Рюрик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рюрик
Rurik titularnik.jpg
 Народився  бл .830
невідомо
 Помер  879
невідомо
Рід Рюриковичі
Проживання Ладоґа
Конфесія язичник
Князь ладозький
862879[1]

Рю́рик (давньорус. Рю́рикъ; бл. 830879[2][3]) — начальник варязької дружини[2], літописний князь, легендарний засновник династії Рюриковичів[2]. Князь ладозький (862879 рр.)[3]. Він батько (або дід) київського князя Ігоря[2]. В історіографії інколи отожнюється з данським конунгом Рориком або представником князівського роду ободритів. У антинорманській інтерпретації Рюрик це представник князівського роду ободритів, ім'я якого є слов'янським родовим прізвиськом (не особове ім'я), що пов'язане з соколом, який на слов'янських мовах називався також рарогом[4].

Деякі дослідники заперечують історичність існування Рюрика, вважаючи його легендарною особою[3].

Вважається в російській історіографії засновником Новгородського князівства[к 1]. Часто пізніше він названий новгородським князем, але за його життя Великого Новгорода ще не існувало[3].

Літописні дані[ред.ред. код]

Серед численних подій IX століття підредагована у XII столітті «Повісті врем'яних літ» подає легенду про те, що був закликаний ільменськими словенами разом з братами Синеусом і Трувором княжити у Великому Новгороді у 862 році[2].

Отже основні матеріали, за якими нам відома діяльність Рюрика, суть Повість врем'яних літ та Ніконівський літопис. На жаль, відповідні частини Повісті спотворені кількома редагуваннями в Московії, в Російська імперії. І Ніконівський літопис неповний, розбавлений пізнішими вставками з візантійських і московських документів, та мають складну неоднозначну хронологію. Ці два джерела викладають історію Рюрика з протилежних точок зору:

Ян Длугош у XV ст. в оповіданнях про Русь спираючись на стародавні київські хроніки колись вивезені перед падінням київського князя Святополка Окаянного (1015–1019 рр.) називає Рюрика як «Рурко», «Рурек»[5].

Згідно з сучасними дослідженнями вчених, Рюрик походив разом з його варягами, котрі прийшли у Київську Русь, з південного узбережжя Варязького моря, з міста Рерік (Балтійське море). Котрі говорили слов'янською мовою полабських слов'ян, і спорудженим містам на Русі вони дали власне слов'янські назви[6].

Пам'ятник Рюрикові у Великому Новгороді

Повість записує зазначені події під одним 862 роком. А Ніконівський літопис дає розбивку за роками: з 867 р. до 873 р..

  • 862 або 868 — від варягів прибув запрошений князь на ім'я Рюрик. Повість временних літ розповідає тут деякі подробиці. Так, за розповіддю Повісті, разом із Рюриком прибули два його брати: Синеус та Трувор. Щодо цих імен, загальноприйнятною є версія Б. Рибакова, ніби літописець не зрозумів шведського тексту, де повідомлялось, що Рюрик прийшов із «своїм домом» (швед. sine hus, сине-хус) та вірною дружиною (швед. tru varing, тру-вор). Можливо брати — просто данина легенді (у легендах північної Європи доволі росповсюдженим є сюжет про героя, та двох його братів), або калька з легенди про заснування Києва (див. Кий, Щек та Хорив). Втім, цілком ймовірно, що брати справді існували — але їхні імена до часів запису Повісті не збереглися. Також вірогідно, що разом із Рюриком прибули просто два підлеглих йому або навіть рівноправних з ним воєначальника (за літописом, кожен з тих братів мав власне військо), яких пізніше назвали «Рюриковими братами». Достовірних відомостей на користь будь-якого з цих припущень на теперішній час немає. За текстом Повісті, Рюрик розмістився із військом у Ладозі, Синеус — у Білоозері, а Трувор — в Ізборську. Далі Повість веде розповідь про заснування варягами міст Новгорода, Полоцька, Ростова, Мурома та інших. Ця версія не підтверджується ніяким чином: археологія показує існування названих міст задовго до Рюрика, та й назви їх відповідають мові місцевого населення: вони мають слов'янське або фіно-угорське, але ніяк не скандинавське походження. За тим у Повісті розповідається, як двоє бояр Рюрика, на імена Аскольд та Дір відправилися на південь з місією від Рюрика до Царьграду. По дорозі вони втрапили на місто Київ, де й почали князювати самовільно, покинувши виконувати рюриків наказ. Це версія подій протирічить усім іншим наявним відомостям про Аскольда та Діра, тож вона також зараз вважається штучною вставкою пізнішого походження, ніж оригінальний текст Повісті. Щодо Аскольда і Діра існують різні припущення, але більшість доказів свідчить про їхнє полянське походження. Найбільш обґрунтованою на нинішній час є думка, що Аскольд та Дір були нащадками Кия. Втім, остаточно це не доведено.

Під-редагована пізніше «Повість врем'яних літ» підозріло чомусь залишає тільки те, що вони «прийшли» (звідкись) й безпричинно «осіли» на Русі. Але Новгородський IV літопис[7] стверджує про масове переселення люду — особливо цікава фраза «від Німців»Німеччини), тобто «земель захоплених германськими племенами» у володінні німцями (див. «Розселення німців на схід»), Рюрик «з родами своїми» — тобто «зі своїми народами» (народ — від «наш род») слов'ян[С 1][8][9]:

« …Вибравшись від Німців три брати з родами своїми, і повівши з собою дружину велелюдну. І прийшовши старійшиною Рюрик сів у Новгороді[Н 1] (Литовському), а Синеус, брат Рюриків, на Білозері, а Трувор у Ізборську; і почали воювати всюди. Від тих Варягів осілих назвалася Русь, і від тих слов'ян [словен-велет-велетів] Руська земля [походить]; і по-суті Новгородські люди і до сьогодення [мають походження] від роду Варяжського (від вагри-Вагрія).
Оригінальний текст (давньоруська)

...Избрашася от Немецъ три браты с роды своими, и пояша съ собою дроужину многоу. И пришедъ стареишиною Рюрикъ седе в Новегороди, а Синеоусъ, брат Рюриковъ, на Белиозере, а Труворъ вы Изборьсце; и начаша воевати всюды. Отъ техъ Варягъ находницехъ прозвашася Роусь, и отъ техъ словеть Роуская земля; и суть Новгородстии людие и до дняшнего дни отъ рода Варяжеска.

 »
  • У 864 р. або 870 р. за Повістю несподівано та одночасно помирають Синеус та Трувор. По їхній смерті Рюрик полишає Ладогу та починає правителювати у Новгороді.
  • У 865 р. або 874 р. Аскольд та Дір вирушають у похід на Царград.

Рюрик помер 879 року. Звичайно, всі дати і події, пов'язані з Рюриком дискусійні і потребують подальшого вивчення. Один з літописів, писаних скорописом XVII ст., який має заголовок «рос. Летописец о великих княжениях и о битвах, како же побеждали князь князя и колько который князь княжил на своем княжении», розповідає ніби Рюрик з Олегом воювали проти Лоп (Лапландія) і Корели (Карелія), і що 879 року Рюрик помер в Корелі (див. «Карелія»).

Саґи[ред.ред. код]

У циклі так званих «Саґ про давні часи» збереглась оповідь про Ейріка Мандрівника — рідного брата Ейстейна, який за саґами — батько Гальвдана Старого, дід Рюрика.[10]

Історіографія[ред.ред. код]

Навколо родоначальника династії існує багато версій, аж до спроб довести його легендарність.

З 1615 р. шведські королі почали пропаганду ідеї в Європі про шведське походження Рюрика. Німецькі історики та спеціалісти з генеалогії Ф. Хеймніц й Бернхард Латом встановили, що Рюрик жив коло 840 року, був сином ободритського князя Годліба, вбитого данцями в 808 році. Те ж підтвердив і дослідник Йоганн Хюбнер у генеалогічних таблицях (четверте видання у Лейпцигу в 1725 році) вивів династію Рюрика від вендо-ободритських королів, котрий прийшов коло 840 р. з братами Синеусом і Трувором на Русь. А в 1753 р. С. Бухгольц на підставі матеріалів досліджень довів генеалогію вендо-ободритських князів, де також виводив походження Рюрика від ободритського князя Готліба (Годліба).

В анналах королівства франків за 808 рік[11][12][13][14][15]:

« У той час була вельми сувора й згубна зима. І на початку весни імператор, прийшов в Німвеген, провів там сорокоденний піст, а також відсвяткувавши святу Пасху, знову повернувся в Аахен. А, оскільки було повідомлено, що король данів Годфрід переправився з військом проти ободритів, він послав свого сина Карла до Ельби з сильним загоном франків і саксів, наказуючи пручатися лютому королю, якщо він спробує вступити в межі Саксонії. Але той, кілька днів простоявши табором на березі, а також узявши приступом і захопивши силою кілька слов'янських замків, повернувся з великою втратою для своїх військ. Справді, хоча він змістив не мавшого довір'я земляків вождя ободритів Драско (Дражко), іншого [ж] герцога, Годелаіба (Годліба), захопленого хитрістю, повісив на шибениці [і] зробив своїми данниками дві області ободритів, проте він позбувся своїх кращих і хоробрих воїнів, і з ними сина свого брата, на ім'я Регінольд, який при штурмі якогось укріплення був убитий разом з багатьма вельможами данів...З Годфрідом в згаданому вище поході були слов'яни, які називалися вільці. Через старовинну ворожнечу, яку вони звичайно мали з ободритами, вони з доброї волі з'єдналися з його військом. І коли сам він повернувся в своє королівство, вони також повернулися додому з видобутком, який змогли захопити у ободритів. Годфрід же, перш ніж повернувся, зруйнував емпорій, який на мові данів називається Рерік і який виплатою податків давав його королівству вигоду, і, переселивши звідти торговців, розпустив флот [і] з усім військом прийшов до порту, який називається Слісторп (Хедебю).  »

Польський славіст Генрик Ловмянський вважав Рюрика реальною історичною особою, зазначаючи, що київська династія Рюриковичів не могла не пам'ятати діда або прадіда Володимира І Великого[16]. А вище зазначені історичні події могли стати реальною причиною приходу Рюрика на Русь, а не підредаговане пізніше в літописі «запрошення Рюрика княжити в Новгороді».

Історик Б. О. Рибаков вважає, що один з набігів закінчився успіхом, і керівник скандинавської дружини захопив владу в Новгороді. А літописець записав, що новгородці самі запросили варязьку дружину для того, щоб правити ними.

На думку І. Я. Фроянова(ru), варязького конунга з дружиною запросили з метою надання військової допомоги. Однак, після завершення військових дій Рюрик скинув словенського князя Вадима Хороброго і захопив владу.

Археологія[ред.ред. код]

Місце поховання Рюрика досі не знайдено попри переповідання й пошуки[17]. Цілком імовірно, що він був похований за стародавнім скандинавським військовим звичаєм — спалений у човні (на будь-якій річці, водоймищі чи в морі).

Щодо зазначеного вище велелюдного переселення на чолі з Рюриком, то антропологи відмічають, що «на території племені полян Київської Русі у X‒XI ст. різко змінився склад населення»[18]. Переважаючий раніше довгоголовий антропологічний тип був близький антропологічному типові мешканців землі племені древлян[18]. А літописні поляни мали короткоголові черепи, аналогічні черепам їх сучасників живших на Чернігівщині[18]. Дані антропології також стверджують про те, що древлян потіснили новопоселенці[18]. Візантійський історик Лев Диякон (*950—†1000 рр.) ствердив, що князь Ігор I Старий збиравший данину з військом варягів був вбитий в землі древлян племенем германців[18]. Це імовірно, бо Ян Длугош в літописі про Київську Русь стверджував, про переселення частини полабських слов'ян до древлян. Адже прийшовши від Варязького моря слов'яни (в обладунках зроблених в тих краях) могли бути сприйняті саме як «германці», про що свідчать висновки сучасних археологів при аналізі характерних особливостей «Суковсько-дзедзицької культури». Це була потужна міграція слов'ян, оскільки «полянське» сучасними дослідниками ідентифіковане як древлянське та інше (див. «Поляни», зміни археологічних культур в Історії Києва). Після вказаних подій, вже підредагована в XII столітті «Повісті врем'яних літ» не дає навіть натяків щодо існування на території Русі будь-яких держав докиївської епохи. А при виникненні потужного феномена, такої імперії як «Київська Русь» (досить несподівано), не приписується древнім східним слов'янам особливих державних навичок чи високого рівня вченості з політичною культурою[18]. Привнесення початків цивілізації ззовні[18] могло бути при наявності історичної пам'яті у слов'ян Київської держави про досвід життя в слов'янській державі раніше, наприклад держави Славія, Норік, Само, Велика Моравія тощо.

Цікаві факти[ред.ред. код]

У Російській Федерації в 2014 році відбулася масштабна виставка «Моя історія — Рюриковичі» з фальсифікацією[19] хронології історії Росії, відбулося офіційне творення міфу російської історії[20][21]. Організаторами її стали Адміністрація Президента Російської Федерації, Міністерство культури Російської Федерації, Уряд Москви(ru)[22][23]. Цю виставку відкрив патріарх Московської Патріархії Кирил[24]. Разом із цим президент Росії Путін В. В.[25] зібрав істориків[26] Росії на інструктаж[27] з метою політично заангажованого переписування історії Росії[28][29][30]. Наполеглива та традиційна російська фальсифікація пов'язана з юридичним аспектом володіння землями Рюрика династією Романових (див. Юридичний аспект).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Коментарі
  1. Утім, питання щодо князювання Рюрика в Великому Новгороді залишається дискусійним: за деякими даними, це місто в IX столітті ще не існувало, а Новгородське князівство існувало в 1136–1478 рр..
  1. Археологічні дослідження свідчать про факт пізнішого під-редагування росіянами літопису, свідома фальсифікація (див. тут розділ «Цікаві факти»): наявна відсутність зв'язку між часом життя Рюрика з датою його появи на Русі та датою заснування сучасного російського м. Великий Новгород, що фактично засвідчене археологією. Йдеться не про під-редаговані пізніше згадки у літописах після XII ст. про події IX ст., але про матеріальні дані археологічної культури. Натомість на підставі археології час життя Рюрика та дата його появи на Русі спів-падає з часом заснування сучасного білоруського м. Новогрудок, старовинна назва якого «Новгород-Литовський» (не плутати з м. Новгород-Сіверський, що виник пізніше)
  1. При читанні доданого оригінального тексту не плутати у сучасному значенні поняття «слово» й «слов'яни», аналогічно «Отъ техъ Варягъ» і «отъ техъ словеть» (словен-велет-велети), бо множина родового відмінку; старослов'янське «словєсєм» від стар.-слов. «словєса» тотожне російському «слова» та українському «слова»; а стар.-слов. «словєсїє» аналогічне російському «собрание» й українському «збори»
Джерела
  1. ЛІТОПИС РУСЬКИЙ. Роки 852 — 912
  2. а б в г д стор. 2666, том 7, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк-Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1998 р. ISBN 966-7155-02-1
  3. а б в г Войтович Л. В., «Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.)» — м. Львів: Інститут українознавства, 2000 р. ISBN 966-02-1683-1 (укр.)
  4. «Сокіл» в сучасних мовах: пол. raróg (балабан), чеськ. raroh (деякі соколині), староукраїнське «раріг», «рарог»
  5. стр. 476, Щавелева Н. И. // Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша. (Книги I–VI): текст, перевод, комментарий — г. Москва: Памятники исторической мысли, 2004 г. — 493 с.: ил.; 22. — (Древнейшие источники по истории Восточной Европы / редкол.: акад. РАН В. Л. Янин (отв. ред. и др.). Часть текста парал. на рус. и лат. яз. — Библиогр.: с. 453–461, в тексте и в подстроч. прим. — Указатели: с. 463–494. — 800 экз. — ISBN 5-88451-135-3. (рос.) (лат.)
  6. Славянская Германия: «Откуда есть пошла русская земля (Интервью В. В. Фомина)», 2010 г., Роман-журнал XXI век. № 6 / 2009 г. (рос.)
  7. ПСРЛ, Том IV, Часть 1. — г. Москва, 2000 г. — С. 11 (рос.)
  8. «Церковно-словянская грамота», г. Санкт-Петербург, 1998 г., С. 273, 465, ISBN 5-86263-015-5 (рос.)
  9. «Словенинъ» // «Полный церковно-словянский словарь», сост. священник магистр протоиерей Григорий Дьяченко, г. Москва (1993 г.) 1900 г., С. 616, ISBN 5-87301-068-4 (рос.)
  10. Войтович Л. Гольмґард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович? // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 3 (522) за травень-червень. — С. 50. ISSN 0130-5247
  11. Jürgen Happ, Reric, der verlorene Handelsplatz der Wikinger am südwestlichen Zipfel der Ostsee 2nd edition, Mensing, 2004, ISBN 3-87533-007-2 (нім.)
  12. Ole Harck, Christian Lübke, Zwischen Reric und Bornhöved: Die Beziehungen zwischen den Dänen und ihren slawischen Nachbarn vom 9. Bis ins 13. Jahrhundert: Beiträge einer internationalen Konferenz, Leipzig, 4.-6. Dezember 1997, Franz Steiner Verlag, 2001, p.12, ISBN 3-515-07671-9 (нім.)
  13. S. Brather Rerik // Reallexikon der germanischen Altertumskunde, 2003 (нім.)
  14. Ломоносов М. В. // «Возражения на диссертацию Миллера» (рос.)
  15. Славянская Германия: «Откуда есть пошла русская земля (Интервью В. В. Фомина)», 2010 г., Роман-журнал XXI век. № 6 / 2009 г. (рос.)
  16. Łowmiański H. Rurik // Słownik starożytności słowiańskich. —Wrocław-Warszawa-Kraków. — T.4. — Cs.2. — 1967. — S.577 (пол.)
  17. Чудінов В. А., «Где похоронены Рюрик, Синеус и Трувор», 2014 г. (рос.)
  18. а б в г д е ж Глава 5. Древляне, Исторический интернет-портал (рос.)
  19. Тарас Паньо, «Зачем Путину возвращаться во времена Золотой Орды», 14 ноября 2014, сайт «DsNews» (рос.)
  20. «Российская газета» — Столичный выпуск № 6539 (267) от 23.11.2014 (рос.)
  21. Елена Яковлева: Актуальный Рюрик. В Манеже закрылась выставка «Православная Русь» (рос.)
  22. Выставка «Моя история. Рюриковичи», сайт «МВО МАНЕЖ» (рос.)
  23. Выставка «Моя история. Рюриковичи», сайт «Музеи России» (рос.)
  24. Патриарх открыл выставку «Рюриковичи» в «Манеже», 04.11.2014, сайт «РИА Новости» (рос.)
  25. «Путин с его видением истории», Комментирует историк Никита Петров (Видео), 5 ноября 2014 (рос.)
  26. Путин: инструктаж для историков, November 6, 2014, Yeghiazaryan.Info (рос.)
  27. Путин: инструктаж для историков, 6 января 2015, сайт «Радио Свобода» (рос.)
  28. Татьяна Меликян, «Путин на встрече с историками осудил Ярослава Мудрого: ошибся с преемниками», 5 ноября 2014, сайт ЗАО Редакция газеты «Московский Комсомолец» (рос.)
  29. Новая история Крыма: Путин дал ценные указания ученым. Тривалість: 00:13:39 // YouTube (рос.)
  30. Андрей Плахонин: «В рубрику ПТН-ПНХ. Про зустріч Путіна з молодими російськими істориками», сайт «Ликбез» (рос.)

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]