Палеонтологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Палеонтоло́гія (грец. παλαιοντολογία — давній; рос. палеонтология, англ. palaeontology, нім. Paläontologie f) — наука, яка вивчає вимерлі організми, намагається реконструювати за знайденими останками їхній зовнішній вигляд, біологічні особливості, способи живлення, розмноження і тому подібне, а також відновити на основі цих відомостей хід біологічної еволюції. Палеонтологи досліджують не тільки останки власне тварин і рослин, але і їх сліди, що окам'яніли, відкинуті оболонки і інші свідоцтва їх існування. У палеонтології також використовуються методи палеоекології і палеокліматології з метою відтворення середовища життєдіяльності організмів, зіставлення сучасного місця існування організмів, припущення місцепроживань вимерлих і так далі. На основі вивчення залишків живих організмів минулих епох визначають вік відкладів, гірських порід, які їх містять, виділяються стратиграфічні одиниці.

Палеонтологія складається з двох розділів: палеозоології та палеоботаніки.

Історія палеонтології[ред.ред. код]

Виникнення палеонтології як наукової дисципліни пов'язане з початком використання викопних решток для визначення геологічного віку і стратиграфічної паралелізації шарів гірських порід. Проте ще задовго до цього багато мислителів і натуралістів висловлювали ті чи інші судження щодо природи скам'янілостей і їх походження.

Правильні уявлення про походження скам'янілостей, що належать деяким філософам давнини, не отримали розвитку в епоху панування середньовічної схоластики, і вчені цього часу звичайно дивилися на скам'янілості як на прояви «пластичної сили», або як на «гру природи». Альберт Великий (1193-1280) визнавав існування в землі «формотворчої сили» (virtus formativa), хоча він у той же час допускав, що тварини і рослини можуть тверднути до стану каменя там, де є «каменетворча сила».

В епоху Відродження, коли науки, кажучи словами Енгельса, починають розвиватися «з чудовою швидкістю», виробляються досконаліші уявлення про природу копалин. Великий італійський художник і вчений Леонардо да Вінчі (1452-1519) в молодості брав участь в проритті каналів в Північній Італії, і під час цих робіт йому часто доводилося спостерігати скам'янілості в гірських породах. Ці спостереження привели його до висновку, що скам'янілості є рештками морських тварин, що жили на місцях, де тепер зустрічаються їх рештки. Колись море, на його думку, покривало гори, а річки виносили в море мул, який проникав в порожнини раковин; згодом морське дно перетворилося на сушу. Леонардо да Вінчі правильно пояснював походження скам'янілостей і рішуче відкидав думку інших вчених, згідно з яким скам'янілості виникали в землі під впливом зірок.

Треба сказати, що серед вчених XVI ст. було дуже широко поширена думка, нібито скам'янілості не мають ніякого відношення до організмів і виникають в пластах гірських порід в результаті дії якоїсь сили, якій давалися різні найменування, іноді при цьому говорили про особливий «сік», що викликає скам'яніння. Такі погляди висловлювали італійські вчені XVl в. Маттіолі, Фалоппіо, Оліві.

Знадобилося чимало часу для того, щоб правильне розуміння природи скам'янілостей вкоренилося в науці. Після Леонардо да Вінчі протягом цілих трьох століть це питання залишалося предметом наукових суперечок. Багато вчених вважали скам'янілості «грою природи». Інші, що визнавали органічне походження копалин, зазвичай вважали, що ці останні залишилися на землі після всесвітнього потопу, про який оповідає біблія.

До середини XVIII ст. в науці вкоренилося положення, що скам'янілості є рештками організмів, які жили колись, а не є просто «фігурним камінням». Це було важливе досягнення у розвитку знань про скам'янілості.

У XVIII ст. швидко і з все зростаючими темпами збільшується число праць, що містять описи та зображення скам'янілостей. Деякі автори цих книг мало цікавляться питанням про те, як виникли скам'янілості, інші бачать в них рештки тварин, які загинули при потопі, але треті вже розуміють, що публіковані ними описи та зображення дають уявлення про організми, що жили в різні часи. В якості лише прикладів великих описових творів з хорошими зображеннями копалин можна згадати монографії німецьких вчених І. Т. Клейна (J. Klein, 1770), П. Байєра (Р. Baier, 17.12; 1730, друге, доповнене видання вийшло в 1757 р.) , роботи швейцарців Л. Бурге (L. Bourguet, 1721) та І. Геснера (J. Gessner, 1758). У 1784 р. Буртин (Burtin) опублікував атлас копалин Бельгії. У Франції про копалин тварин та рослини писав в 1718і 1722 рр. А. Жюссьє, а Е. Бертран (Е. Bertrand) створив і випустив в 1763 р. «Словник скам'янілостей». У Нюрнберзі в 1755-1775 рр. було видано чудову чотиритомну працю Г. Кнорра (С. Knorr) і І. Вальха (J. Walch) «Збори пам'яток природи і природна історія скам'янілостей», яка є зведенням всього того, що було тоді відомо про викопні рештки організмів. Таким чином, в 70-х роках XVIII ст. в Західній Європі вже існувала досить велика описова література про скам'янілості. Викопний матеріал сам по собі представлявся цікавим. Передові вчені розуміли, що він дає уявлення про організми, які колись жили у воді і на суші. Деякі з цих учених розуміли також і те, що тварини, рештки яких збереглися у вигляді скам'янілостей, жили не в один і той же час і що їх не можна вважати загиблими в один і той же момент внаслідок всесвітнього потопу. Далі цього наука тоді не йшла, і серйозних спроб з'ясування відносної давнини шарів земної кори не було. Втім, деякі дослідники досить близько підійшли до розуміння хронологічного значення скам'янілостей.

Палеонтологічний музей НАН України[ред.ред. код]

Історія[ред.ред. код]

Історія Палеонтологічного музею тісно пов'язана з ім'ям академіка І. Г. Підоплічка, яким у грудні 1935 року була створена перша невелика палеонтологічна експозиція у Зоологічному музеї. Колекцію викопних матеріалів для неї почали збирати ще за часів заснування Академії наук України у 1919 році. Становленню національного палеонтологічного музею сприяли: академіки О. О. Борисяк, А. М. Криштофович, Ю. О. Орлов, член-кореспондент Є. В. Звєрезомб-Зубовський, професори О. О. Браунер, М. М. Бурчак-Абрамович, К. К. Фльоров та інші.

Під час Другої Світової війни значна частина палеонтологічної колекції була розграбована та знищена. У повоєнні роки академіком І. Г. Підоплічком було завершено обстеження та картування відомих місцезнаходжень викопної фауни. Надалі учні його школи продовжили дослідження, зібравши численні оригінальні наукові матеріали, що склали основу експозиції. Сучасного вигляду Палеонтологічний музей набув у 1966-1969 роках при розбудові комплексу Національного науково-природничого музею НАН України, під загальним керівництвом академіка І. Г. Підоплічка, що очолював Палеонтологічний музей до 1975 року. З 1976 по 2004 рік завідувачем музею був академік В. О. Топачевський.

Значний внесок у створення палеонтологічної експозиції зробили доктори наук О. Л. Короткевич та Л. І. Рековець, кандидати наук Валентина Бібикова, Н. Г. Білан, А. С. Брюзгіна, Н. Л. Корнієць, Т. В. Крахмальна, В. А. Несін, М. Д. Поплавська, В. І. Свистун, Ю. О. Семенов, О. Ф. Скорик, В. І. Таращук та інші. Ландшафти минулого, зовнішній вигляд вимерлих тварин та рослин відображають твори: І. С. Їжакевича, Г. Н. Глікмана, Д. Л. Барановського, А. Л. Еккерта та інших видатних українських художників. Діорами музею створені художниками С. І. Гончаренком, Л. М. Казанським та М. І. Островським.

Експозиція[ред.ред. код]

Діюча експозиція музею налічує понад 2 000 оригінальних експонатів, більшість яких походить з території України. В ній наочно представлено історію розвитку тваринного та рослинного світу Землі, починаючи з появи життя до сучасності. Фондові колекції музею налічують близько 1 млн екземплярів. Демонструється 106 експозиційних вітрин, 5 художніх діорам та дві будівлі, побудовані з кісток мамута.

У геологічній історії України не всі періоди розвитку органічного світу однаково добре охарактеризовані палеонтологічними знахідками. Зокрема, у мезозойську еру практично вся територія знаходилась на дні прадавнього океану Тетісу. З цієї причини в музеї майже відсутні рештки динозаврів, які так часто цікавлять відвідувачів. Проте щодо кістяків палеозойських риб та неогенових ссавців, країна є однією з найбагатших в Європі, а деякі місцезнаходження решток давніх хребетних не мають собі рівних.

До унікальних і найбільш науково цінних експонатів Палеонтологічного музею належать кісткові рештки представників гіпаріонових фаун. Найцікавішими експонатами музею є кістяки окремих особин неогенових та четвертинних ссавців, що добре збереглися: слона — динотерія, жирафи — херсонотерія, кита — цетатерія, первісного бика — тура, мамута тощо. Експозицію музею прикрашають відбитки безхребетних тварин та прадавніх рослин, мушлі, стовбури дерев, уламки бурштину з похованими у них комахами.

Серед найцікавіших експонатів слід назвати прадавні будівлі [1], споруджені з кісток мамута, знайдені на Черкащині (Межиріч) та на Чернігівщині (Мізин), створені в період від 15 до 20 тисяч років тому. У реконструйованому вигляді обидві споруди неодноразово експонувались на виставках в Японії та Західній Європі.

Багаті палеонтологічні колекції постійно поповнюються за рахунок науково-пошукових робіт та розкопок співробітників музею та повідомлень про знахідки цікавих викопних об'єктів, що надходять від громадян України, а також їхні подарунки.

Примітки[ред.ред. код]

  1. За гіпотезою академіка І. Г. Підоплічка — каркаси жител кроманьйонців.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. — ISBN 966-7804-14-3.
  2. Палеонтологічний музей. Національний науково-природничий музей НАН України. Путівник / Топачевський В.О., Семенов Ю.О., Крахмальна Т.В., Михалевич О.А. - Київ, 2004. - 73 с.


Геологія Це незавершена стаття з геології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.