Карл I Орлеанський
| Карл I Орлеанський | |
|---|---|
фр. Charles Ier d'Orléans  | |
 | |
| Народився | 24 листопада 1394[1] Париж, Французьке королівство |
| Помер | 5 січня 1465 (70 років) Амбуаз, Французьке королівство |
| Поховання | Абатство Сен-Дені |
| Країна |  Французьке королівство |
| Діяльність | поет, письменник |
| Знання мов | середньофранцузька[1], французька[2] і середньоанглійська |
| Magnum opus | La retenue d'amoursd, Le livre contre tout pechéd, Fortunes stabilnesd, Discours au suject du procez criminel de Jean II, duc d'Alençond, Canticum amorisd, Le lay piteuxd, Le dit de Franced, Songe en complainted і Balladsd |
| Титул | герцог |
| Рід | Валуа |
| Батько | Людовик Орлеанський[3] |
| Мати | Валентина Вісконті, герцогиня Орлеанська[3] |
| Брати, сестри | Маргарита Вертюd, Жан Анґулемськийd[3], Жан Дюнуа і Пилип Орлеанськийd |
| У шлюбі з | Ізабелла Валуа (королева Англії)[3], Bonne of Armagnacd і Марія Клевська[3] |
| Діти | Людовик XII[3], Жана Аленсонd, Марі Орлеанськаd[3] і Ганна Орлеанськаd |
| Нагороди |  |
.svg) | |
Карл I Орлеанський (фр. Charles d'Orléans, 24 листопада 1394, Париж — 5 січня 1465, Амбуаз) — герцог Орлеанський (1407—1465), граф де Блуа, де Дре і де Куртене, французький феодал і воєначальник, член королівського дому Валуа, один з найбільш видатних поетів Франції.[4][5]
Походив з Орлеанської гілки династії Валуа. Карл був онуком короля Карла V Мудрого, сином герцога Людовика Орлеанського і Валентини Вісконті. Згодом його син Людовик у 1498 році став королем Франції як Людовик XII.
Народився 24 листопада 1394 року в палаці Сен-Поль у Парижі. До 1407 року був титулярним графом Ангулемським, у 1406 році став герцогом де Валуа, після смерті батька — герцог Орлеанський (1407—1465), крім того носив титули: графа де Блуа, де Дре і де Куртене, сеньйора де Люзарша, де Шаблі, де Ла-Фер-ан-Тарденуа, де Гандель, де Шалон-сюр-Марн, де Седенія, де Шатільон, де Кресі, д'Еперне і де Монтаржи.
У 1415 році після Битви під Азенкуром герцог Орлеанський потрапив в англійський полон і 25 років провів у лондонському Тауері. Цінність бранця полягала в тому, що він був номінальним главою арманьяків, крім того за нього було нікому сплатити викуп. Ніяких забав у Тауері не було, тому він почав писати вірші. Звільнений з англійського полону завдяки зусиллям бургундського герцога Філіппа Доброго, викуп сплатив з приданого своєї третьої дружини Марії, дочки герцога Клевського. Його повернення в Орлеан було відзначено народом як велике свято; сам герцог до свого повернення написав баладу з рефреном «(знайте), що миша ще жива». За одним з джерел, після англійського полону говорив англійської чи не краще, ніж французькою.
Майстер балади (написав 131 баладу), рондо (понад 400), пісні. До нього (як до «принцу» — судді поетичного змагання) звернені деякі балади його сучасника Франсуа Війона. Проводив поетичні змагання в Блуа (найвідоміше — конкурс балад на рядок «Від спраги вмираю над струмком», оголошений з нагоди пересохлого в замку колодязя; в змаганні взяв участь сам Карл, Війон і багато інших поетів). Карл писав вірші не тільки французькою, але і англійською мовою, яку за час полону вивчив досконально. Його вважають зачинателем традиції слати записки коханим у день святого Валентина: в Британському музеї є відправлене ним 14 лютого 1416 року віршоване послання дружині.
Помер 5 січня 1465 року в Амбуазі. Похований у церкві Сен-Совер в Амбуазі, потім прах було перенесено до монастиря селестинів у Парижі.
Близько 1445 року, тобто через кілька років після повернення додому, Карл доручив каліграфу переписати вірші та поеми, написані ним з 1414 року в найрізноманітніших ситуаціях у Парижі, Англії та Блуа, у єдиний манускрипт. Потім він доручив своїм секретарям вносити до цього рукопису нові балади та рондо, а також вірші придворних і гостей, що він іноді робив сам або доручав робити відповідним авторам. Багато з цих пізніших текстів є репліками попереднього(их), тобто два або більше з них перебувають у тематичному і часто конкретному ситуативному контексті. Особливо добре відомий блок з одинадцяти балад на тему «Спрага біля джерела», який, очевидно, виник на придворному поетичному конкурсі наприкінці 1457 року. Рукопис зберігся (і, ймовірно, є єдиним автографом, який можна приписати Франсуа Війонові).
Хоча його нинішній образ першого французького поета поезії природи відповідає дійсності лише почасти, Шарль д'Орлеан (як він відомий в історії літератури) є одним з найбільш автентичних і досконалих за формою поетів, а також одним з найпродуктивніших французьких ліричних поетів пізнього Середньовіччя. Його можна вважати досконалим представником середньовічної форми куртуазної ліричної поезії у Франції.
1 Дружина — Ізабелла Валуа (1389—1409)
Діти:
- Іоанна Валуа (1409—1432), герцогиня Алансонська
2 Дружина — Бонна Арманьяк (1395—1430)
Діти: не було
3 Дружина — Марія Клевська (1426—1487)
Діти:
- Марія Орлеанська (1457—1493) — одружена з Жаном де Фуа[ru] (пом. 1500), графом д'Етамп, віконтом Нарбонни[ru]
- Людовик XII Орлеанський (1462—1515) — герцог Орлеанський (Людовик II), король Франції (від 1498)
- Анна Орлеанська (1464—1491) — абатиса монастиря у Фонтевро
Поезії Шарля Орлеанського українською мовою перкладали Григорій Кочур (одне рондо), Микола Терещенко, Всеволод Ткаченко та Олег Жупанський.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ а б в г д е ж Kindred Britain
- ↑ Mlle de Keralio. Collection des meilleurs ouvrages francois, composés par des femmes, dédié aux femmes francaises. 1786
- ↑ Alfred Latimer Kellogg. Chaucer, Langland, Arthur: essays in Middle English literature. 1972. стр. 134
- Hella S. Hasse: Wald der Erwartung. Das Leben des Charles von Orléans. 1. Auflage. Verlag Wunderlich, März 1993.
- Raphael de Smedt (Hrsg.): Les chevaliers de l'ordre de la Toison d'or au XVe siècle. Notices bio-bibliographiques. 2., verbesserte Auflage. Peter Lang, Frankfurt 2000, ISBN 3-631-36017-7, S. 86 f. (Kieler Werkstücke. D 3).
- Gert Pinkernell: François Villon et Charles d'Orléans (1457 à 1461). D'après les «Poésies diverses» de Villon (= Studia Romanica. Band 79). Winter, Heidelberg 1992, ISBN 3-533-04526-9.
- BnF MS. fr. 25458, the personal manuscript of Charles d'Orléans at Gallica
- Collection of English poems by Charles d'Orléans[недоступне посилання з 01.11.2024], composed during his captivity in England, at the British Library.
- Твори Charles d'Orléans у проєкті «Гутенберг»
- Твори та інформація про Charles d'Orléans у Інтернет-архіві
