникнення в Європі, відкрила перші в Східній Європі Академії в Острозі й Києві, створила Київський Патріархат, ряд мистецьких, художніх творів світового значення, визначні правові акти ("Руську правду", Конституцію Пилипа Орлика), зробила значний внесок в розвиток доленосних для людства галузей, зокрема, космонавтики. І саме еліта очолила процес національного і державного відродження в XIX-XX столітті.

У XIX - XVIII ст. українську еліту репрезентують поет, художник, мислитель Тарас Шевченко, композитор Гулак-Артемовський, історики М.Костомаров, М.Грушевський, Д.Яворницький, фізик-відкривач Х-променів І.Пулюй, математик М.Остроградський, винахідник і автор проекту ракети М.Кибальчич, філософ Г.Сковорода, поет І.Котляревський, бізнесмен і урядовець М.Терещенко, поет і філософ, мислитель І.Франко, поетеса Л.Українка і т.д.

Нічим не поступається і середньовіччя - українська шляхта, зокрема козацька, військова, була елітою народу. Та й підвалини для того були - ще в 1576 році на Волині в Острозі відкрита нами, українцями, перша в Східній Європі Академія, у 1632 р. запрацювала всесвітньовідома Києво-Могилянська Академія, у 1661 році - Львівський університет. Елітою були високоосвідчені керівники держави - Б.Хмельницький, П.Конашевич-Сагайдачний, І.Мазепа, П.Орлик та ін.

Ще раніше - в XV-XIV ст. українську еліту представляли відомий ректор Болонського університету Ю.Дрогобич (він викладав астрономію і молодому М.Коперніку), філософи і літератори С.Оріховський, П.Русин. Українські юнаки навчалися в університетах Парижа, Праги, Кракова, Болоньї, Падуї, Гейдельберга, Лейдена майже з часу їх заснування. А при дворі українського Короля Данила Галицького (корону якого освятив сам Папа Римський) вважалося цілком нормальним знати 5-7 і більше мов.

Власне і княжий період України доніс до нас, попри великій часовий вимір, імена видатних українців з інтелектуальним потенціалом вселюдського масштабу - Ярослава Мудрого, автора "Руської правди" - збірника законів Київської держави, Володимира Великого - хрестителя Русі-України, Анни - регіни Франції - авторки першої книги рецептів з фітотерапії, дочки Я.Мудрого, Нестора-літописця, автора "Повісті временних літ" та багатьох інших.

Беззаперечні глибокі історичні джерела, тисячолітнє існування української еліти, яка становила інтелектуальну, військову і духовничу основу наших держав від Антського Союзу племен і Київської Руси-України - Галицько-Волинського князівства (королівства) - Козацької держави до XX сторіччя.

Джерела

• Енциклопедія історії України: У 10 т./ Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.— К.: Наук. думка, 2005.— ISBN 966-00-0632-2

Т. 3 : Е—Й.— 2005.— 672 с.: іл.— ISBN 966-00-0610-1

• Крюков О. І. Політико-управлінська еліта України як чинник державотворення: Монографія / За наук. ред. Е. А. Афоніна. — К.: Вид-во НАДУ при Президентові України, 2006. — 252 с.
• Мейс Дж. Блукання лабіринтом, або дисфункціональність українських еліт. // Сучасність. — 1997. — Ч.3. — С.59-64.
• Схід. 1995. № 3.
• Білецький В. Українська національна еліта XVII—XVIII ст. Феофан Прокопович / В. Білецький // Схід.– 1997.– № 9-10.– С. 53-57.
• Віктор Олещенко. Політичні еліти: особливості формування у період незалежності України.— Вісник Національної академії державного управління при Президентові України, № 3, 2012.— С. 175—182.
• Квасниця Ольга. Національна еліта — духовно-інтелектуальне ядро нації // Публіцистика і тенденції розвитку світу: Зб. наук. статей. — Львів, 1999. — С. 79-83.
• Вовканич Степан. Інтелектуальний потенціал та науково-технічна політика (Львів: ІРД НАНУ, 1999)
• Вовканич Степан. Духовно-інтелектуальний потенціал України та її національна ідея (Львів: ЛБА, 2001)
• Вовканич Степан. Українська національна ідея та еліта в духовно-інтелектуальному забезпеченні державотворення (Львів: ІРД НАН України, 2014)

Література

• М. Михальченко. Еліта // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.238 ISBN 978-966-611-818-2

Див. також

• Лідер
• Елітарна культура
• Істеблішмент
• Теорія еліт
• Українська еліта

Це незавершена стаття з соціології. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.