Загоризонтна радіолокаційна станція «Дуга»
| 5Н32 «Дуга» | |
|---|---|
| рос. «Дуга» | |
| Основна інформація | |
| Тип | загоризонтна РЛС (бістатична) |
| Призначення | раннє виявлення пусків міжконтинентальних балістичних ракет |
| Країна | |
| Оператори | |
| Виробник | Дніпропетровський машинобудівний завод, дослідний завод НДІДАР, Гомельський радіозавод |
| Конструктор | НДІ далекого радіозв'язку (НДІДАР), головний конструктор Ф. О. Кузьмінський |
| Роки експлуатації | 1976—1989 |
| Вартість одиниці | оцінки від 0,5 до 1,5 млрд доларів США |
| Входить до складу | Система попередження про ракетний напад СРСР |
| Число установок | 2 бойові станції + дослідна під Миколаєвом |
| Статус | виведена з експлуатації; приймальна антена біля Чорнобиля-2 збереглася, пам'ятка (з 2021) |
| Параметри | |
| Діапазон частот | короткохвильовий, 5—28 МГц |
| Частота імпульсів | 10 Гц (рідше 16 і 20 Гц) |
| Тривалість імпульсу | 3,1 мс |
| Частота обертів | нерухомі антени |
| Максимальна дальність | до кількох тисяч кілометрів |
| Пікова потужність | понад 10 МВт (ЕІВП, оцінка) |
| Розміри антени | приймальна: до 150 м заввишки і бл. 700 м завдовжки |
| Ширина імпульсу | 100 мкс (після стиснення) |
| Інші назви | «Російський дятел» (Russian Woodpecker); Steel Yard / Steel Work (код НАТО); «Чорнобиль-2» |
«Дуга́» (індекс 5Н32) — радянська загоризонтна радіолокаційна станція (ЗГРЛС) короткохвильового діапазону, створена для раннього виявлення пусків міжконтинентальних балістичних ракет з території США в перші хвилини польоту. Найвідоміша з її станцій, приймальна позиція біля закритого військового містечка Чорнобиль-2 в нинішній Чорнобильській зоні відчуження, досі стоїть: її антени заввишки до 150 м і завдовжки близько 700 м видно майже з будь-якої точки зони.
Станції «Дуга» розробив московський Науково-дослідний інститут далекого радіозв'язку (НДІДАР). Після дослідних установок під Миколаєвом було збудовано дві бойові станції — біля Чорнобиля (передавач під Любечем) і біля Комсомольська-на-Амурі. Їхній потужний сигнал у 1976—1989 роках чули короткохвильовики всього світу: різке, повторюване постукування з частотою 10 Гц дало станції прізвисько «Російський дятел». Станція так і не досягла заданих характеристик, а чорнобильська позиція припинила роботу після аварії на ЧАЕС 26 квітня 1986 року. 2021 року «Дугу» внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України; вона стала одним із символів Чорнобильської зони, з'являється в документальному кіно, книжках і відеоіграх.
Індекс ГРАУ бойової станції — 5Н32, «дуга» українською означає дугу або веселку[1]. Радянська назва чорнобильської станції — «5Н32-Захід»; передавальні антени розміщувалися в закритому містечку Любеч-1, приймальні — у Чорнобилі-2[2]. Дослідну станцію під Миколаєвом у різних джерелах називають «Дуга-Н», «Дуга-1» або «Дуга», а її вдосконалений варіант — 5Н77 «Дуга-2»; бойові станції 5Н32 відповідно іноді називають «Дуга-1» (чорнобильська) і «Дуга-2» (комсомольська) або «Дуга-3»[1][3]. Через таку плутанину нумерації нижче вживаються назви за місцем розташування.
Розвідка НАТО присвоїла системі кодове ім'я Steel Yard («сталевий двір»); у частині довідників, зокрема в Jane's, вживається варіант Steel Work(s)[1][4]. Радіоаматори називали сигнал станції «Російським дятлом» (Russian Woodpecker)[5].
Наприкінці 1950-х років у СРСР почалися роботи над радарами, здатними бачити за обрієм: короткі хвилі відбиваються від іоносфери й можуть повертатися на землю за тисячі кілометрів від передавача, а збурення іоносфери факелом стартуючої ракети мало давати відбитий сигнал. Можливість такого виявлення в 1947 році обґрунтував радянський учений М. І. Кабанов. На початку 1960-х практичне розв'язання задачі взялася група дослідників, серед яких були Ю. С. Штирен, В. О. Шамшин та Е. І. Шустов[1][6].
Радянські радари системи попередження про ракетний напад 1960-х років працювали в межах прямої видимості й виявляли ракети лише на підльоті, що давало обороні дуже мало часу. Супутникової системи раннього попередження ще не існувало, а її стійкість до протисупутникової зброї противника викликала сумніви. Загоризонтна станція на території СРСР могла б фіксувати пуски ракет за лічені хвилини після старту[1]. Для порівняння, США ще в 1962 році розгорнули три радари раннього попередження (у Гренландії, Англії та на Алясці), які охоплювали значну частину Радянського Союзу[1].
Постановою уряду СРСР від 15 листопада 1962 року розробку дослідної ЗГРЛС доручили московському НДІ-37 (згодом НДІДАР). Під Миколаєвом збудували дослідну станцію, яка вперше виявила пуски балістичних ракет з космодрому Байконур на відстані близько 2500—3000 км[1][7]. Головним конструктором був Ф. О. Кузьмінський. Станція розпочала роботу 7 листопада 1971 року[1][8].
Приймальна антена дослідної станції біля Калинівки мала висоту 135 м і ширину 300 м і несла 330 вібраторів; передавальна антена мала ширину 210 м і висоту 85 м. До комплексу входили 26 передавачів, кожен завбільшки з двоповерховий будинок, виготовлені Дніпропетровським машинобудівним заводом[1]. Станція була спрямована на схід, охоплювала територію Китаю і за вдосконаленим варіантом 5Н77 «Дуга-2», збудованим на тому ж майданчику, могла відстежувати пуски ракет з Далекого Сходу та з підводних човнів у Тихому океані під час їхнього польоту до полігона на Новій Землі[1][9].
Уже перші випробування під Миколаєвом показали дуже низьку ймовірність виявлення одиночних пусків, а станції періодично доводилося вимикати на технічне обслуговування. Розробники запропонували будувати системи з двох радарів, щоб один чергував, поки інший обслуговується. Маршали М. В. Захаров і П. Ф. Батицький наполягали, що навіть невисока ймовірність виявлення має цінність для раннього попередження[1]. Аналітики GlobalSecurity пов'язують низьку ефективність з тодішнім недостатнім знанням іоносфери та хибною моделлю відбиття від факела ракети (закладали відбивну площу близько мільйона квадратних метрів)[1].
1969 року було ухвалено рішення про будівництво бойової станції[10]. 1971 року розроблено проєкт станції 5Н32, а постановою Ради Міністрів СРСР від 18 січня 1972 року доручено збудувати дві такі станції — на території Української РСР та в Хабаровському краї[7]. Кожна мала бути бістатичною: передавальну й приймальну позиції рознесено приблизно на 60 км[9][4].
Західну станцію збудували в Київській і Чернігівській областях: приймальну позицію — за кілька кілометрів від Чорнобильської АЕС, передавальну — біля села Розсудів і Любеча. Обидві обслуговували окремі військові частини, для особового складу й родин побудували закриті містечка Чорнобиль-2 та Любеч-1[2][10]. Віддаленість місцевості та можливість замаскувати будівництво під спорудження атомної станції стали, за даними Telegraf, однією з причин вибору саме цього району[6]. Частиною в Чорнобилі-2 командував полковник Володимир Мусієць[1][10].
Східну станцію збудували біля Комсомольська-на-Амурі: приймальну позицію — поблизу селища Велика Картель, передавальну — біля закритого міста Ліан-2[1]. Вона також була спрямована на США й перекривала «сліпі зони» чорнобильської станції[11].
Чорнобильська станція почала випромінювати влітку 1976 року[10][12]. Перші випробування державною комісією відбулися в 1979 році: станція виявляла старти балістичних ракет і ракет-носіїв зі Східного ракетного полігону США, що підтвердило правильність закладених моделей[7]. Водночас виявилися й серйозні недоліки: станція погано виявляла одиночні цілі й малі групи. Імовірність виявлення одиночних пусків становила лише 0,1—0,2, групових — до 0,7, тобто якісна робота досягалася тільки в разі масованого ракетного удару[7]. Попри це, у 1982 році ЗГРЛС у Чорнобилі-2 прийняли в дослідну експлуатацію, а комсомольську станцію 30 червня 1982 року поставили на бойове чергування[7].
За словами Мусійця, станцію перевіряли на пусках американських ракет «Трайдент» з підводних човнів і стартах «Шаттлів» з мису Канаверал, а дані безперервно передавалися на командний пункт, хоча дослідне бойове чергування станції ще не було затверджене. Його планували на кінець 1986 року[10]. У 1985—1986 роках станцію модернізували: зокрема, усунули збіг частини робочих частот з частотами цивільної авіації. Державних випробувань після модернізації станція так і не пройшла[1].
Кузьмінського, за даними GlobalSecurity, відсторонили від роботи через міністерські інтриги ще до завершення створення системи. Як стверджує GlobalSecurity, Михайло Горбачов нібито доручив розслідувати ситуацію з «Дугою»[1].
Уранці 26 квітня 1986 року, через кілька годин після вибуху четвертого енергоблока ЧАЕС, Мусієць наказав вимкнути станцію: система вентиляції затягувала радіоактивний пил, який міг безповоротно пошкодити електроніку. Від 100 до 150 військових частини приблизно два тижні вантажили пісок у гелікоптери та забезпечували залізничні перевезення — вони стали одними з перших ліквідаторів аварії[10]. Спроби дезактивації об'єкта в 1986—1987 роках не дали результату: рівні радіації знову зростали. Розглядали варіант переселити персонал до нового міста Славутича й працювати вахтовим методом, однак у серпні 1988 року об'єкт остаточно закрили[10]. Найцінніше обладнання демонтували й перевезли на комсомольську станцію[6].
Комсомольську станцію 14 листопада 1989 року зняли з бойового чергування після пожежі; відновлювати її не стали з огляду на зміну зовнішньополітичного курсу та скорочення збройних сил[1][7]. Сигнал «Російського дятла» зник з ефіру наприкінці 1989 року[2]. Причинами відмови від системи вважають завершення холодної війни та розвиток супутникової системи раннього попередження УС-КС, яка забезпечувала швидше й надійніше попередження і не залежала від стану іоносфери[2]. Станція так і не була офіційно прийнята до складу системи попередження про ракетний напад[1].
Дослідну станцію під Миколаєвом на початку 2000-х років демонтували[3].

Станція працювала в короткохвильовому діапазоні 5—28 МГц і використовувала відбиття радіохвиль від іоносфери, що дозволяло «зазирати» за обрій на тисячі кілометрів[1]. Антени побудовано за принципом фазованої антенної решітки. Оскільки одна антена не могла перекрити такий широкий діапазон, на приймальній позиції біля Чорнобиля-2 звели дві решітки для різних піддіапазонів[1]:
- низькочастотна (бл. 4—14 МГц) — щогли заввишки 135—150 м, довжина 300—500 м (за картами — близько 460 м);
- високочастотна (бл. 14—28 МГц) — близько 250 м завдовжки і до 90—100 м заввишки.
Разом обидві решітки стоять у ряд завдовжки близько 700 м[4]. Крайні щогли тримають рефлектор із тонких дротів, середні — активні елементи: пари циліндрично-конічних широкосмугових вібраторів, що живляться через підвішені двопровідні лінії[1]. Загальна маса конструкції в Чорнобилі-2 оцінюється приблизно в 14 тисяч тонн[2]. Поруч розташовувалася допоміжна станція зворотно-похилого зондування іоносфери «Круг» з круговою антеною: вона давала поточні дані про умови поширення радіохвиль і допомагала обирати оптимальний діапазон частот[1]. Приймальна апаратура та командний пункт містилися в підземних спорудах поруч з антенами.
Передавальні антени під Любечем були меншими й нижчими — близько 85 м заввишки. Потужність передавачів, за оцінками західних дослідників, сягала понад 10 МВт ефективної ізотропно випроміненої потужності[12][2]. Оцінки енергоспоживання станції (до 30 МВт) GlobalSecurity вважає сумнівними[1]; дослідники зони виявили на Чорнобилі-2 понижувальну підстанцію 110/10 кВ із двома трансформаторами по 3,6 МВ·А.
Сигнал станції мав чітку структуру: кожен імпульс був маніпульований за фазою 31-розрядною псевдовипадковою послідовністю, близькою за властивостями до кодів Баркера, з тривалістю біта 100 мкс, тобто тривалістю імпульсу 3,1 мс. Після стиснення імпульсу в приймачі виходив імпульс тривалістю 100 мкс з амплітудою в 31 раз більшою, що давало роздільну здатність за дальністю близько 15 км і виграш обробки майже 30 дБ[11]. Така кодова структура дозволяла кільком радарам працювати на одних частотах без значних взаємних завад.
Сигнал невідомого потужного передавача почали фіксувати в усьому світі влітку 1976 року; Федеральна комісія зв'язку США дізналася про нього в липні 1976 року переважно від радіоаматорів[12]. Сигнал звучав як різке повторюване постукування з частотою 10 імпульсів на секунду й стрибав по всьому короткохвильовому діапазону кроками близько 100 кГц, затримуючись на кожній частоті від 30 секунд до 10 хвилин. Інженер BBC Дафід Вільямс оцінював потужність передавача в 20—40 МВт і більше[12]. Ще до 1976 року радіоаматори пам'ятали схожі завади, які вже на початку 1960-х називали «Російським дятлом»; ймовірно, це були попередники «Дуги»[13].
Стрибки частоти заважали радіомовленню, радіоаматорському зв'язку, морському, авіаційному та службовому зв'язку, що спричинило тисячі скарг з багатьох країн[5]. Певний час аматорський діапазон 14 МГц був практично заблокований[12]. Виробники приймачів почали вбудовувати в них спеціальні схеми придушення («Woodpecker Blanker»)[14], а радіоаматори об'єдналися в «Клуб мисливців на російського дятла» й намагалися глушити сигнал, передаючи синхронізовані немодульовані сигнали з тією ж частотою повторення імпульсів[15].
Тріангуляція показала, що сигнал іде з території Радянського Союзу. Через розбіжності в повідомленнях джерело розміщували біля Києва, Мінська, Чорнобиля, Гомеля чи Чернігова; на початку 1977 року британська преса з посиланням на пеленгатори НАТО називала Гомель[12]. Насправді всі ці повідомлення описували одну станцію: передавач поблизу Любеча й приймач біля Чорнобиля[9].
Від самого початку найпоширенішою була версія про загоризонтний радар, хоча існували й інші: від глушіння західних радіостанцій і зв'язку з підводними човнами до експериментів з контролю свідомості та впливу на погоду. Версію про глушіння відкинули, коли моніторинг показав, що від «дятла» так само потерпали Радіо Москва та інші прорадянські станції[5][2]. Аналіз структури імпульсів і поява другого «дятла» на сході СРСР, спрямованого на США, зробили висновок про радар остаточним[11]. 1988 року Федеральна комісія зв'язку США дослідила сигнал і визначила період повторення імпульсів близько 90 мс, діапазон частот 7—19 МГц, ширину смуги 0,02—0,8 МГц і типову тривалість передачі 7 хвилин; частота повторення становила 10 Гц, рідше — 16 і 20 Гц.
| Станція | Позиція | Координати | Робота | Стан |
|---|---|---|---|---|
| Дослідна («Дуга-Н», 5Н77), Миколаїв | приймальна (Калинівка) | 47°02′28.33″ пн. ш. 32°11′57.29″ сх. д. / 47.0412028° пн. ш. 32.1992472° сх. д.G O | з 1971 | демонтована (поч. 2000-х)[3] |
| передавальна | 46°48′26″ пн. ш. 32°13′12″ сх. д. / 46.80722° пн. ш. 32.22000° сх. д.G O | |||
| 5Н32 (західна), Чорнобиль-2 — Любеч-1 | приймальна (Чорнобиль-2) | 51°18′19.06″ пн. ш. 30°03′57.35″ сх. д. / 51.3052944° пн. ш. 30.0659306° сх. д.G O | 1976—1986 | антени збереглися, пам'ятка (з 2021)[16] |
| передавальна (Любеч-1, с. Розсудів) | 51°38′15.98″ пн. ш. 30°42′10.41″ сх. д. / 51.6377722° пн. ш. 30.7028917° сх. д.G O | демонтована | ||
| 5Н32 (східна), Комсомольськ-на-Амурі | приймальна (Велика Картель) | 50°23′07.98″ пн. ш. 137°19′41.87″ сх. д. / 50.3855500° пн. ш. 137.3282972° сх. д.G O | 1982—1989 | знята з чергування 14.11.1989, демонтована[1] |
| передавальна (Ліан-2) | 50°53′34.66″ пн. ш. 136°50′12.38″ сх. д. / 50.8929611° пн. ш. 136.8367722° сх. д.G O |
Точна вартість «Дуги» невідома, а наведені в різних джерелах оцінки дуже розходяться. Найчастіше називають суму від 0,5 до 1,5 млрд доларів США за чорнобильський об'єкт; прихильники конспірологічних версій стверджують, що він коштував удвічі дорожче за саму Чорнобильську АЕС[4]. GlobalSecurity наводить оцінку вартості понад 7 млрд радянських рублів і окремо — понад 1 млрд рублів, витрачених на самі локатори[1]. Telegraf наводить значно меншу цифру — 150 млн рублів, без зазначення року цін[6].


Приймальна позиція біля Чорнобиля-2 перебуває в 30-кілометровій зоні відчуження навколо ЧАЕС. Її подальше утримання не обговорювалося на переговорах між Україною та Росією, оскільки Україна вже передавала Росії дані з радіолокаційних станцій СПРН «Дністер-М» під Мукачевом і Севастополем. Антени досі стоять, але для роботи цілком непридатні: апаратуру демонтовано або розкрадено, конструкції поступово руйнуються[4].
Коли 2002 року Чорнобильська зона відкрилася для туристів, Чорнобиль-2 лишався закритим; лише з 2013 року відвідувачів почали пускати до «Дуги» в складі організованих груп, і вона швидко стала однією з найпопулярніших пам'яток зони[2][4]. У квітні 2012 року п'ятеро українських бейсджамперів уперше стрибнули зі щогли станції[2][17].
21 квітня 2021 року Кабінет Міністрів України вніс радіолокаційну станцію до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як пам'ятку науки і техніки національного значення (охоронний № 100030-Н). За словами міністра культури Олександра Ткаченка, рішення мало сприяти збереженню об'єкта та посилити шанси на внесення Чорнобильської зони до списку світової спадщини ЮНЕСКО[16][18].
Під час повномасштабного вторгнення Росії Чорнобильська зона з 24 лютого по 31 березня 2022 року перебувала під окупацією російських військ, які розграбували ЧАЕС і копали окопи в радіоактивно забрудненому Рудому лісі[19]. Туристичні відвідини зони, зокрема «Дуги», припинилися з початком вторгнення[6].

- 2015 року документальний фільм «Російський дятел» (The Russian Woodpecker, реж. Чед Грейсія) отримав Гран-прі журі за найкращу іноземну документальну стрічку на фестивалі Санденс[20][21]. Його герой, художник Федір Олександрович, висуває конспірологічну версію, що Чорнобильську катастрофу влаштували навмисно, щоб приховати провал «Дуги»; рецензенти відзначали, що фільм вражає, але театральність подачі знижує його переконливість[22]. У стрічці є інтерв'ю з колишнім командиром станції Мусійцем та іншими учасниками її будівництва й експлуатації.
- Книжка Маркіяна Камиша «Оформляндія, або Прогулянка в Зону» (англ. Stalking the Atomic City) описує нелегальні походи в зону, зокрема до «Дуги»; італійська La Repubblica включила її до найкращих книжок 2019 року[23].
- У відеогрі S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля станція відіграє важливу роль у сюжеті: на «Дугу» прибуває відроджений «Моноліт», і його лідер хоче використати її для зомбування всіх сталкерів у Зоні[24]. Станцію також можна побачити в іграх S.T.A.L.K.E.R.: Тінь Чорнобиля, Chernobylite, PlayerUnknown's Battlegrounds та на мапах Call of Duty[18].
- «Дуга» з'являється в серіалі Mysteries of the Abandoned каналу Science Channel.
- 29Б6 «Контейнер» — сучасна російська ЗГРЛС, сигнал якої радіоаматори порівнюють з «дятлом»
- Cobra Mist — американська ЗГРЛС у Великій Британії
- Jindalee Operational Radar Network — австралійська система загоризонтної радіолокації
- Чорнобиль-2
- 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 Pike, John (19 квітня 2018). 5N32 Duga [Arc] Steel Yard OTH. GlobalSecurity.org (англ.). Архів оригіналу за 19 січня 2010.
- 1 2 3 4 5 6 7 8 9 Nazaryan, Alexander (18 квітня 2014). The Massive Russian Radar Site in the Chernobyl Exclusion Zone. Newsweek (англ.). Архів оригіналу за 12 жовтня 2019.
- 1 2 3 Duga OTH Radars. Numbers Stations Research (англ.). 8 лютого 2016.
- 1 2 3 4 5 6 Fedykovych, Pavlo (4 березня 2019). Duga Radar: Enormous Abandoned Antenna Hidden in Forests Near Chernobyl. CNN (англ.). Архів оригіналу за 17 квітня 2021.
- 1 2 3 Wilson, David L. (Літо 1985). The 'Russian' (sic) Woodpecker… A Closer Look. Monitoring Times (англ.). Архів оригіналу за 8 квітня 2019.
- 1 2 3 4 5 Граковська Н. (13 лютого 2025). Величезний об'єкт довго зберігали в таємниці: як працював та що сталося з ядерним щитом СРСР в Україні. Телеграф.
- 1 2 3 4 5 6 Первов М. Системы ракетно-космической обороны России создавались так. — М.: Авиарус-XXI, 2004. — 544 с. (рос.)
- ↑ Paskevych, Sergiy (2008). Chernobyl-2. Secret Military Facility in the territory of exclusion zone. chornobyl.in.ua (англ.). Архів оригіналу за 28 серпня 2009.
- 1 2 3 Bukharin O. et al. Russian Strategic Nuclear Forces / Podvig P. (ed.). — Cambridge, Massachusetts : MIT Press, 2001.
- 1 2 3 4 5 6 7 [Wywiad] Władimir Musiec – ostatni dowódca kompleksu Czarnobyl-2. Czarnobyl.pl (пол.). Процитовано 5 листопада 2026.
- 1 2 3 Martinez, J. P. (Квітень 1982). Letter from J. P. Martinez. Wireless World (англ.): 89. Архів оригіналу за 8 квітня 2019.
- 1 2 3 4 5 6 Mystery Soviet Over-the-Horizon Tests. Wireless World (англ.): 53. Лютий 1977. Архів оригіналу за 8 квітня 2019.
- ↑ Piliounis, Ioannis (12 лютого 2017). A Nightmare for HAM Radio Operators: The 'Russian Woodpecker'. Planet Analog (англ.).
- ↑ Bailey, Tony (Лютий 1984). The Datong SRB2 Auto Woodpecker (PDF). Ham Radio Today (англ.): 2, 9, 39—41.
- ↑ Finley, Dave (7 липня 1982). Radio Hams Do Battle with 'Russian Woodpecker'. The Miami Herald (англ.). Архів оригіналу за 25 лютого 2019.
- 1 2 Радіолокаційну станцію «Дуга» в Чорнобилі внесли до реєстру нерухомих пам'яток України. Радіо Свобода. 21 квітня 2021. Архів оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 23 квітня 2021.
- ↑ Чорнобиль 2 став об'єктом для стрибків з парашутом. Сталкери в ЧЗВ в 2012 році. Відео стрибка з парашутом з Дуги. Архів оригіналу за 15 травня 2019. Процитовано 13 квітня 2019.
- 1 2 A Missile Radar in the Chernobyl Exclusion Zone Is Now a Protected Heritage Site. Vice (англ.). 26 квітня 2021.
- ↑ Хотин Р. (25 квітня 2026). Чорнобиль: 40 років після аварії. Радіо Свобода.
- ↑ THE RUSSIAN WOODPECKER WORLD CINEMA GRAND JURY PRIZE: DOCUMENTARY (англ.). Sundance Institute. Архів оригіналу за 1 лютого 2016. Процитовано 12 квітня 2015.
- ↑ Katherine Monk (1 лютого 2015). Stories of death, resistance and Russian Woodpecker win at Sundance (англ.). Canada.com. Архів оригіналу за 22 лютого 2016. Процитовано 12 квітня 2015.
- ↑ Fagerholm, Matt (2015). The Russian Woodpecker. RogerEbert.com (англ.).
- ↑ De Santis, Raffaella (28 грудня 2019). I libri più belli dell'anno ve li consiglia Robinson. Repubblica.it (італ.). Архів оригіналу за 1 січня 2020.
- ↑ Frequently Asked Questions. Stalker2.com (англ.). GSC Game World.
- Headrick, James M. Looking over the Horizon (HF Radar) // IEEE Spectrum. — 1990. — Vol. 27, no. 7. — P. 36—39. — doi:10.1109/6.58421.
- Headrick, James M., Skolnik, Merrill I. Over-the-horizon radar in the HF band // Proceedings of the IEEE. — 1974. — Vol. 62, no. 6. — P. 664—673.
- Headrick, James M. Ch. 24: HF over-the-horizon radar // Radar Handbook / Merrill I. Skolnik, ed. — 2nd ed. — New York: McGraw-Hill, 1990.
- Kosolov, A. A., ed. Fundamentals of Over-the-Horizon Radar / translated by W. F. Barton. — Norton, Mass.: Artech House, 1987.
- Яковлев О. И., Якубов В. П., Урядов В. П., Павельев А. Г. Распространение радиоволн.
- Первов М. Системы ракетно-космической обороны России создавались так. — М.: Авиарус-XXI, 2004. — 544 с.
- Про макети і доаварійні артефакти об'єкту Чорнобиль-2 [Архівовано 29 квітня 2014 у Wayback Machine.]
- Фоторепортаж из Чернобыля-2. 2008 год [Архівовано 8 вересня 2009 у Wayback Machine.]
- ЗГРЛС «Чернобыль-2» и Центр космической связи [Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine.]
- «Круг» — вспомогательная система для ЗГРЛС «Чернобыль — 2» [Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine.]
- Всевидяще око сверхсекретного объекта «Чернобыль-2»[недоступне посилання з квітня 2019]. Бывший командир уникального комплекса Владимир Мусиец дал свое первое интервью.
- Краткая история создания ЗГРЛС в г. Чернобыль-2. Фотографии и картосхемы. [Архівовано 23 серпня 2009 у Wayback Machine.]
- Задача — заглянуть за горизонт
- http://pvo.guns.ru/abm/duga.htm [Архівовано 6 березня 2009 у Wayback Machine.]
- https://web.archive.org/web/20071130095149/http://pripyat.com/ru/internet_photo/chernobyl_2/1/1627.html
- Глава про ЗГРЛС из книги «Первов М. Системы ракетно-космической обороны России создавались так..» М., Авиарус-XXI, 2004, 544 c.
- Chernobyl-2. Sercet Military Facility in the territory of exclusion zone. Text and photos [Архівовано 28 серпня 2009 у Wayback Machine.] 2008
- OTH-Radar «Chornobyl — 2» and Center of space-communication [Архівовано 4 грудня 2017 у Wayback Machine.]
- «Circle» is an auxiliary system for OTH-Radar «Chornobyl — 2» [Архівовано 22 січня 2019 у Wayback Machine.]
- The Russian Woodpecker [Архівовано 25 лютого 2019 у Wayback Machine.], Miami Herald, July 1982.
- Steel Yard OTH [Архівовано 19 січня 2010 у Wayback Machine.], globalsecurity.org
- Some pictures of Chernobyl-2 [Архівовано 26 червня 2012 у Wayback Machine.]
- Images of the Gomel installation.
- 'Duga' photos at englishrussia.com [Архівовано 15 липня 2011 у Wayback Machine.]
- Україна модернізує радар виявлення балістичних ракет. mil.in.ua. Український мілітарний портал. 17 серпня 2018. Архів оригіналу за 17 серпня 2018. Процитовано 17 серпня 2018.
- Демонтаж головної антени «Дуга-1» під Миколаєвом 2001 рік, Відео
