Населений пункт
.JPG)
Насе́лений пу́нкт — населене місце (оселище, селище, поселення), первинна одиниця розселення людей у межах однієї забудованої земельної межі (городище, місто, містечко, село, селище, хутір, станиця та ін.). Входять у міські чи сільські поселення.
Первісно постійні поселення виникли на самовільно захоплених територіях. Оскільки надзвичайно важливим геополітичним фактором для всіх давніх світових цивілізацій і країн були моря та річки — вони визначали як напрямки міграції й заселення, так і завоювання й колонізації. Моря та річки часто були межею й кордоном різних етносів.
Геополітичне розташування країн Центрально-Східної Європи більшою мірою пов'язане з річками в системі «море — річка — вододіл (волок, канал, перевал) — річка — море». Вони мали особливо важливе значення в розвитку як внутрішньої, так і зовнішньої торгівлі. Торгівля і пошук нових торгових шляхів, які мали військово-політичне значення, були причиною багатьох давніх конфліктів і мали надзвичайно велике значення для розвитку державотворчих і градотворчих процесів (зокрема й на нових територіях).[1]
Першим і єдиним[2] джерелом, у якому взаємопов'язано перераховано 56 племен і градів народів Центрально-Східної Європи першої половини ІХ ст., є «Опис міст (градів) і областей на північ від Дунаю» («Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubii»).[3]
Поліс — самостійна одиниця розселення з управлінням в центрі цього поселення. (див. також: політія — організація суспільства в самостійній одиниці розселення).
Найчастіше поселення з'являлися на територіях, придатних для ведення господарства, де спочатку поселялися одна або кілька сімей. Розростаючись, такий рід давав назву групі дворів. Прізвища перших поселенців ставали назвами сіл, присілків і містечок.[4]
У Галичині історично існують три типи розселення: витягнуті вздовж річок та доріг; скупчені поселення; розкидані безсистемно в долинах і на схилах гір.[4]
У вузьких долинах річок найбільш поширені видовжені, одновуличні селища з одним рядом садиб, віддалених одна від одної. У часи Середньовіччя садиба — дворище − була підпорядкована потребами вільної родини. Це були багатобудинкові двори, у яких будівлі не загороджували, вільно розташовували на ділянці землі, якою користувалися усі господарі спільно. Залишки подібного господарства можна спостерігати у Сколівському районі на Львівщині (з розпадом великої родини на окремі садиба стала одноосібним господарством).[4] Згодом уздовж річок з одного або двох боків з'являються також поселення з двома рядами будинків.
Вільний характер розселення став присікатися австрійським урядом, і 1778 року австрійський уряд прийняв так звану контракцію,[5] що означало, що розкидані поодинокі нічим не зв'язані поселення Галичини стягувалися в укрупненні поселення.[4]
Варто зазначити, що за гіпотезою Сергія Шелухіна слова «україна» та «вкраїна» (з первісним наголосом на першому а) є видозмінами дієприкметників доконаного виду «укра́яна» та «вкра́яна», тобто «окрема одсічена, одрубана, одрізана, одкраяна, вкраяна, украяна, відділена в самостійне посідання земля».[6] Гіпотеза Сергія Шелухіна підтверджується ще й тим, що в XIII—XIV ст. словом «крайна» (пізніше — «україна») називали на Закарпатті села та групи сіл, що перебували на волоському праві, себто становили окремі в юридичному сенсі області.
Поняття «місто» на теренах України пов'язується лише при появі Магдебурзького права, оскільки зі створенням міської ради виник орган, що не мав аналога у селах.[7] Після війта та лави міська рада стала третім за важливістю органом міського самоврядування.[8]
Населений пункт — це частина комплексно заселеної території України, яка склалася внаслідок господарської та іншої суспільної діяльності, має сталий склад населення, власну назву та зареєстрована в порядку, передбаченому законом.
Діюче Законодавство України подає, що на території України існують міські і сільські населені пункти. До міських належать міста республіканського, обласного, районного підпорядкування, до сільських – села і селища незалежно від їх адміністративної підпорядкованості.[9]
Не відносяться до самостійних населених пунктів хутори та двори, невеликі поселення, що мають тимчасове значення і несталий склад поселення, а також поселення службового призначення в системі певної господарської галузі діяльності (будинки лісників, шляхових майстрів, будівлі залізничних служб, польові стани тощо). Ці об’єкти включаються до тих адміністративно-територіальних одиниць, на території яких вони розташовані (місцевих рад, старостатів).
У правилах дорожнього руху населений пункт — забудована територія, в'їзди на яку і виїзди з якої позначаються дорожніми знаками 5.45, 5.46, 5.47 та 5.48, і може супроводжуватися знаками 5.53 та 5.54.[10]
-
5.45. Початок населеного пункту -
5.46. Кінець населеного пункту -
5.47. Початок населеного пункту -
5.48. Кінець населеного пункту -
5.53. Початок забудови населеного пункту -
5.54. Кінець забудови населеного пункту
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)
- ↑ Томенчук Б. Баварський Географ і річкові шляхи та гради в геополітиці середньовічної Європи[недоступне посилання з квітня 2019] // Карпати: людина, етнос, цивілізація. Науковий журнал[недоступне посилання з квітня 2019]. — 2009, № 1[недоступне посилання з квітня 2019]
- ↑ Правда, початком ІХ ст. ще датуються «Каролінзькі аннали» (Annales regni Francorum), де перераховано послів слов'ян, розміщених на схід від Франкської імперії, які прийшли до Людовика І Благочестивого (814—840 рр.). А саме: «ободритів, вільців, богемів, морав'ян, преденецентів і аварів, які живуть у Паннонії»
- ↑ Цей невеликий, на двох сторінках (с. 149—150), рукописний твір уміщений у збірник античних праць з астрології і геометрії, який належав швабському монастирю Райхенау на Бадензеї. Нині зберігається в Мюнхенській державній бібліотеці.
- ↑ а б в г Савчак Н. Генеза побудови простору громадських будівель і споруд між різними населеними пунктами [Архівовано 17 жовтня 2013 у Wayback Machine.] // Вісник Львівського національного аграрного університету. Збірник наукових праць [Архівовано 17 жовтня 2013 у Wayback Machine.]. — 2012р, № 13 [Архівовано 17 жовтня 2013 у Wayback Machine.].
- ↑ Данилюк А. Г. Народна архітектура Бойківщини. Житлове будівництво. − Львів : Українські технології, 2004. − С. 13.
- ↑ Шелухин С. Україна — назва нашої землі з найдавніших часів. — Дрогобич: Бескид, 1992. — С. 109.
- ↑ Kamińska K. Lokacje miast na prawie magdeburskim na ziemiach polskich do 1370 r.: studium historycznoprawne / Krystyna Kamińska. — Toruń : UMK, 1990. — S. 142.
- ↑ Кобилецький М. Функції та повноваження міських рад у містах України за Магдебурзьким правом [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Вісник Львівського університету. Серія юридична [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.]. — 2012, Вип. 55 [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- ↑ Лист - роз'яснення Міністерства Юстиції. Архів оригіналу за 9 серпня 2020. Процитовано 5 травня 2020.
- ↑ ПОСТАНОВА № 1306 Про Правила дорожнього руху - Кабінет Міністрів України
- Поселення // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 158. — ISBN 978-966-7407-83-4.
- Населений пункт [Архівовано 9 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
|
Це незавершена стаття про транспорт. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття з будівництва. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |