Капніст Іван Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Капніст Іван Васильович
KapnistIvanVas.jpg
Народився 1794
Помер 10 жовтня 1860(1860-10-10)
Країна Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія
Знання мов російська
Рід Капністи
Батько Капніст Василь Васильович
Мати Alexandra Alexewna Djakowad
Брати, сестри Капніст Олексій Васильович і Капніст Семен Васильович
Діти Капніст Петро Іванович
Нагороди
Орден Святого Олександра Невського Орден Святої Анни II ступеня

Капніст Іван Васильович (нар. 1794  — пом. 28 вересня (10 жовтня) 1860) — таємний радник (1849) в званні камергера (1835). Губернатор Смоленської (1842—1844) і Московської (1844—1855) губерній. Сенатор (з 1855 року). З роду Капністів. Третій син поета В. В. Капніста.

Біографія[ред. | ред. код]

Походив з дворян Катеринославської губернії. Батько — полтавський губернський предводитель дворянства письменник Василь Васильович Капніст, мати — Олександра Олексіївна Дьякова (сестра Марії Львової і Дар'ї Державіна). Отримав домашню освіту.

У 1813 році відправився до Гаврила Державіна, чоловіка своєї тітки [Архівовано 16 жовтня 2021 у Wayback Machine.].

У 1831 році разом з князєм Рєпніним стояв біля витоків проекту створення 8 козачих полків. Представляв вищі верстви українського дворянства, докладав величезних зусиль для відродження української автономії в Росії.

2 лютого 1842 року призначений смоленським губернатором з чином статського радника. З 1844 по 1855 роки — губернатор Московської губернії. З 24.03.1844 — дійсний статський радник, з 1852 року — таємний радник, з 1855 року — сенатор і почесний опікун московського опікунської ради. Віце-президент Московського комітету піклування про в'язниці. Помер в Москві від розриву серця у вересні 1860 року. Похований в родинній усипальниці в Обухівці.[1]

Сім'я[ред. | ред. код]

Був одружений на Пелагеї Григорівні Горленко, дочкі губернського секретаря. За нею отримав у придане 430 душ в Пирятинському і Прилуцькому повітах. Згідно з сімейними переказами, разом з чоловіком Пелагея Григорівна була душею суспільного життя в Полтаві. Вийшовши заміж в 14 років, вона не вміла зайнятися вихованням своєї занадто великої родини і гралася з дітьми як з ляльками, а в вільні від них хвилини поспішала потанцювати і посміятися. Відрізнялася красою і нею захоплювалися. Чоловік її, в неї закоханий, балував її, як тільки вмів і нічим її не засмучував, ні в чому їй не відмовляв. Заміжнє життя, яке наклало на неї обов'язки не під силу і не за віком, з іншого боку, завадило її освіті. Батько сімейства, захоплений службою, рідко бачив своїх дітей, вони були здані на піклування няні і гувернерів. У шлюбі народилися 17 дітей (чий графський титул був офіційно підтверджений 23 липня 1876 року):

  1. Олександра (1829)
  2. Василь (1829—1893) — статський радник, одружений на Ользі Аполлонівні Жемчужніковій;
  3. Микола (нар.і помер 1830), близнюк з Петром.
  4. Петро (1830—1898) — з 1863 року одружений на Катерині Євгенівні Мандерштерн, доньці генерал-лейтенанта Євгена Єгоровича. Мандерштерна;
  5. Михайло (1831—1896) — одружений з княжною Варварою Григорівною Оболенською (1836-?);
  6. Єлизавета (1833-?) — фрейліна (з 22.08.1851), одружена з Орестом Васильовичем Богаєвський;
  7. Леонід (1836-?) — поручик;
  8. Олена (1838—1893) — одружена з гвардії полковником бароном Миколою Логіновічем Зедделером;
  9. Володимир (1839-?) — повітовий предводитель дворянства, одружений на Софії Михайлівні Остроградській (1845?);
  10. Анна (1840—1915) — одружена з князем Олексієм Григоровичем Оболенским (1838-до 1889);
  11. Катерина (1842—1845)
  12. Іван (1844—1860), в надії допомогти батькові, побіг по лікаря і застудився, помер від заповнення в мозку через два тижні після нього.
  13. Катерина (1845?) — заміжня за Олександром Петровичем Балюбаш;
  14. Пелагея (1847—1855).[2]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Іван Васильович Капніст нар. 1798 пом. 1860 - Родовід. uk.rodovid.org. Архів оригіналу за 30 жовтня 2021. Процитовано 16 жовтня 2021. 
  2. Чернов А.Ю. Новая датировка сочинения Ласкаря Канана. Исторический журнал: научные исследования 2 (2). 2018-02. с. 104–114. ISSN 2454-0609. doi:10.7256/2454-0609.2018.2.25908. Процитовано 16 жовтня 2021.