Берберова Ніна Миколаївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ніна Миколаївна Берберова
рос. Нина Берберова
Hodasevich Berberova.jpg
Ніна Миколаївна Берберова
Народилася 8 серпня (26 липня) 1901(1901-07-26)
м. Санкт-Петербург
Померла 26 вересня 1993(1993-09-26) (92 роки)
Філадельфія, США
·падіння[d]
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Франція Франція Flag of the United States.svg США
Національність росіянка
Діяльність російська письменниця, поет, автор документально-біографічних досліджень.
Володіє мовами російська[1]
Заклад Принстонський університет і Єльський університет
Нагороди
Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону

Ніна Миколаївна Берберова (рос. Нина Николаевна Берберова, нар. 08 серпня (26 липня) 1901(19010726), м. Санкт-Петербург — 26 вересня 1993, Філадельфія) — російська письменниця, автор документально-біографічних досліджень.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походження[ред. | ред. код]

По батьківській лінії Н. М. Берберова походила з кримських вірмен. Її дід, Іван Мінасович Берберов, був відомим лікарем; батько, Микола Іванович, після закінчення фізико-математичного факультету Московського університету поступив у Міністерство фінансів і до 1917 року дослужився до чиновника з особливих доручень при міністрі. Він зберігав вірмено-григоріанське віросповідання. Мати походила з сім'ї тверських поміщиків Караулових.[2] Ніна була єдиною дочкою у родині.

Освіта[ред. | ред. код]

Н.Берберова закінчила гімназію в Петербурзі. В 1919 році сім'я Берберових перебралася до Ростова-на-Дону, де Н. Берберова вчилася на історико-філологічному факультеті Донського університету (1919—1920). В 1920 році Н.Берберова повертається до Петрограду. Завдяки першим віршам вона в 1921 році ввійшла до поетичних кіл тодішньої російської столиці. Її перший вірш був опубликований у лютому 1922 року в журналі, що вийшов невеликим накладом, і був присвячений першій річниці літературної групи «Серапіонові брати».

Життя в еміграції[ред. | ред. код]

Європа[ред. | ред. код]

В червні 1922 року разом зі своїм чоловіком, поетом В. Ф. Ходасевичем емігрувала з більшовицької Росії. Жила в Німеччині, Чехословаччині, Італії, а з 1925 року  — у Франції, в Парижі.З червня 1922 по листопад 1923 перебував у вигнанні в Берліні.[3] Співробітничала із емігрантськими виданнями «Последние новости» і «Русская мысль» (Париж).

Владислав Ходасевич та Ніна Берберова в Соренто 1924 рік

В кінці 20-х років її ім'я було вже досить відомим в емігрантських колах багато в чому завдяки циклу з 12 оповідань про життя російських емігрантів під загальною назвою «Біянкурські свята» (рос. Биянкурские праздники).
В 1924 році Берберова виступила перекладачем книжки Р. Роллана «Махатма Ганді».
У 1926-1927 роках Берберова разом з поетами Д. Батогом і Ю. Терапиано випускала журнал «Новий будинок», але після третього номера за фінансовими причинами видавництво було припинено.

З 1927 року по 1939 рік Н. Берберова є учасником літературних зібрань «Зелена лампа», створеного за ініціативою Дмитра Мережковського та Зінаїди Гіппіус. Крім того, Берберова писала щоденні огляди радянської літератури для газети «Відродження» під псевдонімом Гуллівер. В одному з цих оглядів Берберова перша в емігрантській пресі дала високу оцінку роману Ю. Олеші «Заздрість».
У 1932 році Ніна розлучилася з В. Ф. Ходасевичем.[4]
В 1936 році Н. Берберова випускає книгу «Чайковський», написану на основі невідомих матеріалів, отриманих від Рахманінова, Глазунова, нащадків Надії фон Мекк.
В 1939 в Парижі, на російській сцені була поставлена вистава за п'єсою Ніни Берберової «Мадам», яка пізніше була перекладена чеською, німецькою та англійською мовами.

Під час Другої світової війни Н.Берберова залишалася в окупованій німцями частині Франції.

Америка[ред. | ред. код]

У 1950 році Ніна Миколаївна перебралася з Франції до Сполучених Штатів Америки. [5] У 1954 році вийшла заміж за піаніста й педагога Г. Кочевицького (George Kochevitsky). Наприкінці 1950-х рр. отримала американське громадянство.
З 1958 року викладала російську мову в Єльському університеті.
В 19581968 роках була членом редколегії літературного альманаха «Мосты», що видавався в Мюнхені.
З 1963 року до самого виходу на пенсію в 1971 році викладала російську літературу в Принстонському університеті. Після 1971-го була запрошеним лектором в Колумбийському та Пенсильванському университетах, а також в университеті Брін-Мора.
В 1969 році англійською мовою виходить один з найвідоміших творів Н. Берберової «Курсив мой. Автобиография», російською мовою ця книга вперше була опублікована в 1972 році в Мюнхені.
У 1981 роціу Нью-Йорку вийшла книга Берберової «Железная женщина: Рассказ о жизни М. Закревской-Бенкендорф-Будберг, о ней самой и ее друзьях», що належить також до найбільш значущих робіт Берберової. Передмову до радянського видання цієї книги написав А. Вознесенський.
В 1983 році Ніна Берберова розійшлася з Г. Кочевицьким.
В 1989 році відвідала Радянський Союз, зустрічалася з літературною громадськістю Москви та Ленінграда.[6]
В 1991 році уряд Франції нагородив Ніну Берберову Орденом Почесного легіону.
Померла Н. М. Берберова 26 вересня 1993 року у Філадельфії.
В бібліотеці Єльського університету зберігається архів Ніни Берберової, який включає в себе листування з І. О. Буніним, З. М. Гіппіус, Д. С. Мережковським, О. І. Купріним, М. І. Цвєтаєвою та іншими. .[7]

Твори[ред. | ред. код]

  • Останні і перші. Роман з емігрантського життя. — Paris, 1930.
  • Повелителька. — Berlin, 1932.
  • Акомпаніаторка // Сучасні записки. — 1935. — № 58.
  • Чайковський. Історія самотнього життя. — Berlin, 1936.
  • Бородін. — Berlin, 1938.
  • Без заходу. — Paris, 1938.
  • Олександр Блок і його час. — 1947.
  • Полегшення долі. — Paris, 1949.
  • Справа Кравченка. Історія процесу. — 1949.
  • Пам'яті Шлімана // Мости. — 1958. — № 1.
  • Курсив мій. Автобіографія. — München, 1972.
  • Залізна жінка. Біографія. — New York, 1981.
  • Вірші, 1921—1983. — New York, 1984.
  • Люди і ложі. — New York, 1986.

Висловлювання Ніни Берберової[ред. | ред. код]

  • Кожна людина — цілий всесвіт і тому більше, ніж планета, на якій живе.
  • Ми змінюємося, і бажання наші змінюються, і дивно було б прагнути все життя до чогось одного, немов це нерухомий гірський пік, до якої направляється альпініст.
  • Ненавиджу вульгарність жіночого міського буржуазного життя. Краще прати, готувати, ходити за садом. Люблю прогулянки на велосипеді, біганину з собаками, вечірню тишу сільського будинку.
  • Одні хотіли змінити світ. Інші хотіли світ поправити. Між цими двома племенами не могло бути змішаних шлюбів.
  • Найгірше — невинність. Щось потворне, вселяє огиду, огида, відраза. Ніколи нікому не розкритися — межа протиприродного.
  • Цивілізація є ускладнення життя, з одноповерхового життя робиться

Література[ред. | ред. код]

  • Русское зарубежье. Золотая книга эмиграции. Первая треть xx века. Энциклопедический биографический словарь. Москва, 1997.
  • Русские писатели и поэты. Краткий биографический словарь. — Москва, 2000.
  • Берберова Н. Н. Люди и ложи: Русские масоны XX столетия. — Харків, М.: Калейдоскоп, Прогрес-Традиція, 1997.
  • Берберова Н. Маленька дівчинка // Сучасна драматургія. — 1991. — № 2.
  • Неизвестная Берберова: Роман, стихи, статьи. — СПб.: Лімбус Прес, 1998.
  • Берберова Н. «Мадам» / Публ. і вст. текст В. О. Іванова // Сучасна драматургія. — 2002. — № 1.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Казак В. Лексикон русской литературы XX века = Lexikon der russischen Literatur ab 1917 / [пер. с нем.]. — М. : РИК «Культура», 1996. — XVIII, 491, [1] с. — 5000 экз. — ISBN 5-8334-0019-8.
  3. Томас Урбан: Русские писатели в Берлине в 20-е годы ХХ века; Санкт-Петербург 2014, с. 205.
  4. http://www.hrono.ru/biograf/bio_b/berberova_nn.php
  5. http://www.tez-rus.net/ViewGood44791.html Россия и российская эмиграция в воспоминаниях и дневниках. А. Г. Тартаковский, Т. Эммонс, О. В. Будницкий. М.:РОССПЭН, 2003
  6. «Н. Берберова. 67 лет спустя» творческая встреча Нины Берберовой с соотечественниками в 1989 г., Гостелерадиофонд (недоступная ссылка с 05-09-2013 (959 дней) — история, копия)
  7. Guide to the Nina Berberova Papers (англ.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Barker, Murl G. 1994. In Memoriam: Nina Nikolaevna Berberova 1901—1993. The Slavic and East European Journal 38(3):553-556.
  • Kasack, Wolfgang. 1988. Dictionary of Russian literature since 1917. New York: Columbia University Press.
  • Buck, Joan Juliet 1993. «Postscript: Nina Berberova.» The New Yorker, 25 October 1993.