Зонування земель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Зонування земель — віднесення у межах населених пунктів певних земельних ділянок до різного ступеня містобудівної цінності. Зонування передбачає розмежування з виділенням особливих зон, для кожної з яких встановлюється цільове призначення, пріоритетні функції і відповідні режими землекористування.

План зонування території (зонінг) — містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон[1].

Для зонування земель використовуються схеми землевпорядкування, схеми використання й охорони земельних ресурсів, природоохоронна, землевпорядна, містобудівна та інша документація на рівні регіонів і їх муніципальних утворень. Результати зонування затверджуються у місцевих правилах забудови, що мають текстову частину та графічну частину — план зонування.

Особливості зонування земель[ред.ред. код]

Зонування проводиться тільки в межах населених пунктів і частини приміських зон (ділянки, надані для садівництва, городництва, дачного господарства). Стосовно сільськогосподарських угідь або земель промисловості та іншого спеціального призначення, земельне законодавство зонування не передбачає.

Метою зонування є впорядкуванню процесу створення та експлуатації об'єктів нерухомості як взаємопов'язаного комплексу будівель, споруд і земельної ділянки, на якій вони розташовані. При зонуванні, суміжні ділянки, що мають однакове функціональне призначення, об'єднуються в одну зону.

Для кожної зони встановлюються обмеження на використання земель. Ці обмеження враховують існуюче використання земель та використання їх у майбутньому. Зонування повинно здійснюватися щодо земельних ділянок, які підлягають забудові, незалежно від категорії земель.

Зонування земель забезпечує сталий розвиток територій населених пунктів, збереження навколишнього природного середовища та об'єктів культурної спадщини.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]