Проспер Меріме

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Проспер Меріме
Prosper Mérimée.jpg
Дата народження 28 вересня 1803(1803-09-28)
Місце народження м. Париж, Франція
Дата смерті 23 вересня 1870(1870-09-23) (66 років)
Місце смерті м. Канни,Франція
Громадянство Франція Франція
Мова творів французька
Рід діяльності письменник, перекладач, мистецтвознавець

Проспер Меріме (англ. Prosper Mérimée; *28 вересня 1803, Париж, Франція — †23 вересня 1870) — французький драматург, новеліст, історик, етнограф і романіст, сенатор (1853). Мабуть, найбільш відомим його твором є новела «Кармен», на основі якої Жорж Бізе написав однойменну оперу.

Біографія[ред.ред. код]

Проспер Меріме народився 28 вересня 1803 р. у Парижі. Його батько був художником. Мистецьки обдарованою була і мати письменника. У 1823 році закінчив правознавчий факультет, але юриспруденція цікавила його мало. За світоглядом близький ідеям Просвітництва. Протягом усього життя Меріме був аналітиком. Байдуже сприймав усі революції у Франції, свідком яких був, суспільні проблеми майже не відбилися в його творчості. Замість цього він сконцентрував свою увагу на вивченні мистецтва, духовної культури, історії та літератури. Протягом 40 — 50 років написав низку праць з історії Стародавнього Риму, Росії та України (зокрема, трактати про історію запорізького козацтва та про Богдана Хмельницького), статті про іспанську та російську літератури, перекладав Пушкіна і Гоголя. У 1844 році його було обрано членом Французької академії, а потім академії написів і літератури (фр. Académie des inscriptions et belles-lettres).

Творчість[ред.ред. код]

Творчість Меріме збігається з періодом взаємодії в літературі романтизму та реалізму. З одного боку, письменник залишається в колі ідей, тем та образів романтизму, з іншого — дивиться на них з відстані та підриває романтичний світогляд зсередини.

Новела була улюбленою формою творчості Меріме. У 1833 р. Меріме опублікував книгу «Мозаїка». Найвідоміші новели були створені в період з 1834 по 1845 роки. Всесвітня слава новели «Кармен» (написаної 1845 р.) почалася в 1875 році, коли Ж. Бізе поставив однойменну оперу, яка з тріумфом продовжує своє життя на всіх оперних сценах світу. Задум новели виник під час подорожі Меріме до Іспанії в 1830 році. Там він зустрів прототип жіночого образу — циганку Карменсіту. Перш ніж розпочати твір, письменник здійснив велику дослідницьку роботу. Він вивчав наукові праці про циган, мову цього народу. Усі ці зусилля мали на меті забезпечити правдивість «місцевого колориту» та іспанського характеру, який зображений у новелі. У цьому виявляється подвійне ставлення Меріме до романтичних тем — він не відмовляється від них, але критично їх перевіряє.

Меріме й Україна[ред.ред. код]

Проспер Меріме виявляв великий інтерес до визвольної війни українського народу, займаючись головним чином історією запорозького козацтва, а також її популяризацією в провідних французьких періодиках — «Revue des Deux Mondes» («Огляд двох світів»), «Moniteur universel» («Всесвітній порадник») тощо. Називав українських козаків «історичним народом», а Запорозьку Січ — «республікою запорожців». Аби підкреслити пріоритет своїх українознавчих уподобань, іменував себе «козаком». Публікації М. стали підсумковими у франц. історіографії України за два попередні століття. Перший його нарис, де порушувалася тема Запорозької Січі, — «Микола Гоголь» (1851) — був написаний з нагоди франц. перекладу повісті М.Гоголя «Тарас Бульба». Звичаї, побут, військова діяльність українських козаків відтворив у п’єсі «Перші кроки авантюрника» (1852). Важливу віху в наукових розробках М. позначила праця «Козаки України та їхні останні гетьмани» (1854), в якій висвітлено суспільний устрій запорожців, їх роль в історії України, Росії й Польщі, діяльність Богдана Хмельницького та Івана Мазепи. 1863 опублікував у часописі «Journal des Savants» («Журнал учених») розвідку «Богдан Хмельницький», написану переважно на матеріалах однойменної монографії М.Костомарова. Високо оцінюючи в ній політичний і військовий талант гетьмана, М. поставив у заслугу «цьому великому мужу» те, що він «зумів затримати Україну вільною від іноземного ярма впродовж десяти років». Ця праця перевидавалася в книзі «Козаки минулих часів», спричинивши 1869 розгляд у Сенаті Франції петиції про запровадження вивчення української історії у франц. школах. М. також належать переклади з художніх творів Марка Вовчка («Козачка»), М.Гоголя («Ревізор»), з якими підтримував творчі зв’язки.

Твори[ред.ред. код]

Повісті та новели

  • 1829: "Таманг" (Tamango), новела
  • 1829: "Взяття редуту" (L'Enlèvement de la redoute), оповідання
  • 1829: "Маттео Фальконе" (Mateo Falcone), новела
  • 1830: " Етруська ваза "(Le vase étrusque), новела
  • 1830: "Партія в трик-трак" (La partie de trictrac), новела
  • 1833: "Подвійна помилка "(La double méprise), новела
  • 1834: "Душі чистилища" (Les Âmes du Purgatoire), новела
  • 1837: "Ілльська Венера" ​​(La Vénus d'Ille), новела
  • 1840: "Коломба" (Colomba), повість
  • 1844: "Арсен Гільйо" (Arsène Guillot), новела
  • 1845: "Кармен" (Carmen), повість
  • 1866: "Синя кімната" (Chambre bleue), новела
  • 1869: "Локіс "(Lokis), повість
  • 1870: "Джуман" (Djoûmane), новела


П'єси

  • 1825: "Театр Клари Газуль" (Théâtre de Clara Gazul), збірка п'єс
  • 1828: "Жакерія" (La Jacquerie), історична драма-хроніка
  • 1833: "Незадоволені" (Les Mcontents), п'єса
  • "Два спадщини або Дон-Кіхот" (Les deux héritages ou Don Quichotte), комедія

Переклади з російської

Інше

  • " Гуслі "(Guzla)
  • " Хроніка царювання Карла IX "(Chronique du rgne de Charles IX)
  • "Записки про подорож по півдню Франції" (Notes d'un voyage dans le Midi de France)
  • "Етюд про релігійну архітектурі" (Essai sur l'architecture religieuse)
  • есе "Богдан Хмельницький" (Bogdan Chmielnicki)

Переклади українською мовою[ред.ред. код]

Видання[ред.ред. код]

  • Проспер Меріме. Коломба. — Київ: Книгоспілка, 1927.
  • Проспер Меріме. Кармен і інші оповідання. Пер. Михайло Рудницький. — Стрий: Горихвіт, 1926.
  • Проспер Меріме. Блакитна кімната та інші оповідання. Пер. Василь Софронів (Левицький). — Львів: Діло, 1932 (1933).
  • Проспер Меріме. Карета святих дарів, 1958. — 48 с.[1]
  • Проспер Меріме. Українські козаки та їхні останні гетьмани. — Київ, Бібліотека українця, 1998.
  • Меріме, Проспер. Богдан Хмельницький [Текст]: роман, історичний нарис, новели: Пер. з французької / П. Меріме ; передм. та прим. Н. М. Горяча. — Х. : Фоліо, 2004. — 512 с.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Видання зберігається в Національній бібліотеці Франції, див.: [1]

Література[ред.ред. код]

  • Юрій Янковський. Проспер Меріме: життя і творчість. — Київ: Дніпро, 1976.
  • Золотарьов, Ігор Леонардович. Фантастичні твори Тургенєва і Меріме. (Порівняльно- типологічний аналіз) [Текст]: автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.02 / Золотарьов Ігор Леонардович ; Дніпропетровський держ. ун-т. — Дніпропетровськ, 1996. — 17 с.
  • Child, T.E. (1880). "Prosper Mérimée," The Gentleman's Magazine, Vol. 246, pp. 230–245.
  • Cropper, Corry (2004–2005). "Prosper Mérimée and the Subversive 'Historical' Short Story," Nineteenth-Century French Studies, Vol. 33, No. 1/2, pp. 57–74.
  • Dale, R.C. (1966). The Poetics of Prosper Merimee. The Hague/Paris: Mouton & Co.
  • Erlande-Brandenburg, Alain (1993). The Lady and the Unicorn. Paris: Réunion des Musées Nationaux.
  • Gerould, Daniel (2008). "Playwriting as a Woman: Prosper Mérimée and 'The Theatre of Clara Gazul'," PAJ: A Journal of Performance and Art, Vol. 30, No. 1, pp. 120–128.
  • Northup, George T. (1915). "The Influence of George Borrow upon Prosper Mérimée," Modern Philology, Vol. 13, No. 3, pp. 143–156.
  • Sivert, Eileen Boyd (1978). "Fear and Confrontation in Prosper Mérimée's Narrative Fiction," Nineteenth-Century French Studies, Vol. 6, No. 3/4, pp. 213–230.
  • Arthur Symons (1919). "Prosper Mérimée." In: The Symbolist Movement in Literature. New York: E.P. Dutton & Company, pp. 43–68.
  • Thorold, Algar (1909). "Prosper Mérimée." In: Six Masters in Disillusion. London: Archibald Constable & Co., pp. 26–55.
  • Wells, B.W. (1898). "The Fiction of Prosper Mérimée," The Sewanee Review, Vol. 6, No. 2, pp. 167–179.
  • Comte D'Haussonville, Étude sur Prosper Mérimée, Calmann Lévy, Paris, 1885.
  • Charlotte Fruton, Mérimée et la médecine, thèse de doctorat en médecine, V. Farré, Tournan, 1938.
  • Pierre Trahard, La Jeunesse de Prosper Mérimée (1803-1834), E. Champion, Paris, 1925.
  • Pierre Trahard, Prosper Mérimée de 1834 à 1853, H. Champion, Paris, 1928.
  • Pierre Trahard, La Vieillesse de Prosper Mérimée (1854-1870), H. Champion, Paris, 1930.
  • Pierre Trahard, Prosper Mérimée et l’art de la nouvelle, Nizet, Paris, 1953.
  • Marquis de Luppé, Mérimée, Albin Michel, Paris, 1945.
  • André Billy, Mérimée, Flammarion, 1959.
  • Xavier Darcos, Mérimée, Les grandes biographies (Prix France Télévision 1998), Flammarion, Paris, 1998.
  • Jean Autin, Prosper Mérimée, écrivain, archéologue, homme politique, Perrin, Paris, 1983 (ISBN 978-2262002732).
  • André Fermigier, Mérimée et l'inspection des monuments historiques, dans Pierre Nora (dir.), Les lieux de mémoire, vol. 1, Paris: Gallimard Quarto, 1997, p.1599-1614.
  • Prosper Mérimée (Connaissance des arts), Paris : Monum, 2003.
  • Christian Chelebourg, Prosper Mérimée, le sang et la chair - Une poétique du sujet, Paris, Minard ALM, 2003.

Посилання[ред.ред. код]