Жан Мабільон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жан Мабільон
фр. Jean Mabillon
Jean Mabillon - Imagines philologorum.jpg
Основні відомості
Дата народження: 23 листопада 1632(1632-11-23)[1]
Місце народження: Сен-П'єрмон
Громадянство: Франція Франція
Альма-матер: Q2496149?
Конфесія: католицтво
Дата смерті: 27 грудня 1707[1] (75 років)
Місце смерті: Париж
Праці й досягнення
Рід діяльності: історик
Основні інтереси: теологія
Commons-logo.svg Медіафайли на Вікісховищі


Жан Мабільон (фр. Jean Mabillon, 23 листопада 1632, Сен-П'єрмон — 27 грудня 1707, Париж) — французький монах-бенедектинець, науковець; вважається засновником палеографії і дипломатики.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в Сен-П'єррмон (фр. Saint-Pierremont, Ardennes).

У 12 років він вступив до коледжу (фр. Collège des Bons Enfants in Reims) від університету (фр. Université de Reims-Champagne-Ardenne) в Реймсі (1644). 1650 року він став семінаристом, 1653 — покинув дієцезіальну семінарію і став ченцем в абатстві Сен-Ремі (фр. Saint-Remi). 1663 року його перевели до абатства Сен-Деніс (фр. Saint-Denis). Наступного року — до Сен-Жерменського абатства (фр. Saint-Germain-des-Prés in Paris), в цей період життя він знайомиться з багатьма відомими науковцями.

1667 року була опублікована праця про св. Бернарда Клерворського, над якою він працював в цьому абатстві. Також в цей час спільно з Люком Ашері він працював над працею «Acta Ordinis S. Benedicti» (опублікована між 1668 та 1701 роками, містить 9 томів).

1701 року він став одним з засновників Академії надписів та красного письменства та її членом.

У 1707 року він помер і був похований в церкві Сен-Жерменського абатства (фр. Saint-Germain-des-Prés, in Paris).

Праці[ред.ред. код]

1681 року була опублікована найголовніша праця вченого «De re diplomatica libri sex», в якій йшла мова про різні види середньовічних манускриптів і рукописів, і яка вважається фундаментом дипломатики і палеографії. Трактат складається з 6 частин-книг:

  1. перша книга про документи загалом, про характер документів про їх різновиди;
  2. вчення про стиль документів і грамот, про зовнішні ознаки, хронологія документів;
  3. про визначення достовірності документа;
  4. про палаци франкських королів, які вказані в їх дипломах, що допомагало датувати самі дипломи;
  5. палеографічного характеру;
  6. збірник документів

Джерела[ред.ред. код]

  • Лихачев Н. П., Дипломатика: (из лекций, читанных в С.-Петербургском Археологическом институте): из лекций по сфрагистике. - М.: Государственная публичная историческая библиотека, 2001. — 332 с.(рос.)
  1. а б (unspecified title)