Карл I Орлеанський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карл I Орлеанський
фр. Charles Ier d'Orléans
Народився24 листопада 1394[4]
Париж, Королівство Франція
Помер5 січня 1465 (70 років) або 4 січня 1465(1465-01-04)[1][2][3] (70 років)
Амбуаз
ПохованняАбатство Сен-Дені
Країна Франція
Діяльністьпоет, письменник
Знання мовсередньофранцузька[4] і французька[5]
Magnum opusLa retenue d'amoursd, Le livre contre tout pechéd, Fortunes stabilnesd, Discours au suject du procez criminel de Jean II, duc d'Alençond, Canticum amorisd, Le lay piteuxd, Le dit de Franced і Songe en complainted
Титулгерцог
РідВалуа
БатькоЛюдовик Орлеанський[6]
МатиВалентина I[6]
Брати, сестриМаргарита Вертюd, Жан Анґулемськийd[6], Жан де Дюнуа і Пилип Орлеанськийd
У шлюбі зІзабелла Валуа (королева Англії)[6], Bonne of Armagnacd і Марія Клевська[6]
ДітиЛюдовик XII[6], Жана Аленсонd, Марі Орлеанськаd[6] і Ганна Орлеанськаd
Нагороди
Орден Золотого руна

Карл I Орлеанський (фр. Charles d'Orléans, 24 листопада 1394, Париж — 5 січня 1465, Амбуаз) — герцог Орлеанський (1407—1465), граф де Блуа, де Дре і де Куртене, французький феодал і воєначальник, член королівського дому Валуа, один з найбільш видатних поетів Франції.[7][8]

Походив з Орлеанської гілки династії Валуа. Карл був онуком короля Карла V Мудрого, сином герцога Людовика Орлеанського і Валентини Вісконті. Згодом його син Людовик у 1498 році став королем Франції як Людовик XII.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 24 листопада 1394 року в Отелі Сен-Поль в Парижі. До 1407 року був титулярним графом Ангулемським, у 1406 році став герцогом де Валуа, після смерті батька — герцог Орлеанський (1407—1465), крім того носив титули: графа де Блуа, де Дре і де Куртене, сеньйора де Люзарша, де Шаблі, де Ла-Фер-ан-Тарденуа, де Гандель, де Шалон-сюр-Марн, де Седенія, де Шатільон, де Креси, д'Еперне і де Монтаржи.

У 1415 році після битви під Азенкуром герцог Орлеанський потрапив в англійський полон і 25 років провів у лондонському Тауері. Цінність бранця полягала в тому, що він був номінальним главою арманьяків, крім того за нього було нікому сплатити викуп. Ніяких забав у Тауері не було, тому він почав писати вірші. Звільнений з англійського полону завдяки зусиллям бургундського герцога Філіппа Доброго, викуп сплатив з приданого своєї третьої дружини Марії, дочки герцога Клевського. Його повернення в Орлеан було відзначено народом як велике свято; сам герцог до свого повернення написав баладу з рефреном «(знайте), що миша поки ще жива». За одним з джерел, він до цього часу знав французьку гірше англійської.

Карл Орлеанський у лицарській сукні.

Майстер балади (написав 131 баладу), рондо (понад 400), пісні. До нього (як до «принцу» — судді поетичного змагання) звернені деякі балади його сучасника Франсуа Війона. Проводив поетичні змагання в Блуа (найвідоміше — конкурс балад на рядок «Від спраги вмираю над струмком», оголошений з нагоди пересохлого в замку колодязя; в змаганні взяв участь сам Карл, Війон і багато інших поетів). Карл писав вірші не тільки французькою, але і англійською мовою, яку за час полону вивчив досконально. Його вважають зачинателем традиції слати записки коханим у день святого Валентина: в Британському музеї є відправлене ним 14 лютого 1416 року віршоване послання дружині.

Помер 5 січня 1465 року в Амбуазі. Похований у Парижі.

Сім'я

[ред. | ред. код]

Дружини

[ред. | ред. код]
  • Від першої дружини:
  • Від другої дружини не було.
  • Від третьої дружини:

Твори

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Find a Grave — 1996.
  2. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
  4. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. Czech National Authority Database
  6. а б в г д е ж Kindred Britain
  7. Mlle de Keralio. Collection des meilleurs ouvrages francois, composés par des femmes, dédié aux femmes francaises. 1786
  8. Alfred Latimer Kellogg. Chaucer, Langland, Arthur: essays in Middle English literature. 1972. стр. 134