Австро-італо-французька війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Австро-італо-французька війна
Австрійсько-французькі війни
Napoléon III à la bataille de Solférino..jpg
Наполеон III в битві під Сольферіно
Дата: 29 квітня 185911 липня 1859 року
Місце: Ломбардо-Венеціанське королівство
Результат: Перемога Франції та Сардинії
Територіальні зміни: Сардинія анексувала Ломбардію і в подальшому центрально-італійські держави
Франції перейшли Савойя та Ніцца
Сторони
Flag of France (1794–1815, 1830–1958).svg Друга французька імперія
Flag of Kingdom of Sardinia (1848).svg Сардинське королівство
Підтримка:
Flag of the United Principalities of Wallachia and Moldavia (1859 - 1862).svg Об'єднані князівства
Австрійська імперія Австрійська імперія
Командувачі
Flag of France (1794–1815, 1830–1958).svg Наполеон III Бонапарт
size Віктор Емануїл II
Австрійська імперія Франц Йосиф I
Австрійська імперія Андраші Дюла (старший)
Військові сили
Франція:
130 000 піхота,
2 000 кавалерія,
312 гармат
Сардинія:
70 000 піхота
4 000 кавалерія
90 гармат
220 000 піхота
22 000 кавалерія
824 гармати


А́встро-іта́ло-францу́зька війна́  — війна 1859 року П'ємонта та Франції проти Австрії. Для Італії це була національно-визвольна війна яка стала першим етапом в об'єднанні країни під орудою П'ємонту, що завершилося у 1870-му. З боку Франції війна пояснювалась прагненням Наполеона ІІІ зміцнити французький вплив в Північній Італії.

В італійській історіографії називається «Друга війна за незалежність» (італ. Seconda guerra di indipendenza italiana).

Передвоєнна ситуація[ред. | ред. код]

Однією з головних перепон на шляху створення єдиної італійської держави була політика Австрії яка за рішенням Віденського конгресу володіла Ломбардією та територіями Венеційської республіки. В липні 1858 року між П'ємонтом та Францією була укладена секретна Пломб'єрська угода про спільну війну проти Австрії. В обмін на військову допомогу П'ємонту у вигнанні австрійців з Ломбардії та Венеції Наполеон ІІІ досяг згоди голови п'ємонтського уряду Кавура на приєднання в майбутньому п'ємонтських Ніцци та Савої до Франції. Одночасно французький уряд розпочав переговори з Росією, які завершилися підписанням 3 березня 1859 року в Парижі угоди про нейтралітет Росії в майбутній війні.

Хід війни[ред. | ред. код]

Австро-італо-французька війна розпочалася 29 квітня 1859 року. Чисельність збройних сил, задіяних в конфлікті: Австрія — 170 тисяч, Франція 116 тисяч, П'ємонт — 56 тисяч. Війна викликала підйом національно-визвольного руху в Італії і призвела до народних повстань в травні-червні 1859 року в Пармі, Модені та папських володіннях. Перша битва відбулася 20 травня 1859 року при Монтебелло, де французи завдали поразки австрійцям. Також великих поразок австрійці зазнали 4 червня біля Мадженти (австрійське військо — 58 тисяч, французьке 54 тисячі), після чого австрійці покинули Ломбардію, та в битві під Сольферіно 24 червня (понад 120 тисяч австрійців проти 122-тисячного війська союзників). Однак після череди блискучих перемог Наполеон ІІІ раптово припинив військові дії, побоюючись загрози з боку Пруссії, яка в середині червня почала перекидати війська до Рейну, окрім того Наполеон ІІІ не хотів перетворення Італії на єдину сильну державу.

Завершення та наслідки війни[ред. | ред. код]

11 липня Наполеон ІІІ уклав сепаратне Віллафранкське перемир'я з Австрією, за умовами якого, підтвердженими Цюрихськими договорами 1859 року та відмовилася лише від Ломбардії, а Венеція залишилася австрійським володінням. За Туринським договором 1860 року Франція отримала п'ємонтські Савою та Ніццу.

Австро-італо-французька війна показала усе зростаючу роль артилерії, а також необхідність створення великих військових резервів та спеціального апарату (штабів) для управління військами в бою.

Література[ред. | ред. код]

  • История дипломатии. Том II. — М.: Политическая литература, 1959. — стр. 693–698
  • Свечин А. А. Итальянская война 1859 года // Эволюция военного искусства. — М.-Л.: Военгиз, 1928. — Т. II.
  • Томас Харботл. Битвы мировой истории. — М., 1993.
  • Военная энциклопедия Сытина в 18 томах. — СПб., 1911