Канелюра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Каннелірувані колони храму Діани в Еворі, Португалія
Каннелірування колони Отто Вагнера, Вена, 1898

Канелю́ра, каннелю́ра (від фр. cannelure, також ложок[1]) — вертикальний жолобок на стволі пілястри або колони (такі колони називають каннеліруваними, на відміну від гладких), а також горизонтальні жолобки на базі колони іонічного ордера.

З'явились на колонах в Єгипті (кінець 3 — початок 2 тис. до н. е., 8 або 16 каннелюр на колону) і отримали подальший розвиток в античній архітектурі. Каннелюрами, що йдуть паралельно від основи до вершини, можуть бути покриті колони будь-якого з п'яти ордерів класичної архітектури, крім тосканського. В доричному ордері застосовується не більше 20 каннелюр на колону, мають форму третини кола і розділені кутом; в іонічному ордері — 24 канелюри, що мають форму півкола і розділені смужкою, в ширину має третину діаметра півкола. Іноді каннелюри наносилися на корпус керамічних судин. У кінці XIX віку Отто Вагнер використовував неглибокі паралельні каннелюри для вертикального членування площин стін і пілястр. Вагнерівські каннелюри завжди обриваються, не доходячи до землі; їх нижні кінці зазвичай утворюють звернений вниз трикутник. Ця деталь широко використовувалася майстрами петербурзького модерну.

Часто каннелюрами прикрашають меблеві ніжки. Цей прийом використовується при виготовленні меблів в класичному стилі.[2]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ложок у словнику Ушакова.
  2. Трусов, Юрій Вікторович. До питання висловлення ідеалів класицизму в інтер'єрах XVIII-початку XIX віку. // Вісник Адигійського державного університету. Серія 2: Філологія і мистецтвознавство 4 (2009).

Джерела[ред.ред. код]

  • Архітектура України. Велика ілюстрована енциклопедія. — Х.: Веста, 2010. — 224 с.: іл. ISBN 978-966-08-4948-8.