Збігнев Зьобро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Збіґнев Зьобро)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Збігнев Зьобро
пол. Zbigniew Ziobro
Народився 18 серпня 1970(1970-08-18)[1] (53 роки)
Краків, Краківське воєводство[d], Польська Народна Республіка[1]
Країна  Республіка Польща
Діяльність політик, правник, адвокат
Alma mater Ягеллонський університет (1994)
Знання мов польська
Заклад Міністерство юстиції Польщі
Посада міністр юстиції Польщіd, Депутат Європейського парламенту[2], міністр юстиції Польщіd[3] і член Сейму Польщі[d][4]
Партія Sovereign Polandd і Право і справедливість
У шлюбі з Patrycja Koteckad
Автограф
Нагороди
Сайт zbigniewziobro.pl

Збігнев Тадеуш Зьобро (пол. Zbigniew Tadeusz Ziobro ˈzbiɡɲɛf ˈʑɔbrɔ ; нар. 18 серпня 1970, Краків[5]) — польський політик і правник. Міністр юстиції Польщі (2005—2007), генеральний прокурор уряду Казімежа Марцінкевича та Ярослава Качинського, з 2015 року міністр юстиції урядів Беати Шидло та Матеуша Моравецького, з 2016 року знову Генеральний прокурор. Депутат сейму IV, V, VI та VIII скликань, депутат Європейського Парламенту сьомого скликання, співзасновник і голова партії «Солідарна Польща».

Життєпис[ред. | ред. код]

Освіта та робота[ред. | ред. код]

1994 року закінчив факультет права та управління Ягеллонського університету. Після закінчення університету проходив у прокуратурі міста Катовиць прокурорське навчання. У 1997 році він пройшов прокурорську експертизу, але ніколи не працював як прокурор або помічник прокурора. Закінчивши навчання, він працював, зокрема у Загальній митній інспекції в 1998—2000 роках. Потім був радником міністра внутрішніх справ і адміністрації Марека Бернацького.

Політична діяльність[ред. | ред. код]

До 2005[ред. | ред. код]

З грудня 2000 року він був секретарем команди з внесення змін до кодифікації кримінального права в Міністерстві юстиції[6]. З березня по липень 2001 року працював заступником статс-секретаря в Міністерстві юстиції, був одним з найближчих співробітників міністра Леха Качинського. Після звільнення Качинського, Зьобро також пішов із міністерства.

2001 року став співзасновником партії «Право і справедливость». Того ж року обраний до Сейму 4-го скликання з Краківського району . Засідав у слідчому комітеті, який займався гучною «справою Ривіна». Він був автором доповіді про те, що відповідальність за порушення, пов'язані з роботою над поправками закону про радіо та телебачення, несуть прем'єр-міністр Лешек Міллер, заступник міністра культури і голови радників міністрів Олександр Якубовська, міністр Лех Нікольський, президент ТВП Роберт Квятковський та секретар Національної ради радіо і телебачення Володимир Чарзасти, Вони були включені в так звану «групу влади». 24 вересня 2004 року Сейм прийняв цей звіт як остаточний.

На місцевих виборах 27 жовтня 2002 року був кандидатом на посаду мера Кракова (не вийшов у другий тур). На парламентських виборах 2005 року він знову здобув мандат депутата від краківського округу, отримавши 120 188 голосів і перше місце в окрузі. 2005 року Зьобро керував передвиборною кампанією майбутнього переможця — Леха Качинського.

Зьобро на похороні Леха та Марії Качинських (2010); зліва Агата Корнгаузер-Дуда

31 жовтня 2005 року призначений міністром юстиції та генеральним прокурором уряду Казимира Марцінкевича. Зберіг ці посади і в уряді Ярослава Качинського. 2006 року він отримав звання «Людина року» за версією тижневика «Wprost»[7].

2007—2015 роки[ред. | ред. код]

На парламентських виборах 2007 року він знову отримав найбільшу кількість голосів у Краківському окрузі (164 681)[8] . 12 січня 2008 року Збігнев Зьобро став засутупником голови партії «Право і справедливість».

2008 році прокурор подав заяву про позбавлення депутатської недоторканності через намір оголосити обвинувачення в перевищенні службових повноважень під час надання Ярославові Качинському доступу до частини матеріалів так званої «паливної мафії». 3 вересня того ж року Зьобро сам відмовився від депутатської недоторканності[9]. 4 листопада 2009 року розслідування проти нього було припинено через відсутність достатніх даних, що підтверджують вчинення злочину[10].

На виборах до Європейського Парламенту у 2009 році він був обраний як Євродепутат від округу Краків. Отримав 335 933 голосів, що було другим результатом у країні (після Єжи Бузека)[11] .

2010 року колишній міністр вгутрішніх справЯнуш Качмарек заявив, що Збіїнєвв Зьобро на посаді міністра юстиції особливо цікавився прокурорськими провадження, в яких фігурували імена політиків. Судовий процес проти Зьобра за звинуваченням у порушенні особистих прав розпочався навесні 2011 року в окружному суді Гданська[12].

Через пів року політичний комітет Партії і справедливості вирішив виключити його з партії[13]. Через три дні група кільканадцяти депутатів Сейму від партії «Право і справедливість» (ЗМІ назвали їх «зьобристами») створила парламентську фракцію «Солідарна Польща»[14]. Діячі, зібрані навколо Збігнева Зьобра, створили сформували партію з цією назвою, установчий з'їзд якої відбувся 24 березня 2012 року, а Зьобро був обраний її головою. Повна назва партії — «Солідарна Польща Збінєва Зьобро».

Після 2015 року[ред. | ред. код]

На парламентських виборах 2015 року Збігнев Зьобро був зареєстрований як кандидат від партії Право і справедливість в окрузі Кельців. Він отримав мандат 8-ї каденції, отримавши 67 238 голосів.[15] 16 листопада того ж року призначений міністром юстиції в уряді Беати Шидло.[16]

Як міністр юстиції, брав участь у розробленні змін у судовій системі, які спричинили політичний конфлікт і масові протести щодо незалежності Верховного суду, які розпочалися 2017 року[17].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б https://web.archive.org/web/20240312193652/https://katalog.bip.ipn.gov.pl/informacje/12515
  2. http://www.europarl.europa.eu/meps/en/96803
  3. Rada Ministrów - Gov.pl - Portal Gov.pl
  4. Wszyscy posłowie
  5. Zbigniew Ziobro. Архів оригіналу за 19 січня 2019. Процитовано 26 січня 2019.
  6. Sławomir Cenckiewicz та інші, Лех Качинський. Політична біографія 1949—2005, прибуток і S-ка, Познань 2013, стор. 706—713,
  7. Prezydent RP na gali „Człowiek Roku 2006”. 4 lutego 2007. Архів оригіналу за 26 січня 2019. Процитовано 26 січня 2019.
  8. Ярослав Говін з ПО отримав більше голосів у Кракові.
  9. Ziobro zrzekł się immunitetu. 3 września 2008. Архів оригіналу за 22 травня 2011. Процитовано 26 січня 2019.
  10. Ziobro nie ujawnił tajemnicy, śledztwo umorzone. 4 listopada 2009. Архів оригіналу за 22 травня 2011. Процитовано 26 січня 2019.
  11. Serwis PKW – Wybory 2009. Архів оригіналу за 16 березня 2019. Процитовано 26 січня 2019.
  12. Ruszył proces Zbigniewa Ziobry przeciwko tygodnikowi „Polityka”. 13 kwietnia 2011. Архів оригіналу за 2 січня 2014. Процитовано 26 січня 2019.
  13. Ziobro, Kurski i Cymański wyrzuceni z PiS. 4 listopada 2011. Архів оригіналу за 23 червня 2015. Процитовано 26 січня 2019.
  14. Ziobryści stworzyli własny klub parlamentarny – Solidarna Polska”. 7 listopada 2011. Архів оригіналу за 26 січня 2019. Процитовано 26 січня 2019.
  15. Serwis PKW – Wybory 2015. Архів оригіналу за 6 листопада 2018. Процитовано 26 січня 2019.
  16. Prezydent powołał rząd. 16 listopada 2015. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 26 січня 2019.
  17. Ziobro: jeśli prezydent odrzuci radykalne reformy, wywoła kryzys. 2 sierpnia 2017. Архів оригіналу за 10 листопада 2018. Процитовано 26 січня 2019.