Зигмунд фон Райшах
| Зигмунд фон Райшах | ||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| нім. Sigmund Freiherr von Reischach | ||||||||||
 | ||||||||||
| Народився |
10 лютого 1809 Відень,  Австрійська імперія | |||||||||
| Помер |
13 листопада 1878 (69 років) Відень, .svg){kind=small} Австро-Угорщина | |||||||||
| Громадянство |
Австрійська імперія→ Австро-Угорщина | |||||||||
| Національність | австрієць | |||||||||
| Діяльність | дипломат, офіцер | |||||||||
| Відомий завдяки | полководець, камерарій | |||||||||
| Титул | Барон | |||||||||
| Військове звання | Фельдцейхмейстер | |||||||||
| Термін | 1828–24 червня 1862 | |||||||||
| Рід | Райшах | |||||||||
| Батько | Людвіг Юда Тадеуш фон Райшах | |||||||||
| Мати | Марія Кароліна Коллоніц фон Коллоград | |||||||||
| Нагороди |
| |||||||||
 Герб Райшах | ||||||||||
Барон Зигмунд (Сігізмунд) фон Райшах (нім. Sigmund (Sigismund) Freiherr von Reischach; 10 лютого 1809, Відень — 13 листопада 1878, Відень) — австрійський придворний чиновник (камерарій), таємний радник, фельдцейхмейстер австрійської армії, посланник і повноважний міністр від Мальтійського ордену при імператорському дворі у Відні.
Біографія[ред. | ред. код]
Зигмунд походив зі старого шляхетного роду Райшахів і був третім сином фельдмаршал–лейтенанта і обергофмейстера ерцгерцога Людвіга Юди Таддеуша (1776–1839) та Марії Кароліни, графині Коллоніц фон Коллоград (1769–1826).[1] Він був неодруженим і бездітним.
Військову кар'єру розпочав у 4-му єгерському батальйоні, до якого приєднався в 1828 році в чині лейтенанта. У березні 1831 року він отримав звання оберлейтенанта 38–го піхотного полку, а у вересні 1835 р. звання гауптмана.
На посаді камергера він був призначений сицилійському королю Фердинанду II і російському престолонасліднику Олександру під час їхнього перебування у Відні, потім відправлений до Лондона на коронацію королеви Вікторії та до Санкт–Петербурга на одруження російського престолонаслідника.[2]
18 червня 1841 р. в чині майора переведений в 21–й піхотний полк, пізніше, у жовтні того ж року, до 15–го піхотного полку. 9 вересня 1844 р. отримав звання підполковника. 11 вересня 1846 р., у віці 37 років, в званні полковника він був призначений командиром 7–го піхотного полку, яким командував в Італійській кампанії 1848 і 1849 років. Під Міланом і в битві при Санта-Лючії відзначився своєю хоробрістю.[3] Проте, його бойові заслуги у Санта-Лючії були перевершені у Куртатоне 29 травня 1848 року. Куртатоне було сильно укріплене і захищене перед в'їздом польовим редутом, оснащеним п'ятьма гарматами. Ворог відбивав усі атаки, поки відділу його полку не вдалося взяти штурмом цвинтар і закріпитися на ньому. Звідти штурмовою колоною полковник брав будинок за будинком: в рукопашному бою, під сильним вогнем ворога по всій місцевості. Його полку вдалося взяти у полон 120 чоловік, захопити три бойові прапори разом з багатьма сотнями зброї та рушниць. За цей героїчний вчинок, який забезпечив армії дуже важливу базу для досягнення перемоги, він був удостоєний нагороді ордена Марії Терезії на прохання капітула ордена. Барон Зигмунд так само відважно бився в сутичці під Гоїто і при штурмі Віченци, де був поранений, але це не завадило йому взяти участь в подальших битвах під Соною і Кустоццей, а також у битві перед Міланом зі своїм полком.[4]
Після переможної другої кампанії проти П'ємонту 30 квітня 1849 року Райшах отримав звання генерал–майора[5] і очолив бригаду 1-го армійського корпусу в Угорщині. Також під час придушення Угорського повстання 1849 р. він відзначився особистою хоробрістю та рішучим керівництвом своїми військами, особливо перед Коморном 2 липня, де він, наступаючи вздовж Дунаю на лівому крилі 1–го армійського корпусу, незважаючи на зустрічний наказ, розгромив ворога біля плацдарму і за короткий час зайняв три редути, захопив три гармати і міномет та взяв у полон близько 60 осіб. Таким же чином він відзначився в бою під Драйшпіцем.
За високі бойові заслуги 9 листопада 1853 р. отримав звання фельдмаршал–лейтенанта[5] та призначений генералом 6–го армійського корпусу.[2][3] Крім того, 30 січня 1857 року австрійський імператор призначив його почесним шефом 21–го піхотного полку. Під час Австро–італо–французької війни 1859 року дивізія «Райшах» тричі відкидала французьку армію через Навільйо. Генерал був тяжко поранений у битві при Маджентою. В подальшому призначений командувачем 13–го армійського корпусу.
Звільнений у відставку 9 вересня 1859 року. Отримав статус таємного радника 20 грудня того ж року.[4]
Зигмунд Райшах пішов у відставку за власним бажанням 24 червня 1862 року та був удостоєний 28 лютого 1873 року званням фельдцейхмейстра.[5]
Генеалогія[ред. | ред. код]
| Юда Тадеуш фон Райшах | Марія Анна Агата Іда фон Бодман | Франц Йосиф Евсебій фон Шауенбург | Марія Клара Рейнська | Ласло Коллоніц фон Коллоград | Марія Елеонора Коллоніц фон Коллоград | Фрідріх Лоренц Кавріані | Марія Розалія фон Штюргх | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Юда Тадеш фон Райшах | Марія Габріель фон Шауенбург | Карл Йозеф Коллоніц фон Коллоград | Марія Фрідеріка Кавріані | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Юда Тадеуш фон Райшах | Марія Кароліна Коллоніц фон Коллоград | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Зигмунд фон Райшах | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Пам'ять[ред. | ред. код]
У меморіалі Гельденберга йому встановлено пам'ятник поруч із бюстами діячів Австро-італійської війни (1848—1849), на якому він зображений у колишньому званні полковника.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Командорський хрест Військового ордена Марії Терезії;
- Командорський хрест Ордену Леопольда;
- Хрест військових заслуг.
- Лицарський хрест Ордена Святого Фердинанда «За заслуги» (1836).[2]
- Орден Святої Анни І ступеня;
- Орден Святого Станіслава І ступеня (1841);
- Орден Святого Володимира IV ступеня (1839).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Antonio Schmidt-Brentano: Die k. k. bzw. k. u. k. Generalität 1618—1815. Österreichisches Staatsarchiv, 1906, S. 80. (нім.)
- ↑ а б в Joseph Strack: Die Generale der österreichischen Armee: nach k. k. Feldacten und andern gedruckten Quellen. Verlag von Joseph Keck und Sohn, Wien 1850, S. 645 ff.(нім.)
- ↑ а б C. A. Schweigerd: Oesterreichs Helden und Heerführer: von Maximilian I. bis auf die heutige Zeit. Band 3, Teil 2, Verlags-Comptoir, Wurzen 1855, S. 1182. (нім.)
- ↑ а б Deutsche Biographie. web.archive.org. 1 листопада 2014. Архів оригіналу за 1 листопада 2014. Процитовано 5 квітня 2023.
- ↑ а б в Antonio Schmidt-Brentano: Die k. k. bzw. k. u. k. Generalität 1816—1918. Österreichisches Staatsarchiv, 1907, S. 149. (нім.)
- Народились 10 лютого
- Народились 1809
- Померли 13 листопада
- Померли 1878
- Командори ордена Марії-Терезії (Австро-Угорщина)
- Кавалери командорського хреста ордена Леопольда (Австрія)
- Нагороджені хрестом «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
- Нагороджені Військовою медаллю (Австро-Угорщина)
- Нагородженні Відзнакою «За службу» (Австро-Угорщина)
- Кавалери ордена Святої Анни 1 ступеня
- Кавалери ордена Святого Станіслава 1 ступеня
- Кавалери ордена Святого Володимира 4 ступеня з мечами та бантом
- Уродженці Відня
- Австрійські барони
- Австрійські таємні радники
- Військовослужбовці Австрійської імперії
- Вояки армії Австро-Угорщини
- Фельдцейхмейстери (Австро-Угорщина)
- Учасники австро-італо-французької війни
- Кавалери ордена Святого Володимира 4 ступеня
- Почесні шефи австро-угорських полків
- Померли у Відні