Любеч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Любеч
Lubech gerb.JPG
Герб Любеча
В'їзд до Любеча.
В'їзд до Любеча.
Любеч
Любеч на карті України
Любеч на карті України
Країна Україна Україна
Область/АРК Чернігівська область
Район/міськрада Ріпкинський район
Рада Любецька селищна рада
Код КОАТУУ: 7424456000
Основні дані
Засноване 882 р. (перша згадка)
Площа км²
Населення 2228 (01.01.2011)[1]
Густота 371,3 осіб/км²
Поштовий індекс 15041
Телефонний код +380 4641
Географічні координати 51°42′31″ пн. ш. 30°39′51″ сх. д. / 51.70861° пн. ш. 30.66417° сх. д. / 51.70861; 30.66417Координати: 51°42′31″ пн. ш. 30°39′51″ сх. д. / 51.70861° пн. ш. 30.66417° сх. д. / 51.70861; 30.66417
Водойма Дніпро
Відстань
Найближча залізнична станція: Неданчичі
До станції: 28 км
До райцентру:
 - залізницею: 75 км
 - автошляхами: 58 км
Селищна влада
Адреса 15041, смт Любеч, Красна площа, 3
Карта
Любеч (Україна)
Любеч
Любеч
Любеч (Чернігівська область)
Любеч
Любеч
Пам’ятник Малуші з Володимиром (Скульптор — М. Зігура)

Лю́беч — селище міського типу у Ріпкинському районі Чернігівської області, колись одне зі стародавніх та важливих міст Русі.

Походження назви міста[ред.ред. код]

Існує кілька легенд походження назви міста Любеч.

Згідно з одною, великі князі Аскольд і Дір, проходячи по Дніпру, довго насолоджувались місцевим краєвидом, зупинилися тут і назвали місце «Любезне».

Згідно з іншою, був князь Люб, і Любеч — місто від нього.

Згідно з третьою, назвали місто на честь нареченої чернігівського князя — Любави.

Давні греки називали Любеч «Амадокою», тобто місцем виготовлення човнів-однодеревок.

Є й інші версії, легенди та перекази про назву міста, але, безумовно, назва — слов'янського походження, від слів «любий», «любовний», «милий» тощо.

Історія[ред.ред. код]

Слов'янські поселення на місці Любеча існували вже в перші століття нашої ери.

Вхід до Антонієвої печери.
Рельеф Св. Атонія Печерського над входом у печеру (2012) Г.Єршов

Любеч уперше згадано в «Повісті врем'яних літ» під 882 роком, коли київський князь Олег захопив його й настановив тут свого посадника. У договорі Олега з греками під 907 роком Любеч значиться серед інших міст України-Русі.

949 — це велике торгове місто згадує візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний у трактаті «Про управління імперією».

Любеч виник у місцевості з дуже складним рельєфом, на краю високого лівобережного плато Дніпра. Топографічне розміщення давало можливість контролювати великий водний шлях «із варяг у греки». Любеч ніби замикав верхній Дніпро, річки Сож і Березину, захищаючи північні підступи до Києва. Тож тут не раз відбувалися військові сутички, що вирішували долю великокнязівського столу і всієї Київської держави. Так, перемігши в Любецькій битві у грудні 1016 свого брата Святополка, Ярослав Мудрий 1017 року опанував Київ. Битва 1024 року під Лиственом, неподалік від Любеча, започаткувала формування незалежного від Києва Чернігівського князівства.

В ХІ—ХІІ столітях Любеч став одним із найзначніших міст Чернігово-Сіверської землі. Наступні два століття він був центром удільного князівства.

1097 — відбувся Любецький з'їзд князів Київської Русі, який остаточно закріпив феодальний принцип «каждо да держить отчину свою».

1147 р. — Любеч зруйнований смоленським князем Ростиславом.

1157 р. — місто спустошили половці, у 1159 р. місто назване «пустим». 1180 р. — Другий Любецький з'їзд князів.

1239 р. — місто спустошила монгольська орда. ХІІІ ст. — в залежності від Орди; від першої половини ХІV ст. — під володарюванням брянських князів. 50-60-і рр. ХІV ст. — приєднання Любеча до Великого князівства Литовського.

1387 р. — король Владислав Ягайло надав місто у володіння Скиргайлу Ольгердовичу. 1394 р. — Любечем керують великокнязівські намісники. 1424 р. — у володінні боярина Альберта (Войцеха) Кайлікіновича Монивида. 1424–1458 рр. — у володінні Івана Монивидовича. 1458–1475 рр. — у володінні Войтеха (?) Монивидовича, сина Івана.

1471 — Любеч став центром волості Київського воєводства.

1477–1483 рр. — великокнязівським намісником в Любечі був Василь Любич. 1483 р., 2 жовтня — наданий у вотчину князю Василю Михайловичу Верейському. 1488 р. — перша згадка про любецьку митницю. 1499 р. — В. Верейський отримав підтвердження на Любецький замок від Олександра Ягелона. 1500 р. — містом володіє Марія Верейська (Палеолог).

1500 р., серпень — місто відібране князем Семеном Можайським, який приєднав його до Московської держави.

15001508 — входив до складу Московської держави.

1503 р., 28 березня — за міждержавним договором Любеч визнаний за Московією. 1505 та 1506 рр. — король Олександр підтвердив за Софією Верейською та її чоловіком Ольбрахтом Гаштольдом право збирати податки з Любеча (формальне пожалування).

1508 р. — повернення Любеча до ВКЛ. 1516 р. — наданий О. Гаштольду та С. Верейській «у вічність». 1522 р. — Любеч визнаний Московською державою за ВКЛ. 1526–1527 рр. — Московська держава зобов'язувалася Любеч з волостями «не воювати». 1536 р., липень — московський воєвода князь Іван Горенський спалив Любеч («острог взяли и посад пожгли»). 1539 р. — О. Гаштольд заповів усі свої маєтки дружині. 1542 р. — помер О. Гаштольд. 1542–1549 рр. — містом володіє Софія Гаштольд-Верейська, померла 1549 р. 1549 (1550 р.?) — проведений опис Любецького замку. 1549 р. — місто перейшло до великого князя як виморочний маєток, київські воєводи призначають до Любеча своїх намісників. 1551–1552 рр. — місто захоплене московським військом. 1553 р. — привілей Сигізмунда ІІ Августа міщанам Любеча. 1560 (1559?) — 1580 рр. — любецьким старостою був Павло Сапіга. 1560 р. — делегація любецького міщанства до Сигізмунда ІІ Августа. 1562 р. — Сигізмунд ІІ Август звільнив бояр та міщан Любецького замку від митних поборів. 1566–1567 рр. — Любеч розорений московським військом 1567 р. — друга делегація любецьких міщан до Сигізмунда ІІ Августа.

Із входженням Київського воєводства до складу Речі Посполитої (1569) місто стало центром окремого староства.

1570 р. — любецьким міщанам наданий королівський привілей на звільнення від «мыт и поборов». 1571 р. — проведена королівська ревізія Любецького староства. 1580–1583 рр. — любецьким старостою був Андрій Іванович Вишневецький. 1583–1584 рр. — уряд любецького старости займав київський каштелян Михайло Вишневецький. 1585–1594 рр. — любецьким та лоєвським старостою був Олександр Вишневецький, син попереднього старости, у 1578–1581 рр. — «старший» (гетьман) козацького реєстру. 1594–1611 рр. — старостування Войцеха Хотимерського (Хотимирського). 1606 р. — проведений опис («інвентар») Любеча. 1609–1611 рр. — Любеч став базою армії Речі Посполитої у війні з Московською державою. 1612–1627 рр. — любецьким та лоївським старостою був Миколай Струсь. 1612–1613 рр. — Любеч постраждав від нападів московського війська.

1616 р. — у Любечі була побудована нова потужна фортеця (згоріла до 1654 р.). 1617 р. — московські війська випалили посади Любеча. 1622 р. — проведена королівська ревізія Любецького староства. 1629–1633 рр. — любецьким стольником був польський шляхтич Станіслав Рей. 1633–1638 рр. — старостування Адама Калиновського. 1635 р. — Адам Калиновський передав права на Любеч своїй дружині Христині Струсь (1605–1647 рр.) 1638–1648 рр. — любецьким та лоєвським старостою був чернігівський воєвода Марцін Калиновський. 1643–1645 (?) р. — Любецьке та Лоєвське староства знаходилися в оренді у київського підстолія Максиміліана Бжозовського. 1644 р. — відновлення у Любечі митниці. 1646 р. — інкорпорація Любецького та Лоєвського староств до Стародубського повіту Смоленського воєводства Великого князівства Литовського. 1648 (?) — 1649 (?) рр. — любецьким та лоєвським старостою був чернігівський воєвода Самуель Єжи Калиновський. 1648 — місто як сотенний центр увійшло до Гетьманщини.

1649 р. — ультиматум Б. Хмельницького, за яким Любеч мав перейти під юрисдикцію Війська Запорозького. 1649 р., 31 липня — перша Лоєвська битва.

16491652 — Любеч був зайнятий литовськими військами.

1650 р. — Гетьман Б. Хмельницький зробив Любеч ранговою маєтністю чернігівських полковників. 1651 р., 26 червня (6 липня) — друга Лоєвська битва («Битва під Ріпками»). 1651 р. — володарем Любеча став князь Януш Радзивіл. 1651 та 1653 рр. — Любеч як опорна база армії ВКЛ на Лівобережжі знаходився у козацькій облозі та був відвойований козаками.

1654 р. — Любеч названий «пустим», до міста була введена московська залога. 1662 р. — чернігівський полковник О. Силич отримав грамоту царя Олексія Михайловича із затвердженням прав на Любеч. 1663 р. — універсал гетьмана І. Брюховецького любецьким міщанам. За гетьманування Івана Мазепи містом володів сам гетьман.

1693 р. — чернігівський архієпископ Лазар Баранович надав дозвіл ієродиякону Іоні та монаху Інокентію Щирському відновити Любецький монастир Св. Антонія. 1694 р. — Любецький монастир отримав універсал І. Мазепи. 1708 р. — після розправи над мазепинцями Петро І пожалував Любеч Павлу Полуботку.

1712 р. — московське військо у Любечі чатувало прихід з Правобережжя повсталих запорожців. 1764 р. — Любеч перейшов до родини Милорадовичів. 1781 р. — ліквідована любецька сотня. 1802 р. — Любеч став містечком Городнянського повіту.

У 900-у річницю міста (1997), вшановуючи історичні події Любецького з'їзду, скульптор Геннадій Єршов створив образ ченця-літописця та рельєфні портрети князів. Бронзовий пам'ятник встановлений на Замковій горі.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Радянські війська вибили нацистів з Любеча 24 вересня 1943 року.

Господарство[ред.ред. код]

Функціонує ТОВ "ШТИЛЬ". Вид діяльності: рибництво; надання послуг у рибництві. [2] Також — ТОВ "ЛЮБЕЦЬКЕ". Вид діяльності: розведення свиней. [3]

Видатні особи[ред.ред. код]

Старости Любеча[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]


Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Любеч в Інтернеті[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.