Рильський Максим Тадейович

Максим Тадейович Рильський
Максим Рильський. 1928 рік
Народився	7 (19) березня 1895 Київ, Російська імперія
Помер	24 липня 1964(1964-07-24) (69 років) Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство (підданство)	УНР → УСРР →  СРСР Російська імперія (до 1917)
Національність	українець
Діяльність	поет, перекладач, публіцист
Alma mater	Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Мова творів	українська
Роки активності	1907—1964
Напрямок	неокласицизм, соціалістичний реалізм
Magnum opus	«Троянди й виноград»
Членство	Спілка письменників СРСР, НАН України, Російська академія наук і Академія наук СРСР
Партія	КПРС
Рід	Q63531897?
Батько	Рильський Тадей Розеславович
Автограф
Нагороди
Премії
Максим Тадейович Рильський на Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у  Вікіджерелах

Зустріч харківських і київських митців. Київ, 1923. Зліва направо, перший ряд: Максим Рильський, Юрій Меженко, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Григорій Михайлов, Михайло Вериківський. Другий ряд: Наталя Романович, Михайло Могилянський, Василь Еллан-Блакитний, Сергій Пилипенко, Павло Тичина, Павло Филипович. У третьому ряду стоять: Дмитро Загул, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Григорій Косинка, Володимир Сосюра, Тодось Осьмачка, Володимир Коряк, Михайло Івченко

Надгробок Максима Рильського на Байковому кладовищі в Києві. Скульптори Петро Остапенко, Павло Кальницький. 1969

Ри́льський Макси́м Таде́йович (7 [19] березня 1895(18950319), Київ — 24 липня 1964, Київ) — український радянський поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, мовознавець, літературознавець. Академік АН УРСР.

Біографія

Народився в Києві (Київська губернія, Російська імперія, нині столиця України). Батько майбутнього поета, етнограф, громадський діяч, економіст і публіцист Тадей Рильський, був сином поміщика Розеслава Теодоровича Рильського та князівни Трубецької. Один із предків Рильських у XVII столітті був київським міським писарем. Прапрадід Ромуальд був учнем василіянської школи; під час Коліївщини (1768) його мало не було страчено (за переказом, він заспівав православний гімн «Пречиста Діво, мати Руського краю», це справило на ватажка гайдамаків таке враження, що він відпустив як хлопця, так і решту засуджених на смерть поляків та євреїв).

Мати, Меланія Федорівна, була простою селянкою з села Романівки (нині Попільнянського району Житомирської області).

1902 року помер батько й родина переїхала з Києва до Романівки. Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім (з осені 1908 року) в приватній гімназії в Києві.

Змалку познайомився з композитором Миколою Лисенком, етнографом, дослідником і збирачем українських народних дум та пісень Дмитром Ревуцьким, актором і режисером Панасом Саксаганським, етнографом та фольклористом Олександром Русовим, які справили на нього великий вплив. Деякий час він жив і виховувався в родинах Миколи Лисенка та Олександра Русова.

Після закінчення приватної гімназії Науменка Рильський у 1915—1918 роках навчався на медичному факультеті Київського імператорського університету Святого Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але через події революції й громадянської війни жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою.

Якийсь час проживав у м. Сквирі, де в 1918 році працював у садовому відділі земської управи у (будинок зберігся). У 1918—1929 роках учителював у селах Сквирського повіту, зокрема й у Романівці.) У 1919—1929 поряд з учителюванням у селі, викладав у київській залізничній школі, на «робітничому факультеті» Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти.

Писати Рильський розпочав рано. Перший його вірш надруковано 1907 року, перша юнацька збірка поезій «На білих островах» вийшла 1910 року. Першою вже зрілою, що засвідчила появу видатного поета, була збірка «Під осінніми зорями» (1918, перевидана в скороченому вигляді 1926).

У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угруповання «неокласиків», переслідуваного офіційною критикою за декадентство і відірваність від сучасних потреб соціалістичного життя. Протягом десятиріччя вийшло десять книжок поезій, серед яких «Синя далечінь» (1922), «Поеми» (1925), «Крізь бурю і сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Гомін і відгомін», «Де сходяться дороги» (1929), та декілька книжок поетичних перекладів, зокрема 1927 року — переклад поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш».

Як і решта неокласиків, Рильський безпосередньо своєю творчістю не реагував на політичні події й протягом 1920-х років цілковито ізолювався від радянської дійсності, лише подеколи у відвертій формі (наприклад, у вірші «На світі є співучий Лянґедок») чи у вигляді іронічних «відступів» (як у «Чумаках» чи в поемі «Сашко») виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді (зокрема, у статті «Моя апологія, альбо самооборона», що вийшла в київській газеті «Більшовик» 23 вересня 1923 року, ч. 216.).

Така поведінка поета викликала гострі напади офіційної критики, що врешті 1931 року закінчилося арештом органами НКВС, після чого він майже рік просидів у Лук'янівській тюрмі. Після ув'язнення Остап Вишня забрав його до себе в Харків на кілька днів у гості.

1932 року творчість Рильського зазнає змін, і в збірці «Знак терезів» (1932) він проголошує активне сприйняття радянської дійсності, завдяки чому він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору й був зарахований до числа офіційних радянських поетів. Його товариші-неокласики — Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, Микола Зеров — за кілька років були репресовані й знищені радянською владою.

Під час Другої світової війни перебував у евакуації спочатку в Уфі, а потім у Москві.

Творчість Рильського поділилась на два річища — офіційне та ліричне, в останньому йому вдавалося створити незалежні від політики, суто мистецькі твори, які пережили поета. Одначе це не заважало радянським органам «профілактично» його шпетити. Зокрема, на початку жовтня 1947 року газета «Радянська Україна» друкує статтю «Про націоналістичні помилки М. Рильського», де його звинувачують у «буржуазному об'єктивізмі, відсутності більшовицької партійності і забутті істини, що змістом радянської ідеології і культури була більшовицька ідейність… він не оволодів основами марксистсько-ленінського світогляду… не позбувся впливу буржуазно-націоналістичної ідеології».

У радянську добу Рильський написав 35 книжок поезій, найкращі серед яких — «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (1964); чотири книжки ліро-епічних поем, багато перекладів зі слов'янських та західноєвропейських літератур, наукові праці з мовознавства та літературознавства. 1943 року його обрано академіком Академії наук УРСР.

Попри звання, премії, а отже, і виконання замовлень влади («Пісня про Сталіна», скажімо, була написана на офіційне замовлення від Комітету у справах мистецтв УРСР), за тоталітарних часів Максим Тадейович зумів зберегти в собі людську порядність. Наприклад коли перекладач Григорій Кочур звільнився з таборів, Рильський позичив йому 80 тис. рублів, щоб він купив собі будинок в Ірпені. Як згадувала вдова видатного поета Євгена Плужника, єдиний, хто з друзів-літераторів носив заарештованому чоловікові в тюрму передачі, був Рильський.

У 1944—1964 роках Максим Рильський був директором академічного Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії. Поетові двічі було присуджено Сталінську премію в галузі літератури й мистецтва (1943 року премію 1-го ступеня за збірки віршів: «Слово про рідну матір», «Світова зоря», «Світла зброя» й поему «Мандрівка в молодість»; 1950 року премію 3-го ступеня за переклад українською мовою поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш»), а 1960 року — Ленінську премію в галузі літератури, журналістики, публіцистики й мистецтва за збірки віршів «Далекі небосхили» (1959) та «Троянди й виноград» (1957). Крім «офіційної» поезії поет творив і глибоко патріотичну, яку декламував тільки з пам'яті окремим близьким і не довіряв паперу та забрав із собою в могилу.

Помер 24 липня 1964 року в Києві, похований на Байковому кладовищі.

Вшанування пам'яті

Див. також Вулиця Максима Рильського.

• 1965 року на честь Максима Рильського було названо вулицю в Києві, де він жив і працював у 1951—1964 роках (колишня назва — Радянська). Вулиця пролягає поруч із Голосіївським парком, який 1964 року теж був названий на честь Рильського. 2003 року біля центрального входу до парку відкрито пам'ятник поетові (автори — скульптор Петро Остапенко та архітектор Олег Стукалов).
• У будинку в Києві, де жив Максим Рильський (нинішня адреса — вул. Максима Рильського, 7), з 1968 року працює літературно-меморіальний музей поета. Перед будинком-музеєм встановлено бронзове погруддя Рильського (скульптор Олександр Ковальов).
• 1972 року постановою Ради Міністрів УРСР була заснована щорічна премія ім. Рильського за найкращий художній переклад.
• Пам'ятна дошка на будинку колишньої земської управи в м. Сквирі, де працював М. Рильський (встановлена його другом Йосипом Магометом).
• В Уфі 2 жовтня 1985 року на честь Максима Рильського названа одна з вулиць на житловому масиві Сіпайлово.
• Восени 2016 року його іменем назвали центральну вулицю в місті Сквирі

• 

  Пам'ятник Рильському в Києві біля його будинку

• 

  Ювілейна монета НБУ

• 

  Марка України 1995 року

• 

  Пам'ятник на центральному вході до Голосіївського парку імені Максима Рильського

Твори

Збірки поезій

• На білих островах (1910)
• Під осінніми зорями (1918)
• Синя далечінь (1922)
• Поеми (1925)
• Крізь бурю і сніг (1925)
• Тринадцята весна (1926)
• Гомін і відгомін (1929)
• Де сходяться дороги (1929)
• Знак терезів (1932)
• Київ (1935)
• Літо (1936)
• Україна (1938)
• Збір винограду (1940)
• За рідну землю (1941)
• Слово про рідну матір (1942)
• Світла зброя (1942)
• Жага (1943)
• Неопалима купина (1944)
• Мандрівка в молодість (1944)
• Чаша дружби (1946)
• Вірність (1947)
• Під зорями Кремля (1953)
• На оновленій землі (1956)
• Троянди й виноград (1957)
• Голосіївська осінь (1959)
• Зграя веселиків (1960)
• В затінку жайворонка (1961)
• Поезії (І—ІІІ, 1946)
• Поезії (І—ІІІ, 1949)
• Твори (І—ІІІ, 1956)
• Твори (I—Х, 1960—1962)

та інші.

Переклади

• «Пан Тадеуш» Міцкевича
• «Людина, що збудила вулкани» Жорж-Густав Тудуз — науково-фантастичний роман
• «Кінець однієї епохи» Клода Ане
• «Ернані» Гюго
• «Сірано де Бержерак» Ростана
• «Орлеанська Діва» Вольтера
• «Король Лір» Шекспіра
• «Дванадцята ніч» Шекспіра
• «Євгеній Онєгін» Пушкіна
• «Мідний вершник» Пушкіна

та інші.

Джерела

• Агеєва В. П. Мистецтво рівноваги : Максим Рильський на тлі епохи. — К. : Книга, 2012. — 391 с. — ISBN 978-966-8314-66-7.
• Денисенко Л. В. Лариса Денисенко про Анжеліну Ісідору Дункан, Максима Рильського, Ігора Стравінського, Астрід Ліндґрен, Джонні Хрістофера Деппа ІІ. — К. : Грані-Т, 2008. — 128 с. : іл. — (Життя видатних дітей). — ISBN 978-966-2923-77-3. — ISBN 978-966-465-188-9.
• Соловей Е. С. Рильський Максим Тадейович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 198. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Ціон В. Син шляхтича і селянки // Zbruč. — 2015. — 19 березня. — Збірка фотографій поета з архіву Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського.

Посилання

• Веб-енциклопедія Києва. (Умови використання).

• Томілович Л. В. Парки Києва. Голосієво (Праці науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень)
• Біографія Максима Тадейовича Рильського
• Літературна премія ім. М. Рильського
• Максим Рильський. Пісня (М. В. Лисенкові) (аудіо)
• Й.-В. Ґете. Природа і мистецтво. Переклад Максима Рильського (аудіо)
• Олександр Пушкін. Євгеній Онєгін. Вступ. Переклад Максима Рильського (аудіо)
• Між польською та українською: 150 років культурних терзань Рильських

Твори в інтернет-бібліотеках

• Поезія Рильського в бібліотеці «Українського центру»
• Поезія і переклади на «Поетиці»