Область Війська Донського

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Область Війська Донського
Донская область МВД Бенке.jpg
Герб
Донского Войска Область 1900.svg
Центр Черкаськ, з 1806Новочеркаськ
Існувала 1786
Площа 152 700 (1897)
Населення 2 564 238 осіб (1897)
Густота 16.8 осіб / км²
Попередники Азовська губернія, Земля війська Донського
Наступники Flag of Don Cossacks.svg Всевелике Військо Дінське

Область Війська Донського (також Донщина[1][2][3]) — адміністративно-територіальна одиниця в Російській імперії у 1870 (1786) — 1920 роках, первинно заселена донськими козаками і управлялася за особливим положенням.

Історія[ред.ред. код]

З 1786 була утворена земля війська Донського. 21 травня 1870 вона була переіменована на Область війська Донського. Проіснувала до 1920 року.

Центр — Черкаськ, з 1806 — Новочеркаськ.

Після Жовтневого перевороту донські козаки під головуванням Петра Краснова взяли участь в поході на Петроград.

Після припинення походу Всевелике Військо Донське оголосило про свою автономію аж до відновлення легітимної російської влади. Верховна влада передавалася виборному отаману, законодавчо-дорадчі функції залишалися за Кругом. Прапором Всевеликого Війська Донського став триколор з горизонтальними смужками: синьою, жовтою і червоною, які символізували єдність трьох народів Дону: козаків, калмиків і росіян.

23 березня 1918 року тут була проголошена Донська Радянська Республіка, що проіснувала до 8 травня 1918 року.

8 травня 1918 року у область увійшли німецькі війська. За сприяння німецьких союзників на частині території області була встановлена влада Української Держави. Таганрізький округ приєднано до Катеринославської губернії.

8 січня 1920 захоплена Червоною армією.

20 березня 1920 року Область війська Донського ліквідована і тут створена Донська область РРФСР.

Географія[ред.ред. код]

Знаходилася в південно-східній частині Європейської Росії, між 46°7 і 51°18 півн ш. і 37½° і 45° сх. д., межувала: з півночі — з Воронезькою і Саратовською губерніями, зі сходу — з Саратовською і Астраханською, з півдня — з Ставропольскою губернією, Кубанською областю і Азовським морем, із заходу — з Катеринославською, Харківською і Воронезькою губерніями. Примикаючи південно-західним кутом до Азовського моря, майже вся область лежить в сточищі річки Дон. Площа — 152700 км² (143128 кв. верст).

Населення[ред.ред. код]

У 1897 році в області було близько 2,5 млн жителів, з них 320 тис. — у містах.

Поділ[ред.ред. код]

До поділу на округи у 1802 році область не мала адміністративного поділу

Військові:

Цивільні (утворені з приєднаних земель Катеринославської губернії):

Прапор[ред.ред. код]

Прапор Донщини.

Прапор Донщини був створений у травні 1918-го року як державний прапор Донської республіки. Його кольори нагадували українські — під жовто-синім полотнищем знаходилася червона смуга. Цей триколор визначав три головні національності Донської держави (червона стрічка — українці, синя — козаки, жовта — калмики). І якщо в першому варіанті офіційних пояснень червона смуга символізувала собою російських селян, що жили на Дону, згодом, із зростанням антиросійських настроїв в донського керівництва (через те, що російські селяни активно підтримували більшовиків в боротьбі з козаками), символіка нижньої смуги прапора стала мінятися — спочатку вона стала символом усіх «іногородніх»: українців, вірмен та росіян, а згодом лише українців, а саме запоріжців, які разом з донцями та калмиками складали колись кістяк донського козачого війська[4].

Сучасний стан[ред.ред. код]

Територія Області Війська Донського в наш час[Коли?] поділена між Росією, куди увійшла велика її частина, і Україною. Майже вся територія сучасної Ростовської області Росії припадає на землю Області Війська Донського, за винятком півдня Єгорлицького району, що входив в Кубанську область, території на південь від лінії Середній Єгорлик — Манич, що входила в Ставропольську губернію. Велика частина правобережної частини сучасної Волгоградської області Росії також входила в Область Війська Донського. Також до ОВД відносилася територія сучасного Краснодарського краю на північ від лінії Єя — Куго-Єя. Територія колишньої Області Війська Донського займала, крім того, південний схід Донецької, а також південь і північний схід Луганської областей сучасної України.

Українська Донщина[ред.ред. код]

Населення[ред.ред. код]

Українці Області війська Донського згідно з переписом 1897-го року.

Загальні переписи населення, що відбувалися в Росії, а згодом СРСР, починаючи від 1897-го року, показали дуже вражаючу картину загибелі українського етносу на території сучасної РФ. Переписи 1897-го та 1926-го років відмічають суцільну українську територію в межах Східної Слобожанщини, Донщини, Кубані. Наступний перепис 1939-го року українців тут уже не фіксує, як не фіксують їх і всі наступні російські переписи. Тихо і непомітно відбувається «культурний геноцид», в наслідок якого українська спільнота назавжди втрачає великий і самобутній край — край українського життя на його східній межі.

Дуже шанована в Росії наприкінці ХІХ століття Енциклопедія Брокгауза і Єфрона, вказуючи етнічні межі «українсько-галицького наріччя», пише про «юго-западную часть Области Войска Донского»[5], тобто сучасну Таганріжщину.

Набагато реальніші цифри надає Перший загальноросійський перепис населення 1897-го року. Згідно з зібраними під час цього перепису даними, українська мова виявилася рідною для 719 655 чоловік Донського краю. Жоден інший народ Області війська Донського, крім росіян, які виявилися тут панівною нацією, навіть близько не стоїть за своєю чисельністю з українцями. Українців на землі донських козаків виявилося більше чверті (28,1 %), а в багатьох районах Області вони переважали за чисельністю навіть росіян. Так етнічно українським за всіма параметрами виявився Таганрізький округ, який був переданий зі складу Катеринославської губернії до Області війська Донського лише за 10 років до перепису (у 1887-му році). Всього на Таганріжщині виявилося 254 819 українців, що складало 61,7 % (росіян — 31,7 %). Серед сільського населення округу частка українців виявилася ще більшою — 69,2 %.

В інших 8 округах Донщини українці більшості не складали, але створювалися ці округи зовсім не зважуючи на етнічні кордони, тож під різним кутом зору і тут виявлялися значні українські території. Так загалом по Ростовській окрузі (з містом Ростовом-на-Дону), українці складали 33,6 %, але тут статистику українцям псувало це велике інтернаціональне місто — у сільських районах округу українців було 52,3 % (116 085 чоловік, а росіян лише 86 150). Багато виявилося українців і в Донецькій окрузі (на Східному Донбасі, центр округу станиця Кам'янська, сучасне місто Кам'янськ-Шахтинський Ростовської області) — 38,9 % загалом, і 39,8 % в сільських районах. Тут слід зауважити, що населення Донбасу вже тоді було значною мірою пролетаризоване, а перепис 1897-го року відбувався за мовним принципом — через те багато зросійщених вже за мовою місцевих українців було записано там росіянами.

Переважали українці над росіянами і в селах Сальського округу, але тут більшість була за калмиками, які також вважалися донськими козаками (зараз ці райони входять до складу Калмицької республіки Російської Федерації). Загалом по округу було 36,8 % калмиків, 32,1 % росіян і 29,3 % українців, а в сільських районах українці складали 31 % (21 897 українців на 19 709 росіян і 27 913 калмиків).

Донські козаки як окрема національність в цьому перепису не вказувалися. За мовною ознакою вони відносилися переписувачами або до росіян, або до калмиків. Вказувалися козаки лише як громадський стан, і перепис 1897-го року показав, що в останні десятиліття існування Російської імперії, донські козаки не мали вже чисельної більшості навіть на своїй батьківщині, в Області війська Донського. Козаки, що значну частину свого віку знаходилися на військовій службі в російського царату, все більше поступалися в чисельності селянам, що за козацької відсутності на рідних землях, поступово прибирали до рук економічну структуру краю, його плодючі ґрунти. Та сама Енциклопедія Брокгауза і Єфрона вказувала, що вже 1891-го року все населення Області війська Донського складало 2 078 878 чоловік, з них козаки лише 966 869 осіб, з яких 29 551 чоловік були калмиками[6]. Підтвердив цю статистику і перепис 1897-го року — згідно з ним в Донській області кількість селян складала 1 222 621 чоловік, а козаків було лише 1 026263 особи, тобто частка козаків в Області війська Донського наприкінці ХІХ століття не перебільшувала в ніякому разі 40-45 %.

Наступний перепис в Росії відбувся через тридцять років після першого, і в ці роки впала Російська імперія, минула Світова війна, невдачею закінчилася боротьба українців за свою незалежність. За два роки до перепису Україна позбулася Таганріжщини та Східного Донбасу, які «дружня» Росія відтяла від неї. Та перепис 1926-го року знов посвідчив, що Донщина то є українська етнічна земля. Більша частина колишньої Області війська Донського стала в ті часи Північно-Кавказьким краєм, з центром у Ростові-на-Дону. Найбільш українською, як і раніш, залишалася Таганрізька округа цього краю, навіть відсоткова кількість українців тут зросла, адже на відміну від минулого перепису, у 1926-му році національність громадян визначалася не за побутовою мовою, яку люди вживали у звичайному спілкуванні, а згідно з внутрішньою свідомістю людей, серед яких траплялися й такі, що, забувши мову своїх предків, не забули свого українського коріння. Правда у чисельному значенні українців на Таганріжщині виявилося менше, ніж 1897-го року (191 771 чоловік), але це було пов'язане із тим, що північні та західні райони округу все-таки залишилися у складі УСРР, та навіть на тих землях, що відійшли до Росії, українців було значно більше ніж росіян (71,7 % українців проти 21,9 % росіян). І хоча у самому місті Таганрозі росіяни переважали (55,2 % проти 34,6 %), зате у навколишніх селах перевага українців була просто вражаюча — тут вони складали 90 % (161 868 українців проти 11046 росіян). За яким правом Росія забрала 1924-го року ці землі собі — досі не зрозуміло. Здається, що просто за правом сили.

Переважали українці цілком і в Донецькому окрузі, з центром у Міллерові. Тут жило 206 520 українців і 159 063 росіянина (55,1 % і 42,5 %). В Сальській окрузі хоча загалом українці складали 43,9 %, та за чисельністю переважали в Заверитинському, Зимовниківському, Ремонтнинському та в Воронцово-Миколаївському районах. В Донському окрузі (на узбережжі Азовського моря в усті Дону) українців теж було забагато (44,2 %), і села тут також були здебільшого українськими — в них мешкало 388 648 українців і 253 338 росіян. В адміністративному центрі округу і всього краю, Ростові-на-Дону, українці складали 19,2 % (59 215 осіб), тут їх було більше, ніж наприклад в українському Луганську (31 127 чоловік).

Загалом, порівнюючи переписи 1897-го і 1926-го років, ми побачимо, що людей, які визнавали себе українцями, було на Донщині набагато більше, ніж тих, що просто розмовляли українською. Якщо 1897-го року тут виявилося 719 655 осіб, для яких українська мова була рідною, то 1926-го року на цих землях назвали себе українцями більше мільйона чоловік — 1 174 459. І це тільки на території Донщини, що увійшла до складу Північно-Кавказького краю! А деякі райони Області війська Донського після 1897-го року відійшли не тільки до України, але й до інших регіонів Росії — Сталінградської губернії (сучасна Волгоградська область, тут українці складали 10 %, 140 853 особи) і Калмицької автономної області (10,3 %, 14 606 чоловік). Правда, не слід забувати, що до складу Сталінградської губернії входили і землі українського Жовтого Клину, а до складу Калмикії — Малинового Клину, а не тільки Донщини. Та все ж, українські етнічні поселення Донщини простягалися так далеко на схід, аж до калмицьких степів. Так і зараз, на самому кордоні Ростовської області з Калмикією знаходиться село Ремонтне. Засноване воно наприкінці ХVІІІ століття запорізькими козаками, що втекли сюди від кріпацтва по руйнації Січі Катериною Другою. Назва села походить від того, що тут запоріжці «ремонтували коней», тобто вигодовували їх на степах для донського козацького війська, та змінювали за гроші на калічених під час військової служби. За переписом 1926-го року в Ремонтнинському районі українці становили 86,8 % населення.

Але це був останній перепис, згідно з яким в Росії можна було відзначити суцільно українські етнічні райони. З наступного перепису 1939-го року та всіх подальших, українці Росії раптом кудись зникли, а на тих землях, де вони 13 років тому мешкали, тепер жили самі росіяни. Як на диво, перепис 1939-го року зафіксував десятикратне зменшення кількості українців на Передкавказзі (Донщині, Кубані, Малиновім Клині) — з 3 млн аж до 300 тис. У Ростовській області чисельність українців склала 110 660 осіб (3,8 % населення). Правда далі, в радянські роки, кількість українців Донщини трохи зростала, адже комуністичній владі треба було показати світові, як з кожним роком кращає радянське життя, та все ж ті цифри залишалися мізерними у порівнянні з 1926-м роком, коли українців тут було більше мільйона, і майже кожний четвертий мешканець Донщини був українець. Так 1959-го року українців Донщини 137 578 чоловік, 1970-го −149 028 осіб, а 1979-го 156 763 (навіть трохи більше, ніж на Кубані, але загальна частка все та ж — 3,8 %).

Останній радянський перепис 1989-го року зафіксував і останній сплеск збільшення української людності Донського краю. 178 803 особи, або 4,2 %. Але як це відрізнялося від того мільйона, що тут був лише 60 років до того, або хоча б тих 28,1 % 1897-го року! З постанням незалежної Росії знов почало меншати українство на Дону. 2002-го року 118 486 чоловік українців, та ще й 3 «русини» на додаток (а в Ростові-на-Дону 30 чоловік назвали себе «скіфами»). Але таке «обміління» українців Росії спостерігалося тоді по всій країні, то ж і з такою жалюгідною кількістю українці Ростовської області посіли почесне п'яте місце серед суб'єктів Російської Федерації, пропустивши вперед лише представників Москви, Тюменської області, Підмосков'я та Краснодарського краю. Далася в ознаки і шалена антиукраїнська пропаганда епохи Путіна — 2010-го року українців на Донщині вже 77 802 чоловіки (1,9 %), такої мізерії місцеве українство не знало з кінця ХVІІІ століття! (Щоправда більше стало в Ростовській області русинів — цілих 15 осіб).

Колишні адміністративні утворення[ред.ред. код]

Ростовський повіт як ексклав Катеринославської губернії.

В добу Київської Русі

У складі Запорізької Січі

У складі Катеринославської губернії

В Українській Державі

В складі Української СРР

Під час нацистської окупації

Відомі українці, пов'язані з Донщиною[ред.ред. код]

Народилися на Донщині

Пов'язані з Донщиною життям та працею

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Донщина — Енциклопедія Сучасної України
  2. Дон-Доп. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Том 2
  3. § 4. Українські історичні землі
  4. Ігор Роздобудько. Міждержавні відносини між Україною та Доном у 1918—1919 рр.  // Донщина та далі на Схід.
  5. Энциклопедический Словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. Т 18А, ст. Малорусское наречие. СПб, 1896.(рос.)
  6. Энциклопедический Словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. Т 11, ст. Донского Войска Область. СПб, 1893.(рос.)
  7. «Щодо вимог Наркома Сталіна, щоби Народний Секретаріат України залишив Таганрог, ми лишень підкреслимо, що Таганрог є частиною території Української Народної Республіки і тільки населення цієї території може вирішити, до якої саме Радянської Федерації воно бажає належати: до Російської чи до Української». Заява Надзвичайного повноважного посольства Української Радянської Соціалістичної Федеративної Республіки Раді Народних Комісарів та Всеросійському Центральному Виконавчому Комітету 6 квітня 1918 р. // ЦДАВО України, фонд 1, опис 1, справа 7в, частина 1, арк.57 — копія
  8. Лемерсье-Келькеже Ш. Литовский кондотьер XVI в. — князь Дмитрий Вишневецкий и образование Запорожской Сечи по данным оттоманских архивов // Франко-русские экономические связи: Сборник / ред. кол.: Ф. Бродель и др. — М.; Париж: Наука, 1970. — С. 52-56. (рос.)
  9. Ігор Роздобудько. Григорій Сковорода у Таганрозі. // Донщина та далі на Схід.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


Історія України Це незавершена стаття з української історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Історія Росії Це незавершена стаття з історії Росії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.