Йоган Ґуннар Андерссон

Йоган Ґуннар Андерссон
Народився	3 липня 1874(1874-07-03)[…] Knista parishd, Швеція
Помер	29 жовтня 1960(1960-10-29) (86 років) Hägerstens församlingd, Швеція
Поховання	Knista Churchd
Країна	Швеція
Діяльність	антрополог, палеонтолог, археолог, геолог
Alma mater	Університет Уппсала
Знання мов	шведська
Заклад	Стокгольмський університет
Членство	Шведська королівська академія наук
У шлюбі з	Elsa Rosenius-Anderssond
Нагороди	Медаль Вегаd (1904) Prix Stanislas Juliend (1927)
Медіафайли у Вікісховищі

Йоган Гуннар Андерссон (швед. Johan Gunnar Andersson; 3 липня 1874, Нерке — 29 жовтня 1960, Стокгольм) — шведський геолог, археолог, палеонтолог, музейний працівник, полярний дослідник і китаєзнавець, професор, доктор наук (1901). Член Шведської королівської академії наук.

Біографія

Син фермера. Після вивчення географії та геології в Упсальському університеті та досліджень у полярних регіонах обіймав посаду директора Національної геологічної служби Швеції.

Цікавився Силурійським періодом, що призвело його до досліджень фосфоритних порід у силурійській формації.

У 1898 році взяв участь у полярній експедиції Альфреда Натхорста на о. Шпіцберген. За рік з ініціативи Наторста очолив експедицію на о. Ведмежий для продовження геологічних досліджень, де провів першу комплексну геологічну зйомку острова.

Брав участь у Шведській антарктичній експедиції 1901—1903 років під керівництвом Отто Норденшельда та Карла Антона Ларсена на судні «Антарктик».

Вел роботи на Фолклендських островах і о. Ведмежий (Норвегія), де вперше запровадив термін соліфлюкція.

Піонер у вивченні доісторичного Китаю, за що отримав прізвисько «Кіна-Гуннар». Був першим, хто виявив свідчення неолітичної культури в Китаї і розпочав роботи у 1926 р. у печері Чжоукоудянь, що призвело до відкриття синантропа («пекінської людини»).

Після 11 років перебування у Китаї Андерссон повернувся до Швеції, де у 1925 році став професором геології. В 1926 на основі колекції артефактів, привезених з Китаю, заснував у Стокгольмі Музей Східної Азії, директором якого був до 1938 року.

В 1929 став професором східноазіатської археології] і заснував «Бюлетень Музею далекосхідних старожитностей», в якому часто публікувався сам. Його також називали «першим археологом Китаю».