Епіталама

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Епіталама — у давньогрецькій ліриці — пісня на честь молодого подружжя, яку виконували після шлюбних урочистостей. У пізніші часи — будь-який твір панегіричного характеру, написаний з нагоди одруження.

Короткий опис[ред. | ред. код]

Епіталама зустрічається в давньогрецьких поетів Сапфо, Теокріта, Анакреонта, Піндара, Стесіхора, Теокріта; у римських авторів — Овідія й Катулла. Особливо відомою є 18-а ідилія Теокріта, яка славить шлюб Менелая та Єлени

Пізніше до жанру епіталами зверталися П'єр де Ронсар, Франсуа Малерб, Поль Скаррон, Едмунд Спенсер, Персі Біші Шеллі, Альфред Теннісон, Ян Кохановський та ін.

В українській латинськомовній поезії авторами епіталам були Михайло Злоторович, ректор Замойської академії Андрій Абрек та ін.[1].

В українській поезії до епіталами можна віднести вірш Максима Рильського:

Нашу шлюбну постелю вквітчали троянди пахучі,
Образ Кіпріди її благословляє з кутка.
Ми принесемо богині смокви медово-солодкі,
Темний, міцний виноград і молодих голуб'ят.
Сонце сховається в морі, троянди запахнуть п'янкіше.
Руки шукатимуть рук, уст пожадливі уста…
Дай же нам сили, богине, в коханні вродливими бути: і в заворожену ніч мудрого сина зачать.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]