ЗіУ-7

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ЗіУ-7
Виробництво
Проєкт, р 1965
Випускався, рр 19661969
СРСР СРСР/
 РРФСР
Завод імені Урицького
Екземпляри ~15
Розміри
Кліренс 200 мм
Максимальна швидкість 70 км/год
Місткість
Повна місткість (8 чоловік/м²) 73
Двигун
Потужність 95 кВт
Робоча напруга 550 Вольт
Бортова напруга 24 Вольт

ЗіУ-7 (рос. ЗиУ-7) — радянський високопідлоговий тролейбус середньої місткості для внутрішньоміських пасажирських перевезень, що вироблявся впродовж 19661969 років на колишньому заводі імені Урицького в місті Енгельсі Саратовської області. ЗіУ-7 експлуатувались лише в РРФСР.

Історія[ред. | ред. код]

Назвою машини є абревіатура повної назви заводу-виробника (Завод імені Урицького), яка також була його торгівельною маркою до перейменування підприємства.

1965 року на Заводі імені Урицького створений перший тролейбус середньої місткості ЗіУ-7, який був максимально уніфікований з базовим ЗіУ-5. Однак, за компонуванням кузову і габаритними розмірами дводверний тролейбус нагадував МТБ-82Д з оновленим кузовом, оскільки мав замалий передній звис, так як передні двері у нього знаходилася за передньою віссю, а також велику кабіну водія.

Завдяки меншій власній вазі у порівнянні з ЗіУ-5, при такому ж тяговому двигуні ЗіУ-7 мав кращі тягові характеристики. В умовах крутих підйомів та спусків, ця машина показала себе більш надійною у роботі[1]. На цій машині вперше на радянських тролейбусах застосовували гідропідсилювач керма (від навантажувача ЛЗА-4045), який дозволяв водієві краще відчувати дорогу і був ефективніше пневматичного підсилювача. Проте остаточний варіант ЗіУ-7 для серійного виробництва передбачав пневматичний підсилювач керма. 1966 року, на одному з дослідних зразків ЗіУ-7, була випробувана вдосконалена РКСУ, яка стала серійно застосовуватися на тролейбусах ЗіУ-5Г. За рядом причин, головною з яких була мала місткість, яка становила всього 73 пасажири, до масового виробництва тролейбусу не дійшло.

Дана модель вироблялася на заводі впродовж 19661969 років. Машини випробовувалися у декількох містах РСФСР, в тому числі і у Москві. Загальна кількість виготовлених тролейбусів ЗіУ-7 невідома, за одними даними їх було близько 10 одиниць, за іншими — близько 15.

Одна з машин ЗіУ-7 надійшла 21 липня 1969 року до міста Кіров (№ 152) і експлуатувався до вересня 1974 року. За зовнішнім виглядом тролейбус мав деяку схожість з автобусом «Ікарус» зразка 1960-х років. Менш місткий у порівнянні з машинами ЗіУ-5, він припав до уваги місцевим тролейбусникам. Списаний 4 вересня 1974 року[2]. Найбільше надійшло тролейбусів ЗіУ-7 до Воронежа (6 одиниць) та Оренбургу (5 одиниць)[3].

Експлуатація[ред. | ред. код]

Відомо, що ЗіУ-7 експлуатувалися у наступних містах:

Країна Місто Роки експлуатації Кількість Бортові номери
СРСР СРСР /
 РРФСР
Воронеж 19661971 6 ?
Кіров 196909.1971 1 152
Москва 19641969 1 3002[4]
Оренбург 19671972 1 30
Ставрополь 19661969 1 32
Чебоксари 02.196611.1973 5 41—45

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. 1965. Тролейбус ЗіУ-7 [Архівовано 25 лютого 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
  2. Історія Кіровського тролейбуса [Архівовано 25 вересня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
  3. Історія Оренбурзького тролейбусу [Архівовано 18 лютого 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
  4. За даними сайту «Міський електротранспорт», проте відомо, що ЗіУ-7 — проєкт 1965 року

Посилання[ред. | ред. код]