Йоакинф Карпинський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Йоакинф Карпинський
Народився бл. 1723
Красний Кут, Російська імперія
Помер 29 листопада (10 грудня) 1798
Москва, Російська імперія
Діяльність письменник
Alma mater Києво-Могилянська академія (1659—1817)

Карпинський Йоакинф (*бл. 1723, Краснокутськ — †29 листопада 1798, Москва) — український бароковий письменник, автор морально-догматичних творів. Настоятель Рильського Миколаївського, Голутвинського Богоявленського, Новгородського В'яжицького, Кирилівського Білозерського, Новгородського Юріївського, Московського Новоспаського Крутицького монастирів. Ректор Переяслав-Залеської, Коломенської, Кирилобілозерської, Вологодської та Новгородської семінарій. Член Синоду.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у сім'ї протоієрея. Початкову освіту здобув у Бєлгородському духовному училищі, потім закінчив повний курс Харківського колегіуму. Пізніше у Києво-Могилянській академії вивчав богослов'я, грецьку та давньоєврейську мови. По закінченні викладав у різних навчальних закладах.

У 1744 прийняв чернечий постриг у Харківському Покровському монастирі. Цього ж року призначений префектом Харківського колегіуму. У 1757 Карпинського переведено до Дмитровського Борисоглібського монастиря, де висвячено на архімандрита. У 1758 перейшов до Переяславського Данилового монастиря, а на початку 1761 — до Севського Спаського монастиря. Настоятель Рильського Миколаївського монастиря Курської єпархії (17671771), Голутвинського Богоявленського монастиря біля Коломни (1771—1774); Новгородського В'яжицького монастиря (16 січня 1774—28 серпня 1774); Кирилівського Білозерського монастиря (1774—1792); Новгородського Юріївського монастиря (1792—1795); Московського Донського Богородицького монастиря (1795—1797); Московського Новоспаського Крутицького монастиря (1797—1798).

Працював ректором Переяславо-Залеської, Коломенської, Кирилобілозерської, Вологодської, Новгородської семінарій. Був головним управителем Миколаївського духовного правління. З 1794 — член Московської синодальної контори; член Синоду.

Досконало володів латинською мовою, за що сучасники називали його «Цицероном». Автор морально-догматичнихтворів. Найвидатнішими вважаються «Compendium theologiae dogmatico-роlеmісае» (Lipsiae, 1786) («Скорочення догматично-полемічного богослов'я») та «Поучительные слова» (СПб., 1782), виголошені з приводу різних подій. За дорученням Г. Потьомкіна-Таврійського Карпенський переклав латинською мовою Духовний регламент з додатком трактату Т. Прокоповича «О правильном разводе мужа с женою».

Помер у Московському Новоспаському монастирі, де й похований.

Література[ред. | ред. код]

  • Аскоченский В. И. Киев с… Академиею, ч. 2. — К., 1856;
  • Строев П. М. Списки иерархов… — СПб., 1877;
  • Серебренников В. Киевская Академия… — К., 1897.