Любеч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Любеч
Lubech gerb.JPG
Герб Любеча
В'їзд до Любеча.
В'їзд до Любеча.
Любеч
Любеч на карті України
Любеч на карті України
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Ріпкинський район
Рада Любецька селищна рада
Код КОАТУУ: 7424456000
Основні дані
Засноване 882 р. (перша згадка)
Площа км²
Населення 2 086 (01.01.2016) [1]
Густота 371,3 осіб/км²
Поштовий індекс 15041
Телефонний код +380 4641
Географічні координати 51°42′31″ пн. ш. 30°39′51″ сх. д. / 51.70861° пн. ш. 30.66417° сх. д. / 51.70861; 30.66417Координати: 51°42′31″ пн. ш. 30°39′51″ сх. д. / 51.70861° пн. ш. 30.66417° сх. д. / 51.70861; 30.66417
Водойма Дніпро
Відстань
Найближча залізнична станція: Неданчичі
До станції: 28 км
До райцентру:
 - залізницею: 75 км
 - автошляхами: 58 км
Селищна влада
Адреса 15041, смт Любеч, Красна площа, 3
Карта
Любеч (Україна)
Любеч
Любеч
Любеч (Чернігівська область)
Любеч
Любеч

Commons-logo.svg Любеч у Вікісховищі

Пам’ятник Малуші з Володимиром (Скульптор — М. Зігура)

Лю́беч — селище міського типу у Ріпкинському районі Чернігівської області, колись одне зі стародавніх та важливих міст Русі.

Походження назви міста[ред.ред. код]

Існує кілька легенд походження назви міста Любеч.

Згідно з одною, великі князі Аскольд і Дір, проходячи по Дніпру, довго насолоджувались місцевим краєвидом, зупинилися тут і назвали місце «Любезне».

Згідно з іншою, був князь Люб, і Любеч — місто від нього.

Згідно з третьою, назвали місто на честь нареченої чернігівського князя — Любави.

Давні греки називали Любеч «Амадокою», тобто місцем виготовлення човнів-однодеревок.

Є й інші версії, легенди та перекази про назву міста, але, безумовно, назва — слов'янського походження, від слів «любий», «любовний», «милий» тощо.

Історія[ред.ред. код]

Слов'янські поселення на місці Любеча існували вже в перші століття нашої ери.

Вхід до Антонієвої печери.
Рельеф Св. Атонія Печерського над входом у печеру (2012) Г.Єршов

Любеч уперше згадано в «Повісті врем'яних літ» під 882 роком, коли київський князь Олег захопив його й настановив тут свого посадника. У договорі Олега з греками під 907 роком Любеч значиться серед інших міст України-Русі.

949 — це велике торгове місто згадує візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний у трактаті «Про управління імперією».

Любеч виник у місцевості з дуже складним рельєфом, на краю високого лівобережного плато Дніпра. Топографічне розміщення давало можливість контролювати великий водний шлях «із варяг у греки». Любеч ніби замикав верхній Дніпро, річки Сож і Березину, захищаючи північні підступи до Києва. Тож тут не раз відбувалися військові сутички, що вирішували долю великокнязівського столу і всієї Київської держави. Так, перемігши в Любецькій битві у грудні 1016 свого брата Святополка, Ярослав Мудрий 1017 року опанував Київ. Битва 1024 року під Лиственом, неподалік від Любеча, започаткувала формування незалежного від Києва Чернігівського князівства.

В ХІ—ХІІ столітях Любеч став одним із найзначніших міст Чернігово-Сіверської землі. Наступні два століття він був центром удільного князівства.

1097 — відбувся Любецький з'їзд князів Київської Русі, який остаточно закріпив феодальний принцип «каждо да держить отчину свою».

1147 р. — Любеч зруйнований смоленським князем Ростиславом.

1157 р. — місто спустошили половці, у 1159 р. місто назване «пустим». 1180 р. — Другий Любецький з'їзд князів.

1239 р. — місто спустошила монгольська орда. ХІІІ ст. — в залежності від Орди; від першої половини ХІV ст. — під володарюванням брянських князів. 50-60-і рр. ХІV ст. — приєднання Любеча до Великого князівства Литовського.

1387 р. — король Владислав Ягайло надав місто у володіння Скиргайлу Ольгердовичу. 1394 р. — Любечем керують великокнязівські намісники. 1424 р. — у володінні боярина Альберта (Войцеха) Кайлікіновича Монивида. 1424–1458 рр. — у володінні Івана Монивидовича. 1458–1475 рр. — у володінні Войтеха (?) Монивидовича, сина Івана.

1471 — Любеч став центром волості Київського воєводства.

1477–1483 рр. — великокнязівським намісником в Любечі був Василь Любич. 1483 р., 2 жовтня — наданий у вотчину князю Василю Михайловичу Верейському. 1488 р. — перша згадка про любецьку митницю. 1499 р. — В. Верейський отримав підтвердження на Любецький замок від Олександра Ягелона. 1500 р. — містом володіє Марія Верейська (Палеолог).

1500 р., серпень — місто відібране князем Семеном Можайським, який приєднав його до Московської держави.

15001508 — входив до складу Московської держави.

1503 р., 28 березня — за міждержавним договором Любеч визнаний за Московією. 1505 та 1506 рр. — король Олександр підтвердив за Софією Верейською та її чоловіком Ольбрахтом Гаштольдом право збирати податки з Любеча (формальне пожалування).

1508 р. — повернення Любеча до ВКЛ. 1516 р. — наданий О. Гаштольду та С. Верейській «у вічність». 1522 р. — Любеч визнаний Московською державою за ВКЛ. 1526–1527 рр. — Московська держава зобов'язувалася Любеч з волостями «не воювати». 1536 р., липень — московський воєвода князь Іван Горенський спалив Любеч («острог взяли и посад пожгли»). 1539 р. — О. Гаштольд заповів усі свої маєтки дружині. 1542 р. — помер О. Гаштольд. 1542–1549 рр. — містом володіє Софія Гаштольд-Верейська, померла 1549 р. 1549 (1550 р.?) — проведений опис Любецького замку. 1549 р. — місто перейшло до великого князя як виморочний маєток, київські воєводи призначають до Любеча своїх намісників. 1551–1552 рр. — місто захоплене московським військом. 1553 р. — привілей Сигізмунда ІІ Августа міщанам Любеча. 1560 (1559?) — 1580 рр. — любецьким старостою був Павло Сапіга. 1560 р. — делегація любецького міщанства до Сигізмунда ІІ Августа. 1562 р. — Сигізмунд ІІ Август звільнив бояр та міщан Любецького замку від митних поборів. 1566–1567 рр. — Любеч розорений московським військом 1567 р. — друга делегація любецьких міщан до Сигізмунда ІІ Августа.

Із входженням Київського воєводства до складу Речі Посполитої (1569) місто стало центром окремого староства.

1570 р. — любецьким міщанам наданий королівський привілей на звільнення від «мыт и поборов». 1571 р. — проведена королівська ревізія Любецького староства. 1580–1583 рр. — любецьким старостою був Андрій Іванович Вишневецький. 1583–1584 рр. — уряд любецького старости займав київський каштелян Михайло Вишневецький. 1585–1594 рр. — любецьким та лоєвським старостою був Олександр Вишневецький, син попереднього старости, у 1578–1581 рр. — «старший» (гетьман) козацького реєстру. 1594–1611 рр. — старостування Войцеха Хотимерського (Хотимирського). 1606 р. — проведений опис («інвентар») Любеча. 1609–1611 рр. — Любеч став базою армії Речі Посполитої у війні з Московською державою. 1612–1627 рр. — любецьким та лоївським старостою був Миколай Струсь. 1612–1613 рр. — Любеч постраждав від нападів московського війська.

1616 р. — у Любечі була побудована нова потужна фортеця (згоріла до 1654 р.). 1617 р. — московські війська випалили посади Любеча. 1622 р. — проведена королівська ревізія Любецького староства. 1629–1633 рр. — любецьким стольником був польський шляхтич Станіслав Рей. 1633–1638 рр. — старостування Адама Калиновського. 1635 р. — Адам Калиновський передав права на Любеч своїй дружині Христині Струсь (1605–1647 рр.) 1638–1648 рр. — любецьким та лоєвським старостою був чернігівський воєвода Марцін Калиновський. 1643–1645 (?) р. — Любецьке та Лоєвське староства знаходилися в оренді у київського підстолія Максиміліана Бжозовського. 1644 р. — відновлення у Любечі митниці. 1646 р. — інкорпорація Любецького та Лоєвського староств до Стародубського повіту Смоленського воєводства Великого князівства Литовського. 1648 (?) — 1649 (?) рр. — любецьким та лоєвським старостою був чернігівський воєвода Самуель Єжи Калиновський. 1648 — місто як сотенний центр увійшло до Гетьманщини.

1649 р. — ультиматум Б. Хмельницького, за яким Любеч мав перейти під юрисдикцію Війська Запорозького. 1649 р., 31 липня — перша Лоєвська битва.

16491652 — Любеч був зайнятий литовськими військами.

1650 р. — Гетьман Б. Хмельницький зробив Любеч ранговою маєтністю чернігівських полковників. 1651 р., 26 червня (6 липня) — друга Лоєвська битва («Битва під Ріпками»). 1651 р. — володарем Любеча став князь Януш Радзивіл. 1651 та 1653 рр. — Любеч як опорна база армії ВКЛ на Лівобережжі знаходився у козацькій облозі та був відвойований козаками.

1654 р. — Любеч названий «пустим», до міста була введена московська залога. 1662 р. — чернігівський полковник О. Силич отримав грамоту царя Олексія Михайловича із затвердженням прав на Любеч. 1663 р. — універсал гетьмана І. Брюховецького любецьким міщанам. За гетьманування Івана Мазепи містом володів сам гетьман.

1693 р. — чернігівський архієпископ Лазар Баранович надав дозвіл ієродиякону Іоні та монаху Інокентію Щирському відновити Любецький монастир Св. Антонія. 1694 р. — Любецький монастир отримав універсал І. Мазепи. 1708 р. — після розправи над мазепинцями Петро І пожалував Любеч Павлу Полуботку.

1712 р. — московське військо у Любечі чатувало прихід з Правобережжя повсталих запорожців. 1764 р. — Любеч перейшов до родини Милорадовичів. 1781 р. — ліквідована любецька сотня. 1802 р. — Любеч став містечком Городнянського повіту.

У 900-у річницю міста (1997), вшановуючи історичні події Любецького з'їзду, скульптор Геннадій Єршов створив образ ченця-літописця та рельєфні портрети князів. Бронзовий пам'ятник встановлений на Замковій горі.

Друга світова війна[ред.ред. код]

27 червня 1941 року був сформований винищувальний батальйон, який зразу ж було відправлено на фронт. А 1 вересня місто окупували німецькі війська. Вже в грудні 1941 року вчитель любецької школи М.Мишко організував підпільну групу чисельністю 16 чоловік. Після того, як окупанти розстріляли М.Мишка, підпільників очолив О.Шаповал. Одночасно в місті діяла інша підпільна група, яку очолили робітники любецької МТС А.Остапенко та М.Леоненко. Вони псували трактори, зірвали відправку до Німеччини 300 молодих любечан, вчасно попередивши місцеве населення про небезпеку. Любеч разом із навколишніми селами входив до зони дій партизанського загону ім. М.Коцюбинського, яким командував М.Таранущенко. У 1943 році був сформований Любецький партизанський загін у складі 40 чоловік під керівництвом П.Дудка. Комісаром загону був О.Седляр.Партизани знищили ешелон з паливом, спалили зерно, що було приготоване для відправки до Німеччини, розгромили кілька поліцейських дільниць. Але проти них були кинуті значні сили ворога, і партизани відступили на північ, влившись у з’єднання під командуванням Миколи Попудренка як окремий загін ім. Ф.Дзержинського. Об’єднані сили партизан оперували на Дніпрі, шосе Чернігів - Гомель і дорогах з Любеча до Чернігова та Ріпок, паралізувавши окупаційну владу на значній території. До серпня 1943 року партизанське з’єднання М.Попудренка звільнило від окупантів більшість сіл навколо Любеча, а 23 вересня у місто вступили частини військ 61 армії Центрального фронту. На фронті з нацистами билися 733 жителі Любеча, з них 388 з війни не повернулись. Їх імена викарбувано на пам’ятнику, встановленому 1968 року на колишньому любецькому базарному майдані. 221 любечанин був нагороджений бойовими орденами та медалями. Льотчику Костянтину Тарасевичу, який зробив 576 бойових вильотів посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Населення[ред.ред. код]

Чисельність населення[ред.ред. код]

1959 1979 1989 2001 2016
3922 4089 3771 2648 2086

Розподіл населення за рідною мовою (2001)[ред.ред. код]

українська мова російська білоруська
94,82% 4,46% 0,72%

Господарство[ред.ред. код]

Функціонує ТОВ "ШТИЛЬ". Вид діяльності: рибництво; надання послуг у рибництві. [2] Також — ТОВ "ЛЮБЕЦЬКЕ". Вид діяльності: розведення свиней. [3]

Відомі особи[ред.ред. код]

Старости Любеча[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Любеч в Інтернеті[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.