Населений пункт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Населений пункт — населене місце (оселище, селище, поселення), первинна одиниця розселення людей у межах однієї забудованої земельної межі (городище (град), місто, містечко, селище міського типу, село, хутір, станиця та ін.). Входять в міські чи сільські поселення.

Історія[ред.ред. код]

Первісно постійні поселення виникли на самовільно захоплених територіях. Оскільки надзвичайно важливим геополітичним фактором для всіх давніх світових цивілізацій і країн були моря та ріки — вони визначали як напрямки міграції й заселення, так і завоювання й колонізації. Моря та ріки часто були межею й кордоном різних етносів.

Геополітичне розташування країн Центрально-Східної Європи більшою мірою пов'язане з ріками в системі «море — ріка — вододіл (волок, канал, перевал) — ріка — море». Вони мали особливо важливе значення в розвитку як внутрішньої, так і зовнішньої торгівлі. Торгівля і пошук нових торгових шляхів, які мали військово-політичне значення, були причиною багатьох давніх конфліктів і мали надзвичайно велике значення для розвитку державотворчих і градотворчих процесів (в тому числі й на нових територіях).[1]

Першим і єдиним[2] джерелом, у якому взаємопов'язано перераховано 56 племен і градів народів Центрально-Східної Європи першої половини ІХ ст., є «Опис міст (градів) і областей на північ від Дунаю» («Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubii»).[3]

В Давній Греції[ред.ред. код]

Поліс — самостійна одиниця розселення з управлінням в центрі цього поселення. (див. також: політія — організація суспільства в самостійній одиниці розселення).

В Галичині[ред.ред. код]

Найчастіше поселення з'являлися на територіях, придатних для ведення господарства, де спочатку поселялися одна або кілька сімей.[4] Розростаючись, такий рід давав назву групі дворів. Прізвища перших поселенців ставали назвами сіл, присілків і містечок.[4]

В Галичині історично існують три типи розселення: витягнуті вздовж рік і доріг; скупчені поселення; розкидані безсистемно в долинах і на схилах гір.[4]

У вузьких долинах рік найбільш поширені видовжені, одновуличні селища з одним рядом садиб, віддалених одна від одної. У часи Середньовіччя садиба — дворище − була підпорядкована потребами вільної родини.[4] Це були багатобудинкові двори, в яких будівлі не загороджували, вільно розташовували на ділянці землі, якою користувалися усі господарі спільно.[4] Залишки подібного господарства можна спостерігати у Сколівському районі на Львівщині (з розпадом великої родини на окремі садиба стала одноосібним господарством).[4] Згодом уздовж річок з одного або двох боків з'являються також поселення з двома рядами будинків.

Вільний характер розселення став присікатися австрійським урядом, і у 1778 р. австрійський уряд прийняв так звану контракцію,[5] що означало, що розкидані поодинокі нічим не зв'язані поселення Галичини стягувалися в укрупненні поселення.[4]

Варто зазначити, що за гіпотезою С.Шелухіна слова «україна» та «вкраїна» (з первісним наголосом на першому а) є видозмінами дієприкметників доконаного виду «укра́яна» та «вкра́яна», тобто «окрема одсічена, одрубана, одрізана, одкраяна, вкраяна, украяна, відділена в самостійне посідання земля».[6] Гіпотеза С.Шелухіна підтверджується ще й тим, що в XIII–XIV ст. словом «крайна» (пізніше — «україна») називали на Закарпатті села та групи сіл, що перебували на волоському праві, себто становили окремі в юридичному сенсі області.

Поняття «місто» на теренах України пов'язується лише при появі Магдебурзького права, оскільки зі створенням міської ради виник орган, що не мав аналога у селах.[7] Після війта та лави міська рада стала третім за важливістю органом міського самоврядування.[8]

Населений пункт у ПДР[ред.ред. код]

Насе́лений пу́нкт — забудована територія, в'їзди на яку і виїзди з якої позначувані дорожніми знаками 5.45, 5.46, 5.47, 5.48.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Томенчук Б. Баварський Географ і річкові шляхи та гради в геополітиці середньовічної Європи // Карпати: людина, етнос, цивілізація. Науковий журнал. — 2009, № 1
  2. Правда, початком ІХ ст. ще датуються «Каролінгські аннали» (Annales regni Francorum), де перераховано послів слов'ян, розміщених на схід від Франкської імперії, які прийшли до Людовика І Благочестивого (814–840 рр.). А саме: «ободритів, вільців, богемів, морав'ян, преденецентів і аварів, які живуть у Паннонії»
  3. Цей невеликий, на двох сторінках (с. 149–150), рукописний твір уміщений у збірник античних праць з астрології і геометрії, який належав швабському монастирю Райхенау на Бадензеї. Нині зберігається в Мюнхенській державній бібліотеці.
  4. а б в г д е ж Н. Савчак Генеза побудови простору громадських будівель і споруд між різними населеними пунктами // Вісник Львівського національного аграрного університету. Збірник наукових праць. — 2012р, № 13.
  5. Данилюк А. Г. Народна архітектура Бойківщини. Житлове будівництво / А. Г. Данилюк. − Львів: Українські технології, 2004. − 168 с. (с.13)
  6. Шелухин С. Україна — назва нашої землі з найдавніших часів / Сергій Шелухин. — Дрогобич : Бескид, 1992. — 250с. (с.:109)
  7. Kamińska K. Lokacje miast na prawie magdeburskim na ziemiach polskich do 1370 r.: studium historycznoprawne / Krystyna Kamińska. — Toruń : UMK, 1990. — 235 s. (с.: 142)
  8. М. Кобилецький. Функції та повноваження міських рад у містах України за Магдебурзьким правом // Вісник Львівського університету. Серія юридична. — 2012, Вип. 55

Див. також[ред.ред. код]


Автошлях Це незавершена стаття з транспорту та руху.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.