Завадський Веніамін Валер'янович
| Веніамін Завадський | ||||
|---|---|---|---|---|
| Вениамин Завадский | ||||
| Ім'я при народженні | Веніамін Валер'янович Завадський | |||
| Псевдонім | В. Корсак | |||
| Народився |
9 (22) вересня 1884 Таганрог, Російська імперія | |||
| Помер |
22 липня 1944 (59 років) Париж, Франція | |||
| Поховання | Сент-Женев'єв-де-Буа | |||
| Громадянство |
 Російська імперія,  Франція | |||
| Діяльність | прозаїк, поет, мемуарист | |||
| Сфера роботи | література[1] | |||
| Мова творів | російська | |||
| Роки активності | 1927—1944 | |||
| Жанр | мемуари, біографія | |||
| Magnum opus | «У червоних», «У білих» | |||
| Автограф |
 | |||
|
| ||||
Веніамін Валер'янович Завадський (псевдонім В. Корсак; нар. 9 (22) вересня 1884, Таганрог, Область Війська Донського — пом. 12 липня 1944, Париж) — російський письменник, представник російської еміграції у Франції, чоловік хірурга і біолога Надії Добровольської.
Життєпис[ред. | ред. код]
Дитинство пройшло у Псковській губернії у маєтку тітки та у Везенбергу та Вільянді Естляндської губернії, де його батько служив у суді. Навчався в гімназії в Таганрозі, закінчив гімназію у Воронежі.
Вступив на юридичний факультет Варшавського університету, але його не закінчив. До 1914 працював у страховому підприємстві.
Брав участь у Першій світовій війні. У кінці червня 1914 року мобілізований до лав армії (171-й піхотний Кобрінський полк[ru] 43-ї піхотної дивізії[ru]) як офіцер запасу. У листопаді того ж року отримав контузію голови під час боїв у Польщі та потрапив до полону. Спочатку знаходився в таборі для військовополонених у Мюндені, з лютого 1917 року переведений у табір у Галле, потім до Ешвеге, де знаходився до липня 1918 року.
Улітку 1918 повернувся до Росії. Був визнаний небоєздатним через стан здоров'я. Працював у радянських органах влади в Білорусі, служив у провінційному військовому комісаріаті, був писарем у повітовому місті Могильовської губернії, працював у відділі військових заготівель раднаргоспу. Переїхав до Гомеля.
1919 року поїхав до Києва для операції і залишився там. Після взяття міста частинами Збройними силами Півдня Росії вступив до Київського офіцерського полку Добровольчої армії Денікіна. Брав участь у наступі на Москву, відступив з білогвардійцями до Одеси. Звідти пораненим евакуйований на англійському судні до Єгипту.
Одружився з киянкою Надією Добровольською, відомим хірургом і науковцем в галузі генетики та онкології.
З 1922 року жив у Парижі. Почав писати мемуари та художні твори. Публікувався у виданнях «Останні новини», «Дні», «Росія і слов'янство». Співробітничав із Союзом російських письменників і журналістів у Франції. 1938 року виступав із лекцією у Російському трудовому християнському русі.
Православний. Належав до масонства, був членом російських лож союзу Великого Сходу Франції. Член «Мавп'ячої палати А. М. Ремізова» («Повпред Єгипетський»).
Могила[ред. | ред. код]
Веніамін Завадський помер 1944 року, похований на цвинтарі Сент-Женев'єв-де-Буа (могила № 790)[2]. Пам'ятник замовлений його дружиною Надією Добровольською у скульптора Олександра Бенуа. Пам'ятник збудований у вигляді дзвіниці, яка є макетом дзвіниці монастиря поблизу села Мали неподалік від Ізборська.[3] На задньому боці пам'ятника перелічені твори Завадського. У дзвіниці були дерев'яні дзвіночки.
Творчість[ред. | ред. код]
Основні твори належать до мемуарів про громадянську війну в Росії, німецький полон. Пізніші романи художні, зображають життя емігрантів. Чотири останні романи видані його дружиною посмертно. Був популярний в емігрантському середовищі. Романи під псевдонімом В. Корсак виходили в Таллінні та Парижі. Ніна Берберова писала, що німці після вторгнення в Радянський Союз викупили всі тиражі книжок Корсака (декілька тонн) та розповсюджували їх на окупованих територіях[3]. Рецензії на твори Завадського-Корсака писали російські письменники-емігранти Михайло Осоргін[ru], Юрій Терапіано, та Марк Алданов[4][5][6][7][8], критики Юлій Айхенвальд, Модест Гофман[ru], Петро Пільський[ru][3].
Твори (російською)[ред. | ред. код]
- Полон. Париж, «Джерело», 1927.
- Перевидання: М., Детектив-пресс, 2009. ISBN 978-5-91039-026-7.
- Забуті. Париж, «Джерело», 1928.
- У червоних. Париж, 1930. 163 с.
- У білих. Париж, 1931. 172 с.
- Великий вихід [Архівовано 14 квітня 2016 у Wayback Machine.]. Париж, 1931.
- Жуки на сонці. 1932.
- Юра. 1935.
- Печатка. 1938. 335 с.
- У гостях у капітана. 1939.
- Рим. 1949.
- Один: роман з життя еміграції. 1951.
- Вдвох: роман з життя еміграції. 1951.
- З усіма разом. 1952.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Czech National Authority Database
- ↑ Світлина могили на кладовищі. Сайт «Общество некрополистов». Архів оригіналу за 22 квітня 2016. Процитовано 31 травня 2016.
- ↑ а б в Борис, Носик (2014). Русский XX век на кладбище под Парижем. Litres. с. 903. ISBN 9785457429123. Архів оригіналу за 16 червня 2016. Процитовано 31 травня 2016.
- ↑ Алданов М. В. Корсак. Плен // СЗ. — 1928.– № 34. — С.499- 500[недоступне посилання]
- ↑ [Осоргин М. В. Корсак. Забытые // СЗ. — 1928. — № 36. — С.533-534.]
- ↑ [Осоргин М. В. Корсак. У красных // СЗ. — 1931. — № 44. — С.525-527]
- ↑ [Осоргин М. В. Корсак. Под новыми звездами // СЗ. — 1933. — № 52. — С.461-462]
- ↑ [Осоргин М. В. Корсак. Юра // СЗ. — 1935. — № 59. — С.475-476]
Джерела[ред. | ред. код]
- Серков А. И. Русское масонство. 1731—2000 гг. Энциклопедический словарь. — М.: РОССПЭН, 2001.
- Фотографія могили [Архівовано 6 січня 2012 у Wayback Machine.] Більш якісне фото [Архівовано 18 вересня 2016 у Wayback Machine.]
- Рецензія на збірник повістей Корсака (рос.)[недоступне посилання з липня 2019]
- Татьяна Морозова. Из глубины. Знамя № 1, 2012 [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] Рецензія на збірник повістей Корсака(рос.)
|
