Камінський Валерій Віталійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Камінський Валерій Віталійович
 Генерал-лейтенант
Загальна інформація
Народження 7 квітня 1945(1945-04-07) (78 років)
Первомайськ, СРСР
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Військова служба
Приналежність СРСР СРСРУкраїна Україна
Рід військ Війська ППО
Нагороди та відзнаки
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Медаль Медаль «За працю і звитягу»
Медаль Медаль «За працю і звитягу»

Камі́нський Вале́рій Віта́лійович (нар. 7 квітня 1945, Первомайськ, СРСР) — український військовик, з 1996 по 2005 роки — начальник Головного штабу військ ППО — перший заступник головнокомандуючого Військ ППО ЗС України, генерал-лейтенант (1998).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у 1945 році в місті Первомайську Миколаївської області в родині залізничника.

У 1963 році закінчив первомайську середню школу № 16. Того ж року вступив до Одеського військово-технічного училища військ ППО країни імені Молотова. На останньому курсі був переведений до Житомирського вищого командного училища радіоелектроніки ППО імені Ленінського комсомолу, яке й закінчив з відзнакою.

Перша офіцерська посада — командир стартового взводу дивізіону 1241-го зенітно-ракетного полку ППО (Ананьїв) 21-ї дивізії ППО (Одеса) 8-ї окремої армії ППО (Київ). У 1969 році призначений начальником відділення комплексу С-200 211-ї зенітно-ракетної бригади ППО.

У 1971 році старший лейтенант В. В. Камінський вступає до Військової командної академії протиповітряної оборони (Твер), яку закінчив з відзнакою. Направлений на посаду начальника штабу полку 11-ї окремої армії ППО (Хабаровськ). Проходив подальшу військову службу на командних посадах на Сахаліні, в Прибалтиці.

З 1992 року — начальник оперативного управління штабу Військ ППО України. У 1996 році призначений начальником Головного штабу військ ППО — першим заступником Головнокомандувача Військ ППО ЗС України.

21 серпня 1996 року присвоєне військове звання «генерал-майор»[1]. З 23 серпня 1998 року — «генерал-лейтенант»[2].

У жовтні 2001 року очолював групу українських військових експертів, що досліджувала причини катастрофи над Чорним морем російського цивільного літака Ту-154.

У 2005 році вийшов у відставку. Обіймав посаду доцента кафедри Повітряних сил Національного університету оборони України. Мешкає у Києві.

Нагороди і почесні звання[ред. | ред. код]

  • Орден «За заслуги» III ступеня (29 червня 1999) — за зразкове виконання військового і службового обов'язку, високий професіоналізм[3].
  • Медаль «За працю і звитягу» (22 серпня 2002) — За вагомий особистий внесок у зміцнення національної безпеки і обороноздатності Української держави, зразкове виконання службового обов'язку у захисті конституційних прав і свобод громадян[4]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Журнал «Камуфляж»(рос.)
  • «Професія — Батьківщину захищати» / газета «Вартові неба», № 58-60, травень 1998 р., стор.6-7.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Указ Президента України «Про присвоєння військових звань»
  2. Указ Президента України від 23 серпня 1998 року № 925/98 «Про присвоєння військових звань »
  3. Указ Президента України № 769/99 від 29.06.1999 «Про відзначення нагородами України військовослужбовців і службовців Збройних Сил України». Архів оригіналу за 21 вересня 2015. Процитовано 10 вересня 2014. 
  4. Указ Президента України від 22 серпня 2002 року № 747/2002 «Про відзначення державними нагородами України »