Харківський колегіум

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Харківський колегіум, будівля на зламі 18-19 ст.

Харківський колегіум — навчальний заклад в Україні у 18 — першій чверті 19 століття.

Заснування 1722 р[ред.ред. код]

Заснований 1722 року у Білгороді і який 1726 року перенесено до Харкова під назвою Слов'яно-греко-латинської школи, а 1734 перетворено на Харківську Колегію для дітей усіх соціальних станів за зразком Києво-Могилянського колегіуму, що обумовило схожість основних принципів управління, навчально-виховного процесу. Основоположники Харківського колегіуму — білгородський єпископ Є. Тихорський та князь М. Голіцин. Харківський колегіум був другим за значенням після Києво-Могилянської академії навчальним та науковим центром в Україні, одним із провідних осередків формування української інтелігенції.

Підтримка благодійників[ред.ред. код]

Становленню Харківського колегіуму сприяла широка благодійна підтримка різних верств населення Слобідської України, завдяки якій склалися його значні земельні та господарські володіння. До колегіуму приймали дітей усіх соціальних станів — козацтва, духовенства, містян. Наявність великого господарства давала можливість навчати і утримувати значну кількість учнів (у серед. 18 ст.- 400, на поч. 19 ст.- понад 800).

Навчальні програми[ред.ред. код]

Зміст навчальних програм був близьким до програм Києво-Могилянської академії та Московського університету. У Харківському колегіумі викладали піїтику, риторику, філософію, богословіє, грецьку, латинську і російську мови.

у 1769 року було додано вивчення. Того ж року при Колегіумі були відкриті «додаткові класи» з викладанням прикладних наук (геодезія, інженерна справа, артилерію, музика, танці, малюнок, живопис та архітектура) та гуманітарно-природничих наук (математики, історії, географії, французької, німецької та італійської мов) з метою підготовки дворянських дітей до державної служби, які розташовувались за межами монастиря (на місці бібліотеки імені В. Г. Короленка). У 1789 році ці класи були відокремлені від Колегіуму і об'єднані з Народним училищем, а після заснування Харківського університету вони перетворилися на Слобідсько-Українську гімназію. 1795 року до програми введено фізику і природознавство, а на поч. 19 ст. ще сільське господарство та медицину.

Бібліотека Харківського колегіуму[ред.ред. код]

З відкриттям Харківського університету (1805) учні колегіуму слухали природничі (ботаніку та фізику) та медичні університетські курси. Колегіум мав велику бібліотеку. До бібліотеки увійшло книжкове зібрання Стефана Яворського, що було перевезено з Ніжинського Благовіщенського монастиря. У колегіумі був створений перший у Харкові церковний хор.

Викладачі колегіуму[ред.ред. код]

Серед викладачів X. К. були: А. Острогорський, М. Шванський, С. Флоринський, С. Базилевич, Я. Назаревський, Л. Кордет, Г. Сковорода, І. Двігубський, С. Вітинський, Ф. Татарський, О. Кастелі (франц. мова, історія й географія), А. Фонвікант (архітектура, фортифікація, геометрія), І. Саблучок, А. Ведель та ін. Учні відвідували заняття видатних українських композиторів А. Веделя, М. Концевича, архітектора П. Ярославського, художників І. Саблукова, В. Неминущого, Лаврентія Калиновського та ін.

Відомі вихованці[ред.ред. код]

Вихованцями Харківського колегіуму були київський митрополіт — Арсеній Могилянський та ін.; губернатори: М. Ковалевський, фізик В. Петров, перекладач М. Гнедич, лікарі Г.Базилевич та Є.Мухін, письменники П.Кореницький, С.Писаревський, С. і В.Олександрови, а також 3. Корнієв, А. Руновський, Д. Скибинський; діячі науки і культури: Є. Базилевич, Т. Смілівський, М. Каченовський, М. П. Ярославський, мистці С. Маяцький, В. Неминущий та ін. Число учнів у колегіумі коливалося від 400 до 600.

Закриття 1817 р. і перетворення на семінарію[ред.ред. код]

З початку 19 століття із заснуванням Харківського університету, першими слухачами якого були учні Харківської колегії, власне колегіум втратив своє значення і 1817 році, внаслідок церковних реформ, які проводив уряд Російської імперії, був перетворений на Харківську духовну семінарію.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]