Золота карета (фільм, 1952)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Золота карета128px link=Портал:Кінематограф
фр. Le Carrosse d'or
Оригінальний французький постер до фільму
Жанр драмедія
Режисер Жан Ренуар
Продюсер Франческо Алліата
Сценаристи
  • Жан Ренуар
  • Ренцо Авенцо
  • Джуліо Маккі
  • Джек Керкленд
  • Жинетт Дуанель
На основі «Карета святих дарів» Проспера Меріме
У головних
ролях
Анна Маньяні
Дункан Ламонт
Одоардо Спадаро
Оператори Клод Ренуар, Роналд Гілл
Композитор Антоніо Вівальді
Музика Антоніо Вівальді
Художник Mario Chiarid
Кінокомпанія
  • • Delphinus
  • • Hoche Productions
  • • Panaria Film
Дистриб'ютор Netflix
Тривалість 103 хв.
Мова англійська, французька, італійська
Країна Франція Франція
Італія Італія
Рік 1952
Дата виходу Італія: 3 грудня 1952
Франція: 27 лютого 1953
IMDb ID 0044487
Рейтинг IMDb: 7.2/10 stars
Додаткові характеристики
Формат плівки 35 мм
Співвідношення 1,33 : 1
Колір кольоровий (Technicolor)
Звук моно

«Золота карета» (фр. Le Carrosse d'or, італ. La carrozza d'oro) — франко-італійський драмедійний фільм 1952 року, поставлений режисером Жаном Ренуаром за мотивами п'єси Проспера Меріме «Карета святих дарів» (фр. Le carrosse du Saint-Sacrement). Фільм існує в трьох версіях: англійській, французькій та італійській.

Сюжет[ред. | ред. код]

XVIII століття. Трупа комедіантів дає виставу в іспанській колонії в Південній Америці. До зірки трупи Камілли, яка грає роль Коломбіни, одночасно залицяються три чоловіки: віце-король, який дарує їй чудову золоту карету, ризикуючи при цьому бути позбавленим влади знаттю з дозволу архієпископа; молодий іспанський офіцер Феліпе, з яким вона познайомилася на кораблі (він вирушить битися з індіанцями і там, далеко від цивілізації, відкриє для себе новий світ, куди покличе Каміллу); і, нарешті, мускулистий та самозакоханий тореадор Рамон, який пропонує Каміллі розділити з ним славу й усі задоволення. Через Каміллу король трохи не втрачає трон; офіцер і Рамон б'ються на дуелі та потрапляють під арешт. Щоб усіх примирити, Камілла дарує карету архієпископові, щоб той міг швидше доставляти до вмираючих церковні дари. Камілла розуміє, що її справжнє життя — не в коханні, де вона ніяк не може зробити правильний вибір, а на сцені, де вона щедро обдарована усім.

У ролях[ред. | ред. код]

Анна Маньяні Камілла / Коломбіна
Дункан Ламонт віце-король Фердинанд
Одоардо Спадаро дон Антоніо
Ріккардо Ріолі Рамон
Пол Кембл Феліне Ак'єрре
• Пала Фйореллі Ізабелла
• Джордж Гіггінз Мартінес
• Ральф Труман герцог де Кастро
• Джизелла Метьюз маркіза Ірена Альтамірано
• Раф Де Ла Торре прокурор
• Єлена Альтієрі герцогиня де Кастро
Жан Дебюкур єпископ Кармоль

Знімальна група[ред. | ред. код]

Нагороди та номінації[ред. | ред. код]

Список нагород та номінацій[1]
Кінофестиваль/Кінопремія Рік Категорія Номінант(и) Результат Дж
Італійський національний синдикат кіножурналістів 1953 «Срібна стрічка» за найкращий дизайн костюмів Марія Де Маттеї Перемога

Критика[ред. | ред. код]

Кінорежисер Франсуа Трюффо, який вважає Жана Ренуара «найбільшим кінематографістом», вважає «Золоту карету» ключовим фільмом у творчій кар'єрі Ренуара. Він бачить цей фільм «найблагороднішим і найвишуканішим з усіх ним знятих», який об'єднує «спонтанність та винахідливість довоєнного Ренуара» та «строгість американського Ренуара».[2]

Французький кінокритик Жак Лурселль розцінює фільм, як «абсолютний шедевр Ренуара», називаючи його «найцивілізованішим і європейським з усіх його фільмів». На думку Лурселля: «„Золота карета“ — синтез образотворчого і драматичного мистецтв, музики і особистої сповіді — один з тих рідкісних фільмів, які примушують повірити в перевагу кінематографу над іншими видами мистецтва».[3]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Нагороди та номінації фільму Золота карета на сайті IMDb (англ.)
  2. Truffaut François. Un Festival Jean Renoir // Les Films de ma vie. — Flammarion.
  3. Жак Лурселль, 2009.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Лурселль, Жак. Le carrosse d'or / Золотая карета // Авторская энциклопедия фильмов. — СПб. : Rosebud Publishing, 2009. — Т. 1. — С. 418—419. — 3000 прим. — ISBN 978-5-904175-02-3.(рос.)

Посилання[ред. | ред. код]