Естонсько-російський кордон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мапа Естонської РСР у 1940 році, яка містила тоді Печорський район та Івангород.

Естонсько-російський кордон завдовжки 294 км. У сучасному вигляді залишається незмінним із 1945 року, коли Естонія втратила на користь РРФСР Печорський район, а також східне Принарв'я з Івангородом, що входили до її складу в 19201945 роках.

Значна частина кордонів з Естонією — водні; проходять фарватером річки Нарви і Чудсько-Псковського озера; на півдні розташовані сухопутні ділянки, частини яких оскаржувалися[1] Естонією до приєднання країни до ЄС і НАТО.

Станом на 2011 рік, договір про кордон між країнами, який передбачає визнання відповідних територій російськими (у Печорському районі Псковської і Ленінградській областях) не ратифікований (договір був підписаний у травні 2005 року, але при ратифікації естонський парламент зробив низку дій, після яких Росія відкликала свій підпис під договором[2]), проте Естонія на своїх монетах таки стала карбувати зображення мапи країни без цих територій (монети євро Естонії).

З боку Росії до кордону примикають Ленінградська область і Псковська область. Кордон розділив міста Нарва (Естонія) і Івангород, які в радянський час були єдиною комунікаційною агломерацією. Обидва мають переважно російське і російськомовне населення.

Примітна різка зміна напрямків торговельного обороту до і після встановлення кордону. Якщо на початку 1990-х населення РРФСР їздило на закупи до Естонії, то нині естонські споживачі активно закуповуються в Росії та часто перепродують товар в Естонії. Найчастіше такі товари, як цукор, сигарети й бензин. Останнім часом на російській стороні стало вигідніше купувати і різного роду послуги[3]

На кордоні діють два види пропускних пунктів: автомобільно-пішохідний міст Дружби (Нарва-Івангород) і озерний на Чудсько-Псковському озері (з 2004 року), що експортує до Естонії будівельний пісок[4]

Примітки[ред.ред. код]