Рюрик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рюрик
Danish Viking Rurik.jpg
Народився бл .830
невідомо
Помер 879
невідомо
Місце проживання Ладоґа
Діяльність державний діяч
Титул Князь
Посада Князь ладозький
Термін 862879[1]
Конфесія Язичництво і скандинавське язичництво
Рід Рюриковичі
Брати, сестри  • Синеус і Трувор
Діти Ігор Рюрикович
Рюрик (з російського «Царського Титулярника», 1672)

Рю́рик (бл. 830879[2]) — легендарний літописний князь, засновник династії Рюриковичів[3]. Князь ладозький (862879 рр.)[2], батько київського князя Ігоря[3]. В історіографії часто ототожнюється з данським конунгом Рориком Ютландським. Проте довести їхню тотожність неможливо з огляду на брак джерел. У антинорманській інтерпретації Рюрик — представник ободритського князівського роду, ім'я якого є слов'янським родовим прізвиськом (не особове ім'я), що пов'язане з соколом, який на слов'янських мовах називався також рарогом[4]. Деякі дослідники заперечують історичність існування Рюрика, вважаючи його легендарною особою[2][5][6].

У російській історіографії вважається засновником Новгородського князівства. Часто пізніше його називали новгородським князем, хоча за його життя Великого Новгорода ще не існувало[2].

Літописна біографія[ред. | ред. код]

Єдиним джерелом, за якими нам відома діяльність Рюрика — руські літописи: Повість минулих літ (ХІІ ст.) та Никонівський літопис (XVI ст.). І Никонівський літопис є неповним, розбавлений пізнішими вставками з візантійських і московських документів, має складну та незвязну хронологію. Ці два джерела викладають історію Рюрика з двох різних точок зору: Повість минулих літ з точки зору варягів-Русі, а Никонівський літопис — з точки зору Новгорода[джерело?].

Серед подій IX століття Повість минулих літ подає легенду про те, що Рюрик у 862 році був закликаний на княжіння у Новгород разом з братами Синеусом і Трувором союзом слов'янських та фіно-угорських племен: ільменських словен, кривичів, мері та чуді[3].

Пам'ятник Рюрикові у Великому Новгороді

Згідно Повісті, у 859 році на Новгородську землю «прийшли з-за моря варяги», й наклали данину на місцеві племена чуді, словен та мерян. За Никонівським літописом це відбулось у 866 році. Ймовірно мається на увазі 6367 рік від створення світу, який по візантійській ері припадає на 859 р. Н. Е., а по антіохійській на 866 рік .

Повість минулих літ відносить зазначені події до одного, 862 року, в той час як Никонівський літопис дає розбивку за роками: з 867 р. до 873 р.

У 862 (Повість минулих літ) або 867 р. (Ніконівський літопис) — місцеві племена перемогли варягів і прогнали їх за море. Серед переможців почалися чвари та усобиці, тож щоб їх припинити було узгоджено встановити владу єдиного князя. Никонівський літопис пише, що розглядалися різні можливості: князь міг бути з одного з місцевих племен або із хозарівХозарського каганату 650—969 рр.), полян, дунайців чи з варягів. Після тривалих суперечок було вирішено поставити князем когось із варягів.

862 або 868 року від варягів до Новгорода прибув запрошений князь на ім'я Рюрик. Повість минулих літ також подає деякі подробиці. Так, за розповіддю Повісті, разом із Рюриком прибули два його брати: Синеус та Трувор. Щодо цих імен, популярною є гіпотеза Б. Рибакова, згідно якої літописець не зрозумів шведського тексту, де повідомлялось, що Рюрик прийшов із «своїм домом» (швед. sine hus, сине-хус) та вірною дружиною (швед. tru varing, тру-вор). Можливо брати — просто данина легенді (у легендах Північної Європи доволі розповсюдженим є сюжет про героя, та двох його братів), або калька з легенди про заснування Києва полянськими князями Києм, Щеком, Хоривом, та їхньою сестрою Либідю.

Втім, цілком ймовірно, що брати справді існували — але їхні імена до часів запису Повісті не збереглися. Також імовірно, що разом із Рюриком прибули просто два підлеглих йому або навіть рівноправних з ним варязьких воєначальника (за літописом, кожен з тих братів мав власне військо), яких пізніше назвали «Рюриковими братами»[джерело?]. Достовірних відомостей на користь будь-якого з цих припущень на сьогодні немає. Згідно Повісті, Рюрик з дружиною сів на княжіння у Ладозі, Синеус — у Білоозері, а Трувор — в Ізборську.

В цей же час Новгородський 4-й літопис[7] говорить про масове переселення населення «від Німців», Рюрика та його братів «з родами своїми»:

« …Вибравшись від Німців три брати з родами своїми', і повівши з собою дружину велелюдну. І прийшовши старійшиною Рюрик' сів у Новгороді, а Синеус, брат Рюриків, на Білозері, а Трувор у Ізборську; і почали воювати всюди. Від тих варягів осілих назвалася Русь, І од тих варягів дістала [свою] назву Руська земля
Оригінальний текст (давньоруська)
...Избрашася от Немецъ три браты с роды своими, и пояша съ собою дроужину многоу. И пришедъ стареишиною Рюрикъ седе в Новегороди, а Синеоусъ, брат Рюриковъ, на Белиозере, а Труворъ вы Изборьсце; и начаша воевати всюды. Отъ техъ Варягъ находницехъ прозвашася Роусь, и отъ техъ словеть Роуская земля; и суть Новгородстии людие и до дняшнего дни отъ рода Варяжеска.
»

Далі літопис розповідає про заснування варягами міст Новгорода, Полоцька, Ростова, Мурома та інших, проти ці літописні відомості заперечують новітні археологічні дані згідно яких частина даних міст існувала ще до Рюрика, а інша була освоєна після нього. Та й назви їх відповідають мові місцевого населення: вони мають слов'янське або фіно-угорське, але ніяк не скандинавське походження.

Далі у літописі розповідається, як двоє бояр Рюрика, Аскольд та Дір відправилися на південь з місією від Рюрика до Царграду. По дорозі вони дійшли до Києва, де почали князювати самостійно, відокремившись від Рюрика. Це літописна легенда суперечить відомостям про Аскольда та Діра які розміщені в інших джерелах. Зокрема у двох соборних посланнях Константинопольського Патріарха Фотія йдеться про великий похід русів на Константинополь, який відбувся у 860 році та завершився невдало для останніх, через бурю, що розкидала та потопила руські кораблі (лодії). Никонівський літопис оповідає про траур, що був у Києві з приводу великих втрат, що їх зазнало військо. Також Никонівський літопис стверджує, що цього самого року Аскольд та Дір «взяли реванш», одержавши велику перемогу над печенігами. На півночі ж, за тим же Ніконівським літописом, Новгород знову збунтувався проти Рюрика та багато новгородців втекло від нього під захист Києва. Повість розміщує це похід під 866 роком. Більшість дослідників схиляються до думки що цей похід очолювали Аскольд та Дір. Щодо походження Аскольда та Діра існують різні версії. Частина істориків антинорманістів, зокрема М. Грушевський, схилялись до думки що Аскольд та Дір були нащадками Кия. Втім, сучасна історіографія, з огляду на безумовно скандинавські імена князів вважає їх варягами.

У 864 р. або 870 р. за «Повістю врем'яних літ» несподівано та одночасно померли Синеус та Трувор. По їхній смерті Рюрик залишив Ладогу і почав правити у Новгороді.

У 872 році за Никонівським літописом булгари вбили Аскольдового сина. А мешканці Новгорода усвідомили, що стали рабами Рюрика і підняли повстання. Рюрик придушив повстання новгородців та вбив їхнього ватажка, Вадима Хороброго. У 864 р. або 873 р. обидва джерела розповідають, що Рюрик розсаджує своїх людей у містах навколишніх земель: у Полоцьку, в Ростові, у Білоозері, а також у Муромі. Але Ніконівський літопис також розповідає про те, що Аскольд та Дір одразу після цього пішли війною на Полоцьк та завдали полочанам, що підкорилися Рюрику, великої шкоди.

Рюрик помер 879 року. Залишивши після себе малолітнього сина Ігора, регентом якого став соратник Рюрика, князь Олег. Звичайно, всі дати і події, пов'язані з Рюриком дискусійні й потребують подальшого вивчення. Один з літописів, писаних скорописом XVII ст., який має заголовок «рос. Летописец о великих княжениях и о битвах, како же побеждали князь князя и колько который князь княжил на своем княжении», розповідає ніби Рюрик з Олегом воювали проти Лоп (Лапландія) і Корели (Карелія), і що 879 року Рюрик помер в Корелі.

Походження Рюрика[ред. | ред. код]

Рюрик — один із найважливіших і водночас найсуперечливіших персонажів ранньої історії Русі. Починаючи із середньовіччя, образ Рюрика активно використовувався в історичних та художніх текстах, драматургії, політичній пропаганді і памфлетах. Рюрик — головний персонаж московських генеалогічних легенд ранньомодерного часу. В результаті надзвичайної уваги до образу Рюрика він обріс величезною кількістю псевдоісторичних деталей, що ускладнює задачу дослідження реальної особистості [8].

Норманська версія[ред. | ред. код]

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Норманська теорія.

Уперше науковій критиці літописне повідомлення про Рюрика та призвання варягів піддав на початку XVIII ст. російський історик-орієнталіст Г. Байєр. У низці праць («De Varagis», «De Russorum prima expeditione Constantinopolitana», «Origines russicae» та ін.) Байєр навів додаткові свідчення візантійських, латинських та східних джерел, що обґрунтовували погляд на русь як скандинавів та Русь як державу, засновану вихідцями із Скандинавії. Розшуки Байєра узагальнив і систематизував інший німецький учений, що перебував на російській службі — Г. Ф. Міллер у своїй дисертації «Походження народу та імені російського» (1740-ві рр.). Наприкінці XVIII ст. прихильником «норманської теорії» виступав визначний дослідник літописів А. Шлецер.

В ХІХ ст. прихильниками норманської теорії походження Русі були росіяни М. Карамзін, М. Погодін, словак П. Шафарик, словенець Ф. Міклошич та інші.

Антинорманізм[ред. | ред. код]

Інші версії[ред. | ред. код]

Заперечення історичності Рюрика[ред. | ред. код]

Рюрик і Рорик Ютландський[ред. | ред. код]

Дослідники проблеми Рюрика завжди намагались ототожнити його з якимось із відомих в західних джерелах ватажків норманів. Єдиною серйозною спробою це зробити стало ототожнення Ф. Крузе літописного Рюрика з данським вікінгом Рориком Ютландським, войовничим «морським конунгом» середини IX ст. Незважаючи на те, що нічого спільного (крім імен, скандинавського походження, часу діяльності і роду занять) Рюрик і Рорик не мали, їхні історії без непереборних суперечностей взаємно доповнювали одна одну. Зникнення Рорика з поля зору західних хронік після 860-х рр. завжди можна було б пояснити відходом Рорика в східну Європу, де він уже став відомий як Рюрик. Між тим, за браком прямих джерельних свідчень (скільки б не було побічних спостережень), ототожнення Рюрика і Рорика так і залишиться тільки зручною гіпотезою[8].

Історіографія[ред. | ред. код]

Саги[ред. | ред. код]

У циклі так званих «Саґ про давні часи» збереглась оповідь про Ейріка Мандрівника — рідного брата Ейстейна, який за саґами — батько Гальвдана Старого, дід Рюрика.[9]

Середні віки та Новий час[ред. | ред. код]

Польський хроніст Ян Длугош у XV ст. в оповіданнях про Русь спираючись на літописи, вивезені в Польщу, ймовірно за князювання Казимира ІІІ Великого або Владислава ІІ Ягайла називає Рюрика як «Рурко», «Рурек»[джерело?].

Навколо родоначальника династії Рюриковичів існує багато версій, аж до спроб довести його легендарність.

З 1615 р. шведські королі почали пропаганду ідеї в Європі про шведське походження Рюрика[джерело?]. Німецькі історики та спеціалісти з генеалогії Ф. Хеймніц і Бернхард Латом встановили, що Рюрик жив близько 840 року, був сином ободритського князя Годліба, вбитого данцями в 808 році[джерело?]. Те ж підтвердив і дослідник Йоганн Хюбнер у генеалогічних таблицях (четверте видання у Лейпцигу в 1725 році) вивів династію Рюрика від вендо-ободритських королів[джерело?].

Російська імперія[ред. | ред. код]

Радянський союз[ред. | ред. код]

Радянський історик Б. О. Рибаков вважав, що один з набігів закінчився успіхом, і керівник скандинавської дружини захопив владу в Новгороді. А літописець записав, що новгородці запросили варязьку дружину для того, щоб правити ними[джерело?].

На думку І. Я. Фроянова[ru], варязького конунга з дружиною запросили з метою надання військової допомоги. Однак, після завершення військових дій Рюрик скинув словенського князя Вадима Хороброго і захопив владу[джерело?].

Археологія[ред. | ред. код]

Місце поховання Рюрика досі не знайдено попри переповідання й пошуки. Цілком імовірно, що він був похований за стародавнім скандинавським військовим звичаєм — спалений у човні (на будь-якій річці, водоймищі чи в морі).

Щодо зазначеного вище велелюдного переселення на чолі з Рюриком, то антропологи відмічають, що «на території племені полян Київської Русі у X‒XI ст. різко змінився склад населення»[10][неавторитетне джерело]. Переважаючий раніше довгоголовий антропологічний тип був близький антропологічному типові мешканців землі племені древлян[10]. А літописні поляни мали короткоголові черепи, аналогічні черепам їх сучасників живших на Чернігівщині[10]. Дані антропології також стверджують про те, що древлян потіснили новопоселенці[10].

Візантійський історик Лев Диякон (950—1000 рр.) писав про те що київський князь Ігор Рюрикович збираючи разом з дружиною данину в древлянській землі був убитий місцевим населенням. Це імовірно, бо Ян Длугош в літописі про Київську Русь стверджував[джерело?], про переселення частини полабських слов'ян до древлян. Адже прийшовши від Варязького моря слов'яни могли бути сприйняті саме як «германці»[джерело?], про що свідчать висновки сучасних археологів[кого?] при аналізі характерних особливостей Суковсько-дзедзицької культури. Це була потужна міграція слов'ян, оскільки «полянське» сучасними дослідниками ідентифіковане як древлянське та інше (див. «Поляни», зміни археологічних культур в історії Києва).

Цікаві факти[ред. | ред. код]

У Російській Федерації в 2014 році відбулася масштабна виставка «Моя історія — Рюриковичі» з фальсифікацією[11] хронології історії Росії, відбулося офіційне творення міфу російської історії[12][13]. Організаторами її стали Адміністрація Президента Російської Федерації, Міністерство культури Російської Федерації, Уряд Москви[14][15]. Цю виставку відкрив патріарх Московської Патріархії Кирил[16]. Разом із цим Президент Російської Федерації Путін В. В.[17] зібрав істориків[18] Росії на інструктаж[19] з метою політично заангажованого переписування історії Росії[20][21][22]. Наполеглива та традиційна російська фальсифікація пов'язана з юридичним аспектом володіння землями Рюрика династією Романових.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ЛІТОПИС РУСЬКИЙ. Роки 852 — 912
  2. а б в г Войтович Л. В., «Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.)» — м. Львів: Інститут українознавства, 2000 р. ISBN 966-02-1683-1
  3. а б в стор. 2666, том 7, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк-Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1998 р. ISBN 966-7155-02-1
  4. «Сокіл» в сучасних мовах: пол. raróg (балабан), чеськ. raroh (деякі соколині), староукраїнське «раріг», «рарог»
  5. Rurik. Encyclopedia Britannica. 
  6. Данилевський, Ігор (5 жовтня, 2014). Рюрик — это легенда. "Русская планета" (російська). 
  7. ПСРЛ, Том IV, Часть 1. — г. Москва, 2000 г. — С. 11 (рос.)
  8. а б Арістов В. Ю. Рюрик // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 404. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  9. Войтович Л. Гольмґард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович? // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 3 (522) за травень-червень. — С. 50. ISSN 0130-5247
  10. а б в г Глава 5. Древляне, Исторический интернет-портал (рос.)
  11. Тарас Паньо, «Зачем Путину возвращаться во времена Золотой Орды», 14 ноября 2014, сайт «DsNews» (рос.)
  12. «Российская газета» — Столичный выпуск № 6539 (267) от 23.11.2014 (рос.)
  13. Елена Яковлева: Актуальный Рюрик. В Манеже закрылась выставка «Православная Русь» Архівовано 22 жовтень 2015 у Wayback Machine. (рос.)
  14. Выставка «Моя история. Рюриковичи», сайт «МВО МАНЕЖ» (рос.)
  15. Выставка «Моя история. Рюриковичи», сайт «Музеи России» (рос.)
  16. Патриарх открыл выставку «Рюриковичи» в «Манеже», 04.11.2014, сайт «РИА Новости» (рос.)
  17. «Путин с его видением истории», Комментирует историк Никита Петров (Видео), 5 ноября 2014 (рос.)
  18. Путин: инструктаж для историков, November 6, 2014, Yeghiazaryan.Info (рос.)
  19. Путин: инструктаж для историков, 6 января 2015, сайт «Радио Свобода» (рос.)
  20. Татьяна Меликян, «Путин на встрече с историками осудил Ярослава Мудрого: ошибся с преемниками», 5 ноября 2014, сайт ЗАО Редакция газеты «Московский Комсомолец» (рос.)
  21. Новая история Крыма: Путин дал ценные указания ученым. Тривалість: 00:13:39 на YouTube (рос.)
  22. Андрей Плахонин: «В рубрику ПТН-ПНХ. Про зустріч Путіна з молодими російськими істориками» Архівовано 5 березень 2016 у Wayback Machine., сайт «Ликбез» (рос.)

Джерела та література[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]