Добровольська-Завадська Надія Олексіївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Надія Олексіївна Добровольська-Завадська
Надія Добровольська-Завадська (1948)
Надія Добровольська-Завадська (1948)
Народилася 13 вересня 1878(1878-09-13)
Київ
Померла 31 жовтня 1954(1954-10-31) (76 років)
Мілан
Місце проживання Російська імперія, Франція
Громадянство Франція
Підданство Російська імперія
Галузь наукових інтересів хірургія, генетика індивідуального розвитку, онкологія, радіобіологія
Заклад Пастерівська лабораторія, Інститут Кюрі
Науковий ступінь доктор медицини
Нагороди премія Французької академії наук

Надія Олексіївна Добровольська-Завадська[1][2] (за іншими даними — Олександрівна[3]) (13 (25) вересня 1878(18780925), Київ, Російська імперія — 21 жовтня 1954, Мілан, Італія) — російсько-французький лікар і науковець українського походження, хірург, радіобіолог, генетик, онколог. Здобувши освіту і фах хірурга, працювала за спеціальністю до Громадянської війни в Росії (1917—1921). Опинилася в еміграції у Франції, де виконала свої основні наукові роботи, що стосуються впливу радіації на тканини та органи живих тварин, генетики індивідуального розвитку, генетичних та зовнішніх причин раку. Була одним із піонерів у розумінні розвитку організму як зміни експресії генів, що у подальшому призвело до злиття генетики і описової ембріології з появою генетики розвитку як окремої науки. Створила декілька чистих ліній мишей як моделей захворювань людини.

Дружина письменника Веніаміна Завадського.

Біографія[ред.ред. код]

Життя в Російській імперії (1878—1920)[ред.ред. код]

Надія Добровольська народилася у Києві[3] або за іншими даними в Козятині Бердичівського повіту Київської губернії[2]. Походила з дворянської родини. Батько — Олексій Федорович Добровольський, землемір-таксатор[en], мати — Тетяна Міхеївна. Закінчила Фундуклеївську жіночу гімназію із золотою медаллю.[2]

Вступила до Жіночого медичного інституту, де навчалася у 1899—1904 роках та здобула медичну освіту за фахом хірурга. Під час навчання у 1902—1904 роках працювала ординатором у клініці професора Максима Субботіна[ru]. Після закінчення інституту працювала земським лікарем у Вятській губернії[2]. 1907 року Добровольську призначили помічником прозектора, а пізніше — приват-доцентом кафедри оперативної хірургії Жіночого медичного інституту. У 1911 році вона здобула ступінь доктора медицини. З 1914 року була надштатним лікарем Обухівської лікарні[ru] Петрограду.[2] Чоловіком Добровольської був Веніамін Завадський, поет та прозаїк, що писав під псевдонімом Корсак[1] (іноді помилково чоловіком вказується біолог А. М. Завадський[3]).

Пізніше працювала ординарним професором Юр'ївського університету (Дерпт, зараз Тарту, Естонія)[1]. Після евакуації університету у Воронеж, Надія Добровольська-Завадська в 1920—1921 роках вперше в Росії стала завідувачкою кафедри хірургії[4].

За іншими даними, під час Громадянської війни в Росії вона опинилася у лавах медичної служби «білої гвардії», з якою і відступила 1920-го року до Криму[3]. Звідти емігрувала на пароплаві «Румунія» через Туреччину до Єгипту де перебувала у таборі для біженців з Росії поблизу містечка Тель-ель-Кебір. У 1921 році дісталася Парижу[2].

Надія Добровольська читає лекцію слухачкам Жіночого медичного інституту в Петрограді (1914)

Життя у Франції (1921—1954)[ред.ред. код]

Працювати за фахом хірурга Добровольська-Завадська не могла, оскільки тогочасне французьке законодавство забороняло займатися медичною практикою лікарям без французького медичного диплому, а здобути медичну освіту дорослому іноземцю було важко.[5] Тому Добровольська-Завадська вимушена була змінити професію та поступити з 1 жовтня 1921 року до Пастерівської лабораторії новоствореного Радієвого інституту[en] у Парижі. Там вона і пропрацювала до кінця життя. Спочатку її керівником був професор Клод Рего[en], після його смерті в 1940 році вона стала керівником лабораторії.[3][6]

Спогади про Надію Добровольську-Завадську та її чоловіка залишив філософ та релігієзнавець Василь Зеньківський.[7]

Добровольська-Завадська була членом правління Товариства російських лікарів імені Мечнікова, Російської академічної групи, Російської секції Міжнародної федерації університетських жінок, Об'єднання російських лікарів за кордоном. Після смерті чоловіка 1944 року видала серію його творів: «Рим» (1949), «Один: роман з життя еміграції» (1951), «Вдвох: роман з життя еміграції» (1951), «З усіма разом» (1952).[2]

Померла під час поїздки до Мілану. Похована на Великому кладовищі Мілану[en].[2]

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Під час роботи в Росії Добровольська спеціалізувалася на судинній хірургії. У 1912 році вона запропонувала з'єднувати судини різного діаметра, перетинаючи їх під кутом.[8] Добровольська була автором близько 20 наукових статей з хірургії, зокрема щодо впливу втрати крові на роботу травної системи[4]. На її честь в Росії був названий незалежно виявлений нею ефект зниження пульсу при стисненні артерії вище артеріовенозної аневризми — симптом Добровольської-Ніколадоні[9]

Професор Рего і Надія Добровольська спрямували свої зусилля на невивчену в ті часи тему — вплив радіації на живі організми. Добровольська-Завадська дослідила зміни у м'язовій та сім'яниковій тканині. За кілька років вона взялася за вивчення спадкових змін у мишей під дією іонізуючої радіації. З двох виявлених впродовж 5 років мутацій одну не вдавалося отримати у чистій лінії. Вона була названа Brachyury («короткохвоста») або «ген Т» (від англ. tail — хвіст), через те, що у її носіїв був дуже короткий хвіст. Детальний ембріологічний аналіз показав, що чисту лінію не вдається вивести, бо носії обох мутантних копій гену вмирають ще на ранній ембріональній стадії. Мутація вела себе як домінантна, тобто проявлялася й в гетерозиготному стані, проте Добровольська була впевнена, що її суттю є втрата функції гену. Це було підтверджено молекулярними генетиками 60 років потому.[3]

Пізніше Добровольська-Завадська виявила нові «короткохвості» мутації у лабораторії та в природі. Частина цих мутацій призводила до видозміни хвосту незалежно від Т-гену, інші проявлялися лише в його присутності. Надія Добровольська-Завадська запропонувала гіпотезу, що постулювала високе значення цієї мутації для біології розвитку тварин. За цією гіпотезою, процес формування органу в ембріогенезі запускається одним геном, а набуття ним особливих рис, на кшталт розміру чи форми, регулюються низкою допоміжних генів. При цьому мутації головного гену призводять до зникнення органу завдяки неможливості його утворення в ембріогенезі, а при закріпленні таких мутацій у процесі еволюції відбувається поява видів, що відрізняються від близьких родичів відсутністю того чи іншого органу, як наприклад безхвостих мишей чи приматів. На початку XXI століття ця гіпотеза підтвердилася, а також стало відомо, що головні гени, відповідальні за розташування і появу органів, дуже консервативні у різних видів, тоді як допоміжні гени формотворення можуть сильно відрізнятися за послідовністю.[3]

Разом з Добровольською-Завадською над проблемою короткохвостої мутації в лабораторії працював молодий біохімік Микола Іванович Кобозєв (8.10.1901-1993). Він народився на Кубані, служив у Збройних силах Півдня Росії під час громадянської війни, евакуювався з Криму та емігрував до Франції. Закінчив природничий факультет Сорбоннського університету. Був одружений з Наталією Олександрівною Помряскінською (9.05.1891-19.12.1965), разом з якою підготував підручник «Спеціальна генетика для ветеринарної медицини».[10][11]

Віддавши у 1933 році лінію короткохвостих мутантів групі американських генетиків Пола Чеслі (англ. Paul Chesley) та Леслі Данна[en], Надія Добровольська заглибилась у вивчення механізмів розвитку онкологічних пухлин.[3] Вона показала, що до захворювання на рак призводить специфічна взаємодія між генетичною схильністю і зовнішніми факторами. Схрещуючи окремі лінії мишей із підвищеною частотою появи пухлин, вона створила декілька генетичних моделей онкологічних захворювань, які дозволили іншим науковцям дослідити механізми злоякісного перетворення клітин при різних типах раку. Зокрема завдяки її лінії RIII було відкрито вірус карциноми молочної залози.[12]

Добровольська — автор більше як ста наукових робіт. В 1937 році нагороджена премією Французької академії наук за дослідження в області спадковості раку.[1]

Викладацька діяльність та популяризація науки[ред.ред. код]

Добровольська виступала з 1925 із доповідями у Товаристві російських хіміків, Товаристві російських лікарів імені Мечнікова, Російській академічній групі, Російському науковому інституті та інших наукових та громадських організаціях. Читала курс радіології у Паризькому університеті, курси загальнодоступних лекцій в Спілці лікарів при Російському студентському християнському русі[ru] (1932) й Об'єднанні сестер милосердя Російського товариства Червоного Хреста (1935).

Викривлення біографії в джерелах[ред.ред. код]

Біографія Надії Добровольської містить багато білих плям через малу увагу до долі дослідниці, незважаючи на високу цитованість її праць і через 70 років після їх публікації.[3] В різних джерелах є неузгодженості й помилки щодо особи її чоловіка[3], роботи у Воронезькому університеті тощо. В науково-популярній книжці «Дивна біологія», яка вийшла в Росії 2006 року, письменниця І. Дроздова припустилася цілої низки біографічних помилок, переповідавши історію відкриття гену Brachyury: ім'я Добровольської наведене як «Неллі», місцем роботи в 1920-х роках вказаний Ризький університет (хоча в той час у Ризі був лише один університет — Латвійський), сама вона станом на 1927 рік названа «молодою російською дослідницею», 1928 року Добровольська з Кобозєвим ніби-то в перший раз поїхали з Риги до Парижа, відкриття летальності гомозигот з Т-мутацією приписане Данну та інші.[13] Подібні помилкові подробиці біографії Надії Добровольської-Завадської описані на сторінках 26-27 радянського задачника з генетики.[14]

Основні наукові статті[ред.ред. код]

Хірургія[ред.ред. код]

  • Добровольская Н. А. К учению о ранениях сосудов и травматических аневризмах. Русск. врач. 1916; 49: 1164; Там же. 50: 1187; Там же. 51: 1210; Там же. 52: 1225.
  • Добровольская, Н. А. (1916). Оперативная техника в области подключичных сосудов [Operative technique in region of subclavial vessels]. Русский врач 15. с. 537. 

Вплив іонізуючої радіації на тканини[ред.ред. код]

  • Dobrovolskaïa-Zavadskaïa N. Modifications des fibres striees sous l'influence d'irradiations prolongees au moyen de foyers radiferes introduits dans les muscles. // J de Radiol et d'Electr. — 1924. — № 2. — P. 49—61.
  • Dobrovolskaïa-Zavadskaïa N. Etudes sur les effets produits par les rayons X dans le testicule de la Souris // Arch d.Anat micr. — 1927. — № 23. — P. 396—438.
  • Dobrovolskaïa-Zavadskaïa N. L'irradiation des testicules et l'heredite chez les souris // Arch de Biologie. — 1928. — № 38. — P. 457—501.

Генетика розвитку[ред.ред. код]

  • Dobrovolskaïa-Zavadskaïa N. Sur la mortification spontanee de la chez la souris nouveau-nee et sur l'existence d'un caractere (facteur) hereditaire, non-viable. // Crit Rev Soc Biol. — 1927. — № 97. — P. 114—116.
  • Dobrovolskaïa-Zavadskaïa N. The problem of species in view of the origin of some new forms in mice. // Biol Rev. — 1929. — № 4. — P. 327—351.
  • Dobrovolskaïa-Zavadskaïa N., Kobozieff N, Veretennikoff S. Etude morphologique et genetique de la brachyourie chez les descendants de souris a testicules irradies. // Arch de Zool Exp. — 1934. — № 76. — P. 249—258.
  • Dobrovolskaïa-Zavadskaïa N., Kobozieff N. Sur la reproduction des souris anoures. // C R Soc Biol. — 1927. — № 97. — P. 116—118.
  • Dobrovolskaïa-Zavadskaïa N., Kobozieff N. Les souris anoures et a queue filiforme qui se reproduisent entre elles sans disjonction. II // C R Soc Biol. — 1932. — № 110. — P. 782—784.
  • Dobrovolskaïa-Zavadskaïa N. Contribution a l'etude de la structure genetique d'un organ. // C R Soc de Biol. — 1928. — № 99. — P. 1140—1143.

Експериментальна онкологія[ред.ред. код]

  • Dobrovolskaïa-Zavadskaïa N. Heredity of Cancer. // Am J Cancer. — 1933. — № 18. — P. 357-379.
  • Dobrovolskaïa-Zavadskaïa N. Hereditary and environmental factors in the origin of different cancers. // J Genet. — 1940. — № 40. — P. 157—170.

Філософія науки[ред.ред. код]

  • Dobrovolskaïa-Zavadskaïa N. (1944). La vie, organisatrice de la matière. Revue Philosophique de la France et de l'Étranger 134 (7/9) (Presses Universitaires de France). с. 233–246. 
  • Dobrovolskaïa-Zavadskaïa N. (1953). The “Gnosism”, a Scientifico-Philosophical Conception Giving Account of the Orderliness and Freedom in Nature. с. 20–25. doi:10.5840/wcp1119536160. 

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Л. Мнухин, М. Авриль, В. Лосская, ред. (2008). Добровольская Завадская Надежда Алексеевна. Российское зарубежье во Франции, 1919-2000: биогр. слов.: в 3 т. Москва: Наука; Дом-музей Марины Цветаевой. ISBN 978-5-02-036267-3, 978-5-93015-104-6 Перевірте значення |isbn= (довідка). 
  2. а б в г д е ж и Добровольская Завадская Надежда Алексеевна (Dobrovolskaia-Zavadskaia; Dobrowolskaja-Zawadskaja). Биографический словарь. Некрополь российского научного зарубежья
  3. а б в г д е ж и к л Korzh, Vladimir; Grunwald, David (2001). Nadine Dobrovolskaïa-Zavadskaïa and the dawn of developmental genetics. BioEssays 23 (4). с. 365–371. ISSN 02659247. doi:10.1002/bies.1052. 
  4. а б История кафедры общей хирургии. Воронежский государственный медицинский университет им. Н. Н. Бурденко. Официальный сайт
  5. Б.Н. Александровский (June 2013). Из пережитого в чужих краях. Рипол Классик. с. 261. ISBN 978-5-458-52376-9. (рос.)
  6. Pigeard-Micault, Natalie; Gachelin, Gabriel (2017). Nadine Dobrovolskaïa-Zavadskaïa, une Russe à la Fondation Curie, une vision singulière de la génétique dans le cancer (1921–1954). Canadian Bulletin of Medical History. с. 1–31. ISSN 0823-2105. doi:10.3138/cbmh.193-012017. (фр.)
  7. Василий Зеньковский. Из моей жизни — Воспоминания. М.: Дом русского зарубежья имени Александра Солженицына: Книжница, 2014. — 464 с. ISBN 978-5-98854-049-6(рос.)
  8. Покровский, А. В.; Глянцев, С. П. (2014). Избранные страницы истории сосудистой хирургии в России (вклад отечественных хирургов в мировую сосудистую хирургию). Ангиология и сосудистая хирургия 20 (2). с. 537. (рос.)
  9. Добровольской симптом. Малая медицинская энциклопедия. — М.: Медицинская энциклопедия. 1991—96 гг
  10. Участники Белого движения в России — Коа-Кол. Погибшие.рф(рос.)
  11. Подружжя згадується в мемуарах радянського партизана та інженера Олексія Федорова. За його словами в кінці 1950-х років Кобозєв був професором Інституту Пастера, а його дружина мала двох дочок від іншого шлюбу, мешкали в Альфорвілі, неподалік Парижу.Алексей Фёдоров. Моя война, 1941. 2016. 512 с. ISBN 978-5-17-090763-2(рос.)
  12. Frederick Becker (17 April 2013). Cancer a Comprehensive Treatise 2: Etiology: Viral Carcinogenesis. Springer Science & Business Media. с. 161. ISBN 978-1-4684-2733-2. (англ.)
  13. И. В. Дроздова. Удивительная биология. Серия: О чем умолчали учебники. Издательство: НЦ ЭНАС. 2006(рос.)
  14. Б. И. Барабанщиков, Е. А. Сапаев. Сборник задач по генетике: учеб.-метод. пособие. [науч. ред. Т. М. Умылина]. - Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1988. - 192 с. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]