Зуй Роман Іванович
Рома́н Іва́нович Зу́й — український військовий, підполковник, командир танкового батальйону 92 окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка оперативного командування «Схід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Учасник російсько-української війни. Лицар ордену Богдана Хмельницького ІІІ та ІІ ступеню.
Ця стаття потребує істотної переробки. |
Зуй Роман Іванович | |
---|---|
Підполковник | |
Загальна інформація | |
Народження |
невідомо Котелевський район |
Громадянство | Україна |
Alma Mater | Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного |
Псевдо | «Велікан, Борзий» |
Військова служба | |
Приналежність | Україна |
Вид ЗС | Сухопутні війська |
Рід військ | Танкові війська |
Війни / битви | |
Нагороди та відзнаки | |
З життєпису[ред. | ред. код]
Родом з смт Котельва Полтавської області. Навчався у військовому ліцеї, 2015 року закінчив факультет бойового застосування військ, спеціалізації — управління діями підрозділів танкових військ — Національної академії сухопутних військ імені Сагайдачного.[1]
Командир танкового батальйону 92-ої окремої механізованої бригади. У перші дні повномасштабного вторгнення його батальйон посилював бойові порядки піхоти на Куп'янському, Печенізькому та Харківському напрямках. Увечері 25 лютого 2022 року зведений танковий підрозділ під керівництвом Романа вибув до Харкова. 26 лютого поблизу селища Веселе підрозділ вступив у бій проти колони російського ОМОНу, яка рухалася в напрямі Харкова. Особисто приймав участь у всіх штурмах, що проводили його підлеглі.
27 лютого року разом зі своїм екіпажем знищив групу спецназу ГРУ РФ, що тримала оборону в школі 134 м. Харкова, фото де чотири запалені броньовики Тигр. Цей бій харків’яни вважають символом незламності міста.
Наприкінці березня 2022-го, під час операції зі звільнення населеного пункту, зазнав важкого поранення. Тоді частина залучених механізованих підрозділів з трьох напрямків мала висунутися до «посадки смерті» та знищити живу силу противника прицільним вогнем зі стрілецької зброї — поки два танки з позицій здійснювали вогневу підтримку їхніх дій. Ще 2 бойові машини, прикриваючи решту піхотинців, зайшли до Малої Рогані, аби вибити окупантів. Екіпаж Романа був у резерві на випадок непередбачуваних дій, підстраховуючи в сусідньому населеному пункті Рогань. Екіпаж танка завдав вогневого ураження техніці та живій силі противника. Під час бою поблизу них розірвався снаряд, Роман отримав тяжке поранення, був терміново доставлений у військовий госпіталь м. Харків, потім транспортований для подальшого лікування в Іспанію.
Нагороди[ред. | ред. код]
- медаль «За військову службу Україні»[2]
- Орден Богдана Хмельницького III ступеня
- Орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня
- медаль «Захиснику Вітчизни»
Примітки[ред. | ред. код]
3. Президент відзначив державними нагородами.
Джерела[ред. | ред. код]
- Президент відзначив державними нагородами українських військовослужбовців
- «Усі були налаштовані на бій». Командир танкового батальйону з Полтавщини про оборону Харкова, реабілітацію в Іспанії та зрадників
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- Підполковники (Україна)
- Лицарі ордена Богдана Хмельницького II ступеня
- Лицарі ордена Богдана Хмельницького III ступеня
- Нагороджені медаллю «За військову службу Україні»
- Нагороджені медаллю «Захиснику Вітчизни»
- Українські воїни-учасники російсько-української війни (з 2014)
- Уродженці Котелевського району
- Випускники Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного